Законні представники негайно сповіщаються про затримання неповнолітнього чи застосування до нього іншого запобіжного заходу, його зміну і мають право: знати суть підозри чи обвинувачення неповнолітнього; давати свідчення або відмовитися давати показання й відповідати на запитання, що стосуються неповнолітнього; подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора чи суду; з дозволу слідчого, прокурора чи суду бути присутнім при пред¢явленні обвинувачення неповнолітньому, а також брати участь у провадженні слідчих і судових дій; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; брати участь у судових дебатах; знайомитися з матеріалами справи і робити з них виписки; подавати апеляції і касаційні скарги, порушувати питання про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження.

Суддя, прокурор і слідчий мають право обмежити участь законного представника при провадженні тієї чи іншої процесуальної дії або своєю мотивованою постановою, а суд - ухвалою, зовсім його усунути і допустити замість нього іншого законного представника, якщо є підстави вважати, що його дії завдають шкоди інтересам неповнолітнього.

Неявка законного представника не зупиняє провадженя по справі, якщо суд, суддя, прокурор або слідчий не визнають його участь необхідною".

У КПК України та у роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України не визначається, чи припиняються функції законного представника при досягненні підлітком під час провадження по справі повноліття. За загальним правилом у вісімнадцять років неповнолітній стає повністю дієздатним, і презумується, що він може самостійно реалізувати свої права й виконувати обов¢язки, зокрема, передбачені кримінально-процесуальним законом, тому немає необхідності надавати можливість представляти його інтереси іншим особам. Однак, автор вважає, що у разі, якщо підліток досяг повноліття під час провадження по справі на певній стадії процесу, то функції законного представництва повинні залишатися до її закінчення. Необхідно звернути увагу і на те, що згідно  цивільного законодавства України, повна цивільна дієздатність, до досягнення повноліття, наступає також у випадках, коли: по-перше, особа реєструє шлюб; по-друге, коли вона досягла шістнадцяти років і зареєстрована державою як підприємець. Запропонована нами вище пропозиція повинна розповсюджуватися і на ці випадки, що стане додатковою гарантією захисту прав неповнолітнього.

При вирішенні питання про допуск законного представника у кримінальний процес слідчий повинен ураховувати, що він може бути допитаний як свідок.  Згідно ст. 433 КПК України для встановлення обставин, що складають предмет доказування в справах неповнолітніх, мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості. Питання про можливість допиту зазначених осіб не знайшло свого одностайного вирішення як в теорії кримінального процесу, так і на  практиці.  Проблема полягає в тому, що є спірною можливість поєднання обов'язків свідка з функцією законного представника. Одні вчені дають позитивну відповідь на це питання та вважають показання законних представників різновидом показань свідків. [211, с. 21-22; 269, с. 73]. Вони зазначають, що при чіткому та вмілому веденні  головуючим судового розгляду не виникає незручностей як для судді, так і для сторін із-за "подвійного" положення батьків. Інші вважають, що ототожнення свідчень (показань) законних представників із показаннями свідків не дозволяє врахувати специфіку перших, що призводить до недооцінки їх значення як засобів доказування. Автори пропонують доповнити перелік джерел доказів, які передбачені у ч. 2 ст. 65 КПК України, показаннями законного представника [146, с. 39; 90, с. 72-73], а також стверджують, що дачу показань законним представником слід розглядати як право, від якого вони можуть відмовитися, а не обов'язок. Це, на їх думку, дозволить підкреслити специфіку показань законного представника та встановити обставини, що мають суттєве значення по справі. Наприклад, виявити дорослих підбурювачів, яких неповнолітній обвинувачений іноді може приховувати; з'ясувати причини та умови, що сприяли вчиненню злочину; отримати дані про розумову відсталість неповнолітнього, тощо. Існує думка, що необхідно виключити допит батьків, які беруть участь у справі на боці неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Однак вони повинні мати гарантоване право давати показання на досудовому слідстві, якщо вважають це доцільним в інтересах захисту. Органам держави, що здійснюють провадження в справі, повинно бути заборонено посилатися на показання батьків з метою обгрунтування винуватості та обставин, які обтяжують покарання  неповнолітнього [190, с. 106]. Слід зазначити, що ці думки були  висловлені до того, як в Конституції України з'явилось положення, згідно якого особа не несе відповідальності за відмову давати показання чи пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначено законом (ст. 63). Окрім того, згідно п.  1, 2  ч. 2 ст. 69 чинного КПК України зазначені особи можуть відмовитися давати показання як свідки. Положення ст. 63  Конституції України повинно розповсюджуватися і на опікунів та піклувальників, які хоч і не є близькими родичами неповнолітнього правопорушника, але виконують тотожні їм функції. Дослідження матеріалів кримінальних справ свідчить, що на практиці законні представники допитуються як свідки, як це передбачає норма ст. 433 КПК України. Ним  роз'яснюються права і обов'язки свідка, в тому числі межі імунітету свідка, які гарантовані ст. 63 Конституції. Тобто, вони можуть відмовитись від дачі показань, якщо вважають, що відповідь на запитання слідчого може завдати шкоди інтересам неповнолітнього обвинуваченого або особистим інтересам. До того ж, якщо згідно ст. 44 КПК України близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники приймають участь у справі як захисники, вони в силу прямої вказівки закону не можуть бути допитані як свідки (п. 2 ч. 1 ст. 69 КПК України). Аналіз протоколів допитів законних представників як свідків дозволяє  виявити певні особливості предмету їх показань. У більшості випадків вони нічого не повідомляють про факт вчинення злочину. Слідчий допитує їх про особистість неповнолітнього, умови життя і виховання, про те, як стало можливим, що дитина вчинила злочин. Тобто органи, які здійснюють провадження по справі, бачуть у законному представнику не захисника неповнолітнього обвинуваченого, а особу, яка відповідає за його виховання, особу, за відсутністю контролю з боку якої стало можливим вчинення злочину підлітком.

Слідчому необхідно ретельно вивчати особистість законного представника, характер його взаємовідносин із неповнолітнім. Це викликано тим, що законним представником має виступати особа, яка володіє найповнішими й найточнішими відомостями про процес формування особистості неповнолітнього, його поведінку, взаємовідносини в сім¢ї, школі, на роботі. Законний представник може допомогти зняти емоційну напругу підліткові, який потрапив у сферу дії кримінального процесу, найбільш ефективно захистити його права. Окрім цього він краще за інших обізнаний про умови життя і виховання неповнолітнього, його інтелектульний і фізичний розвиток, нахили, індивідуальні особливості характеру. Ці особи часто взмозі повідомити про мотиви і причини злочину, про дорослих підбурювачів та інших співучасників. Законний представник має право висловлювати свою думку про подальший догляд і процес перевиховання неповнолітнього, що може бути корисним слідчому при вирішенні питання про застосування до останнього запобіжного заходу, при реагуванні на причини й умови, що сприяли вчиненню злочину.

Вивчення матеріалів кримінальних справ свідчить, що мають місце випадки заміни одного законного представника іншим. Аналіз цих справ дає підстави стверджувати, що це було викликано, з одного боку, об¢єктивними причинами (хвороба, часті відрядження законного представника), з іншого - тим, що на початковому етапі  до справи були залучені особи, які за своїми моральними якостями не відповідали вимогам, що пред¢являються законним представникам. Як вбачається, слідчому при вирішенні питання про допуск законного представника до участі у справі необхідно з¢ясувати, як батьки або особи, які їх замінюють, виконують свої обов¢язки по вихованню дітей, чи мають авторитет у підлітка, чи здатні здійснювати контроль за його навчанням, працею, дозвіллям тощо. Для  цього в деяких випадках необхідно витребувати характеристику з місця його роботи, проживання, яка повинна залучатися до матеріалів справи.

Неповнолітньому, який вчинив суспільно небезпечне діяння і потрапив у сферу дії кримінального процесу, в силу його вікових та психологічних особливостей, недостачі життєвого досвіду, важко самостійно розібратися в механізмі провадження по кримінальній справі і скористатися наданими йому законом правами. Тому законом в якості однієї з процесуальних гарантій передбачена обов¢язкова участь захисника по цій категорії справ (п. 1, 6 ч. 1 ст. 45 КПК України). Захисник на відміну від законного представника у всіх випадках керується тільки інтересами свого підзахисного. Він забов¢язаний за допомогою засобів захисту, передбачених кримінально-процесуальним законодавством, спростувати підозру чи обвинувачення, виявити обставини, які пом¢якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та надати йому необхідну юридичну допомогу, при цьому він має права, передбачені ст. 48 КПК України.

Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено, що як захисники допускаються адвокати, тобто особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Близькі родичі неповнолітнього правопорушника, його опікуни або піклувальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише поряд з захисником - адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права (ч. 4 ст. 44 КПК України). Ця вимога закону, на наш погляд, обумовлена тим, що в більшості випадків близьки родичі не мають тієї сукупності правових знань, які допоможуть підлітку ефективно реалізувати своє право на захист. Тому адвокат або фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги, поряд із захистом неповнолітнього правопорушника повинен допомагати законним представникам у підготовці до участі у справі за умовою, що їх інтереси не суперечать інтересам підлітка. Він може роз¢яснити їх права та обов¢язки, сприяти у підготовці клопотань, дослідженні доказів тощо. Це дозволить активізувати діяльність законних представників у кримінальному процесі, що дасть можливість найбільш повно реалізувати всі засоби, передбачені законом, для захисту прав неповнолітніх, які скоїли суспільно небезпечне діяння [281, с. 12-13]. Слід зазначити, що функції захисника - близького родича і законного представника в ніякому разі не повинна виконувати одна особа. Це пояснюється тим, що, як зазначалося раніше, законні представники можуть займати позицію, яка відрізняється від позиції обвинуваченого. До того ж, ч. 4 ст. 441 КПК України дозволяє суду, у виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, обмежити його участь в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому засіданні.