Континентальна сім'я права. У діючому КК Італії 1930 року критерій неосудності передбачений у ст.88: "… не є осудним той, хто під час вчинення діяння знаходився внаслідок хвороби в такому психічному стані, що була виключена можливість розуміти і бажати". Відповідно до ст. 83 КК Італії, неосудна особа звільняється від кримінального покарання, оскільки не є суб'єктом злочину. Осудність даний КК пов'язує також з віком, вважаючи неосудними всіх осіб, що не досягли 14-річного віку. У ст. 122-1 КК Франції зазначено: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка в момент вчинення діяння знаходилась в стані психічного або нервово-психічного розладу, що позбавляє її можливості усвідомлювати чи контролювати свої дії". У КК Швейцарії не міститься поняття неосудності. До осіб, що вчинили злочин під впливом психічної хвороби, розумової відсталості або іншого ненормального психічного стану, застосовуються заходи судового реагування. Ці заходи, як правило, передбачають віддання під відповідальний нагляд в порядку опіки над психічнохворими особами, котрі направляються на амбулаторне психіатричне лікування. Неосудність в КК ФРН регулюється №20, де йдеться про те, що вина відсутня, якщо особа в момент вчинення діяння внаслідок хворобливого психічного розладу, глибокого розладу свідомості чи слабоумства, а також іншого тяжкого психічного відхилення не здатна усвідомлювати протиправність своїх дій або усвідомлювати вчинене. Глибокий розлад свідомості може бути, наприклад, в стані гіпнозу, афекту, наркотичного сп'яніння і на практиці трактується відносно довільно [80, с.44].

Сім'я загального права. У кримінальному законодавстві Великої Британії, критерії неосудності, як правило, сформульовані в судових прецедентах. Неосудність за англійським кримінальним правом може бути обумовлена віком, психічною хворобою, сп'янінням. Неосудними, наприклад, можуть бути визнані лише особи з дефектами в інтелектуальній сфері. Розлад емоцій і волі можуть взагалі не братися до уваги. Правові передумови неосудності сформульовані в "правилах Мак-Натена" 1843 року [207, с.64], відповідно до яких: 1) кожна особа вважається психічно здоровою і такою, що володіє достатнім ступенем розумності для несення кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин, поки інше не буде достовірно доведено судом; 2) для зняття кримінальної відповідальності через психічну хворобу, необхідно достовірно довести, що на момент злочинного діяння, обвинувачений знаходиться під впливом своєї хвороби, в результаті прояву якої він не міг відрізняти добре від поганого, а також неправомірність свого вчинку; 3) якщо обвинувачений, перебуваючи в стані психічної хвороби, усвідомлював протиправність і караність вчинюваного діяння, то він підлягає покаранню; 4) якщо злочинне діяння вчинено хворим під впливом примарних ідей про оточуючий світ, то він підлягає такій відповідальності, котра б на нього покладалась у випадку відповідності реальності його уявленням. Доктрина 1843 року розрізняла повну і часткову осудність. Таким чином, доктриною 1843 року встановлена презумпція осудності. У тому випадку, коли психічна хвороба обвинуваченого встановлена, припускається, що він вчинив злочин у "світлий проміжок", поки інше не буде доведено [216, с.79-80]. Слід зазначити, що в англійській кримінально-правовій практиці не притягнення особи до кримінальної відповідальності через психічну хворобу трапляється досить рідко. Найчастіше застосовується концепція зменшеної відповідальності, що полягає у перекваліфікації злочину більш тяжкого у менш тяжкий, наприклад, через "аномалію свідомості" обвинуваченого. Досить цікавим є положення англійського права, відповідно до якого непереборний потяг не звільняє від відповідальності, якщо особа при вчиненні злочину повністю керувала своєю розумовою здатністю [216, с.80].

 Кримінальне законодавство США поняття неосудності тісно пов'язує з поняттям вини та відповідальності. Відповідно до п.1 ст. 4.01 Примірного КК США, стан неосудності буде мати місце у випадку, коли особа не може відповідати за злочинну поведінку, під час якої вона внаслідок психічної хвороби або неповноцінності істотно позбавлена здатності розуміти злочинність своїх дій або погоджувати свою поведінку з вимогами закону. Однак до цих пір в багатьох штатах при вирішенні питання про неосудність суди використовують англійське прецедентне кримінальне право, зокрема, згадані вище "правила Мак-Натена", та поняття зменшеної осудності. Що ж стосується медичного критерію, судова практика Великої Британії та США до психічного захворювання відносять різні форми психічних захворювань і відхилень: амнезію, недоумство, алкоголізм, ідіотизм, манію, параною, сексуальну психопатію, сомнамбулізм та ін.[80, с.44].

Сім'я традиційного права. Відповідно до ч.1 ст. 39 КК Японії, неосудні особи, що вчинили злочин, не підлягають кримінальному покаранню, і, відповідно, не є суб'єктами злочину.

У КНР стан неосудності описано специфічно. Р.В.Вереша зазначає: "Хоча законодавець і не використовує даний термін, проте аналіз ст. 18 КК КНР дозволяє дійти висновку, що це поняття відоме китайському кримінальному праву: "особи, які страждають на психічні захворювання, за шкідливі наслідки, що виникають в момент, коли ці особи не могли усвідомлювати свої дії або керувати ними, не несуть кримінальної відповідальності" [80, с.46].

 Таким чином, відповідно до кримінального законодавства більшості держав, стан неосудності особи під час вчинення нею суспільно небезпечного діяння є обставиною, що виключає визнання її суб'єктом злочину. Суди призначають конкретний захід медичного характеру залежно від психічного захворювання особи і суспільної небезпечності вчиненого ним діяння.

 Законодавством окремих держав встановлюється, що притягнути до кримінальної відповідальності за зґвалтування можна спеціального суб'єкта. Спеціальний суб'єкт злочину - це така особа, яка володіє, разом з осудністю і віком ще й іншою, додатковою ознакою, що передбачена в кримінальному законі або прямо випливає з нього, і обмежує коло осіб, які несуть відповідальність відповідно до даного закону [279, с.23]. Залежно від ознак суб'єкта зґвалтування, що містяться у кримінальному законодавстві різних держав, їх можна поділити на чотири групи:

Держави, що містять вказівку на демографічні ознаки, які визначають фізичні властивості особи злочинця, - зґвалтування  може вчинити лише особа чоловічої статі. До таких держав належать: РФ (ч.1 ст. 131 КК), Азербайджанська Республіка (ст. 149.1 КК), Республіка Бєларусь (ч.1 ст. 166 КК), Латвійська республіка (ч.1 ст. 159 КК), Грузія (ч.1 ст. 137 КК), Республіка Казахстан (ч.1 ст. 120 КК), Киргизька республіка (ч.1 ст.129 КК), Республіка Таджикистан (ч.1 ст.138 КК), Республіки Вірменія (ч.1 ст. 138 КК), Республіка Албанія (ч.1 арт.102), Угорщина (п.1 ст. 197 КК), Швейцарія (ч.1 ст. 190), Республіка Болгарія (ч.1 ст. 152 КК), Філіппіни (ч.1 арт.335), Велика Британія (ст.1(2) Закону про статеві злочини 1956 року), штат Нью-Йорк (США) (№130.25 КК), Ізраїль (ст.345 (алеф) Закону про покарання), Індія (ст. 375 КК), Японія (ст. 177 КК), Республіка Корея (ст. 297 КК), Таїланд (№1 ст. 276).

 Держави, законодавство яких містить ознаки, що вказують на посадове становище, характер виконуваної роботи і певну професію особи. Підвищену суспільну небезпеку становить вчинення зґвалтування та інших статевих злочинів:

 особою, що здійснює нагляд за арештованим, обвинуваченим (п.(b)(2) №2243 Зводу законів США, ч.1 ст. 192 КК Швейцарії, №2 ст.372 КК Бельгії, п. "b" ч.2 ст. 198 КК Угорщини, ч.2 ст.940.225 КК штату Вісконсин (США), п. "с" ч.2 ст. 376 КК Індії);

 особою, що наділена владними повноваженнями (п.(b)(2) №2243 Зводу законів США, п.5 ст. 222-24 КК Франції, п.2 ч.3 ст. 137 КК Грузії, п. "b" ч.2 ст. 376 КК Індії, ст. 286 КК Таїланду);

 вчителем, вихователем чи викладачем (ч.2 ст. 171 КК Республіки Сан-Марино, п. "а" ч.3 ст. 171 КК Республіки Молдова, ст. 286 КК Таїланду);

 працівником закладу охорони здоров'я (ч.2 ст. 171 КК Республіки Сан-Марино, ч.1 ст. 192 КК Швейцарії, ст.377 КК Бельгії, п. "а" ч.3 ст. 171 КК Республіки Молдова, п. "b" ч.2 ст. 198 КК Угорщини, п. 12 ст. 17-5-406 Кодексу штату Юта (США), п. "d" ч.2 ст. 376 КК Індії);

 особою, що користується довірою неповнолітнього (ч.2 ст. 171 КК Республіки Сан-Марино);

 релігійним вихователем (п. 12 ст. 17-5-406 Кодексу штату Юта (США);

 поліцейським (п. "а" ч.2 ст. 376 КК Індії).

 Держави, кримінальне законодавство яких передбачає ознаки, що характеризують взаємовідносини винного з потерпілим. Підвищену суспільну небезпечність становить вчинення зґвалтування чи інших статевих злочинів родичами, усиновителями, опікунами (ч.2 ст. 152 КК Республіки Болгарія, ч.2 ст. 171 КК Республіки Сан-Марино, п.4 ч.1 ст.178 КК Іспанії, п.(b)(2) №2243 Зводу законів США, п.4 ст. 222-24 КК Франції, №2 ст.372 КК Бельгії, п. "а" ч.3 ст. 171 КК Республіки Молдова, ст. 201 КК Республіки Польща, п. "а" ч.3 ст.138 КК Республіки Таджикистан, п. "b" ч.2 ст. 198 КК Угорщини, п.1 № 396 КК Іраку, ст. 286 КК Таїланду)

 Держави, кримінальне законодавство яких містить ознаки, що характеризують особу, що займалася в минулому антисоціальною діяльністю, а також наявність повторності злочинів [201, 49-59]. Як обставина, що обтяжує покарання за вчинення зґвалтування, визнається вчинення злочину:

повторно- ч.2 ст. 152 КК України, ч.2 ст. 166 КК Республіки Бєларусь, п.6 ч.2 ст. 141 КК Естонії, ч.2 ст.159 КК Латвійської Республіки, п. "а" ч.2 ст. 171 КК Республіки Молдова, п. "а" ч.2 ст. 138 КК Республіки Таджикистан, п. "б" ч.2 ст. 118 КК Республіки Узбекистан, п.5 ч.2 ст. 138 КК  Республіки Вірменії, п.3 ч.2 ст. 152 КК Республіки Болгарія;

особою, що раніше вчинила інший статевий злочин (статеві злочини)- ч.2 ст. 152 КК України, ч.2 ст. 166 КК Республіки Бєларусь, п. "б" ч.2 ст. 137 КК Грузії, п. "г" ч.2 ст. 120 КК Республіки Казахстан, п. "а" ч.2 ст. 138 КК Республіки Таджикистан, п. "б" ч.2 ст. 118 КК Республіки Узбекистан, п.5 ч.2 ст. 138 КК Республіки Вірменії;

неодноразово- п.5 ст. 149 КК Азербайджанської Республіки, п. "а" ч.2 ст. 137 КК Грузії, п. "г" ч.2 ст. 120 КК Республіки Казахстан, п.1 ч.2 ст. 129 Киргизької Республіки;

особою, що раніше була судимаза статеві злочини (п.1 ч.2 ст. 129 Киргизької Республіки);

особою, що була раніше покараназа статеві злочини (п. "с" абз.4 №192 Загальногромадянського КК Норвегії);

при особливо небезпечному рецидиві- п. "б" ч.3 ст. 138 КК Республіки Таджикистан, п. "б" ч.2 ст. 118 КК Республіки Узбекистан, п.4 ч.3 ст. 152 КК Республіки Болгарія.

 Англійське кримінальне право та доктрина чітко і досить детально визначає окремі ознаки суб'єкта зґвалтування. Більшість положень Закону про статеві злочини 1956 року Великої Британії містять вказівки на конкретну стать злочинця або потерпілого (чоловік, жінка, хлопчик чи дівчинка). Законодавець виходить з того, що в основному статевий злочин може бути вчинено тільки чоловіком. Як вказано в Законі, стать особи встановлюється при народженні і біологічно визначається хромосомами і особливостями будови геніталій саме в цей момент.

З цього випливає, наприклад, що ,особа, що народилася чоловіком, належить до чоловічої статі і після його зміни шляхом операції та лікування, які створюють хибне сприйняття іншої, жіночої, статі, - за Законом ця людина залишається чоловіком. Аналогічний принцип діє і відносно жінок, які змінили свою стать на чоловічу [267, с.25].