Р.В.Вереша зазначає, що англійське кримінальне право не містить законодавчого визначення вини та її форм [81, с. 137]. Протягом восьми століть принципом англійського права вважається: "діяння не робить людину винною, якщо її дух не винен" [216, с.84]. Поняття  вини позначається латинським терміном "mens rea", воно не дається в законі і неоднаково трактується на практиці та в доктрині. Немає єдності навіть у переліку форм mens rea. У більшості випадків такими вважаються намір, необережність (неусвідомлена необережність, нерозсудливість), недбалість [266, с.28-32; 126, с.37], а також невинувате знання [309, с.461].

 Елементом вини, як вона розуміється у загальному праві, є уявлення винного про ті наслідки, які ймовірно настануть через його поведінку. Уявлення про наслідки, тобто елемент передбачення, трактується в англійському праві з позиції "теорії середньої людини". Іншим елементом вини є намір, спрямований на втілення цих наслідків, або, принаймні, недбале чи байдуже ставлення до них. Слід нагадати про так звану "абсолютну відповідальність", тобто відповідальність, що настає незалежно від наявності mens rea у обвинуваченого. Вона може настати за наявності таких умов: 1) покарання за злочин відносно невелике; 2) шкода, що завдана, є значною порівняно з передбаченим за це покаранням; 3) злочин за своєю природою такий, що встановлення mens rea викликало б особливі труднощі [216, с.84-85]. Таким чином, можемо констатувати, що правило "абсолютної відповідальності" може бути застосоване і за вчинення зґвалтування у випадках, передбачених п.2, 3 наведених вище умов.

 Що ж стосується форм mens rea зґвалтування, то відповідно до англійського кримінального права, воно може бути вчинено або з наміром, або через нерозважливість стосовно згоди жертви (справа Моргана) [267, с.28].

 Mens rea зґвалтування визначено у розділі 1(2)(b) Закону про статеві злочини 1956 року. Крім наміру вчинити статевий акт, відповідач повинен знати, що людина не погоджується, або ж бути нерозважливим щодо встановлення того, погоджується вона чи ні. До відомої справи Моргана вважалось, що відповідач повинен був вважати, що жінка погоджується, базуючись на розумних підставах. Палата Лордів зазначила, що якщо відповідач щиро вірив, що жертва погоджувалась, то йому бракувало mens rea, тобто виключалась відповідальність за зґвалтування. Палата Лордів підкреслила, що достовірність віри відповідача у згоду жінки на статевий акт повинна бути прийнята до уваги на судовому засіданні. Ця пропозиція знайшла своє відображення у ст. 1(2) Закону про статеві злочини 1976 року.

Поняття ,нерозважливості, викликало багато дискусій серед англійських науковців. У суб'єктивному значенні воно означає, що особа, що вчинила статевий акт, повинна була б передбачити можливість того, що жінка не погоджується на статевий контакт. Палата Лордів переглядала поняття нерозважливості з тією метою, щоб передбачити можливий ризик відмови. Спочатку вважалось, що така інтерпретація буде застосована до поняття mens rea. Але таке розуміння поняття нерозважливості було відхилено. У справі Сантама та Кьюела [340] було поставлено питання відносно ,нерозважливого стану думок, осіб, що були звинувачені у зґвалтуванні, щодо того, чи помилялися вони про згоду жертви на статеві зносини і чи було зрозумілим для пересічного громадянина, що потерпіла особа не погоджувалась. Слово ,нерозважливість, стосовно зґвалтування включає інше поняття - передбачення стану думок жертви [310, с.619]. Практичне визначення нерозважливості у статевих злочинах можна продемонструвати справою Р.Кімбера [341]: ,…його ставлення до неї було одним із видів байдужості до її почуттів та бажань. Такий стан почуттів… в законі називається нерозважливістю,. Так у справі зазначено: ,При підведенні підсумків по справі про зґвалтування, …присяжні повинні взяти до уваги усі наявні обставини (які могли б виникнути у цьому випадку) та запитати себе зважаючи на ці обставини, чи були у нього причини для такої віри. Якщо після розгляду таких обставин присяжні впевнені, що він не мав ніякої справжньої віри щодо її згоди, вони повинні визнати його винним. Якщо ж вони дійшли висновку, що він особливо не переймався тим, хоче вона вступити у статеві зносини чи ні, а наполягав, не звертаючи уваги, тоді він буде визнаний нерозважливим і …присяжні можуть визнати його винним у нерозважливому зґвалтуванні, [341].

 Критикуючи наведений вище висновок захисника Льютона Л.Дж. по справі Р.Кімбера, у справі Р.Адкінса захисник Роуч Л.Дж. навів такі аргументи: ,…Там, де виникає проблема згоди, не правильно зважати лише на чесну віру. Такий факт повинен бути вказаний лише у тому випадку, якщо є можливість виникнення справжньої помилкової віри в те, що жертва погоджувалась… Питання ,чесної віри, постає необов'язково, коли обговорюється нерозважливе зґвалтування. Відповідач міг бути нездатний подумати про те, чи була згода жертва чи ні…, [342].

 Термін ,чесна віра, (чи вірив чоловік в те, що жінка згодна) англійські науковців відносять до різновиду знання mens rea, оскільки ,знати, інтерпретується в англійському кримінальному праві як ,припускати, і, таким чином, не повинно зводитись до нерозважливості. Іншою позицією є зведення ,віри, (припущення) до ,знання, та ,нерозважливості, та ставиться питання: чи повинен закон вимагати, щоб будь-яка віра (припущення) щодо згоди жертви базувалась на розумних підґрунтях [310, с.621].

 У будь-якому випадку mens rea при зґвалтуванні - це спроба мати статеві зносини з жінкою без її згоди або ж намагання мати статеві зносини з жінкою, не звертаючи увагу (ставитись нерозважливо) на те, хоче вона цього чи ні.

 Комітет по перегляду кримінального права (15-та доповідь. Статеві злочини, 9213, (1984)) у п.2.41 рекомендував, щоб ,розумовий елемент при зґвалтуванні поширювався на:

 (а) чоловіка, який знав, що жінка не погоджується; та

 (b) чоловіка, який усвідомлював, що вона може не погоджуватись, або не вірив що вона погоджується,.

 Т.Піукард у книзі ,Винуваті помилки та зґвалтування: зв'язок mens rea та злочину, зазначає: ,Не може бути сумнівів, що найбільшою шкодою для жінки - бути примушеною до неузгоджених статевих стосунків не дивлячись на те, що чоловік може вірити в те, що вона згодна… Відмова питати про згоду, на мою думку, складає …відсутність мінімальної турботи про фізичну недоторканість іншої особи, що дає підстави для встановлення кримінальної відповідальності за це… Я визнаю, що в багатьох випадках, де присутня неувага, не завжди проступок заслуговує кримінального санкціонування. …Існують різні види помилок. У зґвалтуванні ми маємо справу з такою помилкою, яка виникає внаслідок байдужості до існування іншої істоти і якої можна легко уникнути. Якщо завдана шкода є настільки великою, то мені здається, що утворення такої помилки є достатньою підставою для кримінального переслідування, [320, с.77].

 У № 2.13.2. Закону про статеві злочини Великої Британії (2000)  йдеться про проблеми встановлення того, чи є особа винною у вчиненні зґвалтування, злочинність якого залежить від стану думок звинуваченого. Закон не вимагає перевірки достовірності віри злочинця. Це дає можливість стверджувати, що він повністю безпідставно, але щиро вірив у згоду жінки: якщо це підтверджується, то його потрібно виправдати. Дозволяючи вірі обвинуваченого бути головною, закон призводить до того, що чоловік може визнати згоду жінки, навіть не питаючи її про це [58]. З огляду на це Законом про статеві злочини 2003 року внесено суттєві зміни щодо встановлення "чесної віри": ,п. 1(3) Особа А скоїть зґвалтування, якщо (вчинивши actus reus):

 (а) розважлива особа за будь-яких обставин буде сумніватись, чи погоджується В; та

 (b) А не чинитиме таким способом, який би розважлива особа розцінила за всіх обставин як достатній для вирішення такого сумніву, [310, с.621].

Таким чином, аналіз mens rea зґвалтування дає підстави стверджувати, що проблемним в англійському кримінальному праві є визначення "чесної віри" відповідача, наявність якої виключає кримінальну відповідальність. Більшість англійських науковців схвалюють нове положення Закону, оскільки ,особи, які хочуть мати статеві стосунки з іншою людиною повинні бути уважними до згоди іншої людини,, тобто покараним має бути кожен, хто посягнув на статеву свободу чи статеву недоторканість іншої особи, особливо не переймаючись тим, чи згодна вона чи ні.

 Англійське кримінальне право досить уважно ставиться до способів вираження згоди жінки на статевий акт з чоловіком. Допускаючи аргументи феміністів, що жодна жінка не може виразити істинну згоду на секс з чоловіком, який виступає агресором, деякі коментатори стверджують, що закон повинен виключити сумнівний концепт згоди (замість нього застосувати поняття сили) на основі нерівності суспільства, де жінки не мають права на вільну згоду. Відповідно до цієї концепції, ,згода - це не більше, ніж трактована чоловіком точка зору, яка жіночу покору розуміє як продукт вільного вибору, [310, с.624]. Такий підхід до поняття згоди не був підтриманий судовою практикою у більшості випадків. Визначення поняття згоди залишається важливим фактором гарантії правомірного засудження.

 Певні проблеми, що виникають в національному кримінальному праві, викликає з'ясування ставлення винного до:

 безпорадного стану потерпілої особи;

 віку потерпілої особи;

 особливо тяжких наслідків зґвалтування.

У постанові Пленуму ВСУ №4 від 27 березня 1992 року [348] з цього приводу зазначено, що притягнути до кримінальної відповідальності за зґвалтування можливо, коли: 1) винний міг і  повинен  був усвідомлювати, що потерпіла особа знаходиться в безпорадному стані (п.9); 2) коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою або малолітньою, а так само, коли він міг і повинен був це передбачати. (абз.2 п.17); 3) коли винний передбачав можливість настання особливо тяжких наслідків, так і коли він міг і повинен був їх передбачити (абз.2 п.15). Таким чином, постановою Пленуму ВСУ передбачається можливість притягнення до кримінальної відповідальності за зґвалтування навіть при "необережному" ставленні винного до вказаних обставин.

 Вирішення даної проблеми було запропоновано С.Д. Шапченком щодо безпорадного стану (йдеться саме про використання безпорадного стану, а не про доведення до нього потерпілої особи, що, найчастіше, повністю охоплюється умислом винного).

 С.Д. Шапченко зазначає, що ставлення винного до перебування потерпілої особи в такому стані може бути різним, зокрема:

 1) суб'єкт точно знав, що потерпіла особа перебуває у безпорадному стані, наприклад, бачив, що вона непритомна;

 2) суб'єкт допускав, що потерпіла особа може перебувати у безпорадному стані, наприклад, після вживання наркотиків;

 3) суб'єкт не усвідомлював, що потерпіла особа перебуває у безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати.