Здійснення на практиці політики ,воєнного комунізму" з його адміністративно-командними методами управління і прямого впливу держави на економічні відносини в умовах відсутності ринкових механізмів на початку 1921 р. привели народне господарство України до повного краху, про що свідчили висаджені домни, затоплені водою понад 600 шахт Донбасу, практично зруйновані залізничний, річковий і морський транспорт, кількість промислових працівників наполовину скоротилася у зв'язку з тим, що більшість з них, щоб урятуватись від голоду і безробіття, залишали міста і виїжджали у сільську місцевість [361][176]. У кризовому стані перебувало й сільське господарство України, підірване продрозкладкою, проти якої на початку 1921 р. селяни виступили в масовому порядку зі зброєю в руках. Реальна загроза втрати влади, що нависла в цих умовах над правлячою у всіх радянських республіках більшовицькою партією, змусила її перейти до нової економічної політики (непу). Перехід до цієї політики почався після прийняття X з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. резолюції ,Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком".

27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК V скликання прийняла постанову ,Про заміну продовольчої розкладки натуральним податком" [550][177], що означало законодавче забезпечення початку проведення в Україні нової економічної політики. Суть цієї політики полягала, насамперед, у відмові від адміністративних і переході до економічних методів управління економікою за умови формування ринку і ринкових відносин. Для забезпечення успішного проведення нової економічної політики були також вжиті законодавчі заходи щодо наділення державних підприємств господарсько-оперативною самостійністю і переведення їх на господарський розрахунок [323, 322, 321, 590][178].

Практика господарювання вже в початковий період нової економічної політики поставила на порядок денний питання про створення спеціальних державних органів, які б розглядали і вирішували спори і конфлікти, що виникали цілком об'єктивно між соціалістичними організаціями і підприємствами. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені в РСФРР. Так, відповідно до постанови Президії Вищої Ради Народного Господарства від 3 квітня 1922 р. були утворені Арбітражна комісія при ВРНГ і арбітражні комісії при його місцевих органах (промбюро, губраднаргоспи). Віданню названих комісій підлягали спори тільки між підприємствами й організаціями, підпорядкованими ВРНГ і його місцевим органам. В Україні Арбітражна комісія при Вищій Раді Народного Господарства УСРР була утворена постановою РНК УСРР від 3 січня 1924 р. Ця комісія засновувалася ,для вирішення майнових спорів між держпідприємствами, підпорядкованими безпосередньо Вищій Раді Народного Господарства УСРР" [555][179]. Подальше законодавче оформлення ,відомчі" арбітражні комісії одержали в Положенні про Арбітражну комісію ВРНГ СРСР, затвердженому постановою ЦВК і РНК СРСР від 12 лютого 1926 р. [494a][180]. Проте постановою ЦВК і РНК СРСР від 13 грудня 1929 р. ,відомчі" арбітражні комісії були скасовані, а розглядувані ними спори були передані на вирішення міжвідомчих арбітражних комісій [494б][181]. На думку І. Г. Побірченка, Арбітражні комісії при ВРНГ були попередниками відомчого арбітражу, створеного в наступний період державного будівництва [595][182]. Такої ж точки зору дотримується й А. Я. Максимович [326][183].

Практика господарського будівництва в радянських республіках в умовах нової економічної політики виявила необхідність у створенні компетентних органів, покликаних розглядати і вирішувати спори, що виникали між організаціями і підприємствами, підвідомчими не одному, а різним відомствам. З цією метою ЦВК і РНК РСФРР прийняли 21 вересня 1922 р. ,Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами". Згідно зі статтею 1 цього Положення, засновувалася Вища Арбітражна Комісія при Раді Праці й Оборони (РПО) республіки, а також арбітражні комісії при обласних економічних нарадах [547][184]. У зв'язку з тим, що УСРР практично з перших днів свого існування цілком знаходилася у фарватері внутрішньої і зовнішньої політики РСФРР, РНК УСРР 21 листопада 1922 р. затвердила ,Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами" [551][185], зміст якого практично дослівно збігався з текстом Положення від 21 вересня 1922 р. РСФРР.

Метою прийняття Раднаркомом УСРР Положення від 21 листопада 1922 р. було насамперед створення спеціальних органів, якими б вирішувалися ,майнові спори між державними установами і між державними   установами   і   державними   підприємствами,   а   також   між

державними підприємствами" (ст. 1 Положення) [471][186]. Цими органами стали арбітражні комісії: у центрі — при Українській Економічній Нараді (УЕН), а на місцях — при губернських економічних нарадах. Положення від 21 листопада 1922 р. містило норми, що визначали склад Вищої Арбітражної Комісії при УЕН і місцевих арбітражних комісій, їх компетенцію, порядок розгляду і вирішення спорів, порядок оскарження рiшень комісій. Докладні правила про провадження справ у арбітражних комісiях установлювалися Вищою Арбітражною Комісією і затверджувалися УЕН.

У зв'язку з утворенням у 1922 р. Союзу РСР багато питань правового регулювання господарського будівництва опинилися у віданні союзних державних органів. Так, при Раді Праці й Оборони СРСР була створена Арбітражна комісія, організація і діяльність якої регулювалася Положенням про цю комісію, яке 6 червня 1924 р. затвердили ЦВК і РНК СРСР [130][187].

Аналіз нормативно-правових актів, що регулювали організацію і діяльність арбітражних комісій в УСРР (а також у РСФРР і СРСР) дійсно дає змогу стверджувати, що ,організація арбітражних комісій як органів щодо вирішення майнових спорів між соціалістичними організаціями, була в основному завершена в 1924 році" [397][188]. До цього часу арбітражними комісіями був уже накопичений значний досвід розгляду і вирішення спорів між держорганами. Так, наприклад, тільки Вища Арбітражна Комісія при УКОСО лише за 1924 р. винесла 95 визначень щодо поданих на її розгляд позовів [481][189]. Як відзначав Д. Бешер, через арбітражні комісії щорічно проходили сотні, якщо не тисячі спірних справ кожного великого держоргану" [76][190]. Утворення арбітражних комісій, законодавче регулювання їх організації та діяльності було зумовлене насамперед господарською реформою 1921-1923 рр., ,спрямованою на посилення чинності закону вартості, значення таких економічних важелів в управлінні народним господарством, як ціна, вартість, комерційний розрахунок" [277][191].