Отже, у 1930-ті роки була завершена організація спеціальних органів щодо розгляду і вирішення майнових спорів між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектора народного господарства СРСР й союзних республік, про що йшлося у Положенні про державний арбітраж від 3 травня 1931 р., ,у напрямі, що забезпечує зміцнення договірної та планової дисципліни і господарського     розрахунку" [498][240].

Варто зазначити, що органи Державного арбітражу принципово відрізнялися від арбітражних комісій, що функціонували в 1920-ті роки На відміну від останніх органи Держарбітражу до судової системи вже не належали. Відсутні будь-які відомості про органи Держарбітражу й у союзному законодавстві 1930-х років про судоустрій, наприклад, у прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серпня 1938 р. Законі ,Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік" [479][241]. Цей Закон містив розділ ІV ,Спеціальні суди СРСР". До цих судів були віднесені тільки військові трибунали, лінійні суди залізничного транспорту, лінійні суди водного транспорту.

Після смерті Й. В. Сталіна, 5 березня 1953 р., у СРСР у цілому, в УРСР зокрема, почався період десталінізації в багатьох сферах соціально-економічного і політичного життя країни, що активізувалася після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 р.). 10 травня 1957 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон ,Про подальше удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом", який передбачав перехід від галузевого управління промисловістю і будівництвом до управління за територіальним принципом на основі економічних адміністративних районів через ради народного господарства [110][242]. Закон про подальше удосконалення організації управління промисловістю і будівництвом прийняла у травні 1957 р. і Верховна Рада УРСР [109][243]. Новий етап у господарському будівництві зумовлював необхідність істотних змін в організації та діяльності органів Державного арбітражу. Адже з 1930 р. до початку 1950-х років, в умовах існування вкрай централізованої командно-адміністративної системи управління, арбітраж, будучи підпорядкованим виключно органам державного управління, не міг здійснювати вплив на регулювання господарських відносин, як не міг ефективно захищати права       підприємств [592][244].

Шляхи удосконалення організації та діяльності органів Держарбітражу були визначені в постанові Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1959 р. ,Про поліпшення роботи державного арбітражу" [524][245]. У преамбулі цього правового акта зазначалося, що практика роботи органів Державного арбітражу вже не відповідала вимогам, які висувалися до них народним господарством у нових умовах. Рада Міністрів СРСР констатувала, що органи державного арбітражу при розгляді господарських спорів не здійснювали відповідний вплив на зміцнення планової та договірної дисципліни, особливо в справі виконання планів постачання і дотримання законів про якість і комплектність продукції, не вели необхідної боротьби з проявами місництва і недостатньо сприяли усуненню виявлених недоліків у роботі підприємств і організацій. Крім того, у постанові підкреслювалося, що на розгляд арбітражу надходила велика кількість необгрунтованих спорів, що виникали в результаті серйозних недоліків у роботі підприємств і організацій щодо розгляду претензій і ухиляння від добровільного задоволення беззаперечних претензій. Однією з причин даних недоліків і упущень у діяльності органів Державного арбітражу Рада Міністрів СРСР вбачала у тому, що чинне на той час Положення про Державний арбітраж від 3 травня 1931 р. застаріло і вже не сприяло належному вирішенню господарських спорів у нових умовах управління промисловістю і будівництвом. У ситуації, що склалася,  Рада Міністрів СРСР визнала за необхідне визначити в постанові від 23 липня 1959 р. ,Про поліпшення роботи державного арбітражу" ряд негайних заходів щодо перебудови і поліпшення роботи арбітражу. Тепер Держарбітраж з органу, призначення якого було в основному розгляд майнових і переддоговірних спорів, повинен був перетворитися на орган, що активно впливає на поліпшення роботи соціалістичних господарських організацій, на виконання планових завдань, на зміцнення госпрозрахунку, запобігання необгрунтованих господарських спорів. З цією метою постановою від 23 липня 1959 р. насамперед розширювалася компетенція органів Державного арбітражу як у центрі, так і на місцях. Водночас Рада Міністрів СРСР доручила Головному арбітру Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР розробити, погодити з Радами Міністрів союзних республік, міністерствами і відомствами СРСР і представити проект Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР. Радам Міністрів союзних республік доручалося затвердити положення про Державні арбітражі при Радах Міністрів союзних і автономних республік, при виконавчих комітетах крайових і обласних Рад депутатів трудящих. Логічним результатом виконання вимог з удосконалення форм і методів роботи органів Державного арбітражу, розширення їх компетенції, більш чіткого визначення функцій, що містилися в постанові Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1959 р., стало затвердження в 1960-1961 рр. нових положень про Державні арбітражі. Так, Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було затверджено Радою Міністрів СРСР 17 серпня 1960 р. [525][246]. Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР визнавався органом щодо вирішення найважливіших господарських спорів між державними, кооперативними та іншими громадськими підприємствами, організаціями й установами. У Положенні також визначалися основні завдання Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР, його компетенція, основні процесуальні правила розгляду і вирішення спорів, права Головного арбітра, а також інші питання організації і діяльності цієї найвищої гілки в системі органів Державного арбітражу. У статті 15 Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР перераховувалися категорії спорів, не підвідомчих вирішенню в Державному арбітражі при Раді Міністрів СРСР.

Із затвердженням нового Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР втрачало чинність Положення про Держарбітраж від 3 травня 1931 р. У зв'язку з припиненням чинності цим правовим актом децентралізація системи Держарбітражу одержала подальше         закріплення [394][247].

Після прийняття Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР від 17 серпня 1960 р. нові положення про органи Державного арбітражу були затверджені й у союзних республіках. Ці положення в основному сприйняли норми союзного Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР. В Українській РСР нове Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР було затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 1 жовтня 1960 р.             № 1639 [480][248]. Цією ж постановою Ради Міністрів УРСР було затверджено і ,Положення про державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад депутатів трудящих УРСР" [480][249].

У нових умовах господарювання виникла необхідність подальшого удосконалення процедури розгляду і вирішення арбітражами підвідомчих їм спорів. Тому 1 липня 1963 р. Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР затвердив Правила розгляду господарських спорів Державними арбітражами. При підготовці цих Правил ураховувався накопичений досвід арбітражної діяльності [44][250].

Із середини 1960-х років для всіх республік СРСР розпочався так званий період уповільнення темпів суспільного розвитку і застою, що тривав до середини 1980-х років У вересні 1965 р. (27-29.09.1965 р.) Пленум ЦК КПРС прийняв спеціальну постанову ,Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислового виробництва" [281][251]. Відповідно до цієї постанови у країні з січня 1966 р. почала здійснюватися господарська реформа. Насамперед були ліквідовані республіканські Ради народного господарства і раднаргоспи економічних районів. 2 жовтня 1965 р. було прийнято Закон СРСР ,Про зміну системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління" [316][252]. Це означало, що в країні був здійснений перехід до галузевого принципу управління і централізації системи управління. Незабаром було створено декілька десятків союзних міністерств і відомств, що ,підпорядкували практично всю економіку союзних республік" [111][253]. Тим самим командно-адміністративні методи управління одержали новий імпульс. Збереження командно-адміністративних методів управління на основі надмірної централізації та жорсткої регламентації не могло не позначитися негативно на господарській реформі, що почала здійснюватися в другій половині  1960-х років, суть якої зводилася до певної лібералізації і демократизації радянської господарської системи. Так, у господарській реформі її ініціаторами ,була проведена спроба включити процес централізації державного управління в економічний механізм, що складається на базі розширення господарської самостійності промислових підприємств" [107][254]. Господарська реформа (в літературі має назву ,косигінська") повинна була стати початком переходу до нормальної цивілізованої економіки [248][255]. Проте, незважаючи на сприятливий вплив господарської реформи на розвиток народного господарства країни в перші декілька років її проведення, з 1972 р. її почали гальмувати, а незабаром згорнули зовсім [237][256]. Командно-адміністративна система управління не могла співіснувати з новими формами господарювання — економічними методами управління, розширенням прав підприємств.

За умови найсуворішої централізації в управлінні народним господарством не могла залишатися незмінною і система Державного арбітражу. На необхідність її централізації зверталася увага в юридичній літературі [394, 397][257]. У постанові Ради Міністрів СРСР ,Про підвищення ролі органів державного арбітражу й арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві" від 7 серпня 1970 р. Державному арбітражу при Раді Міністрів СРСР доручалося за участю Держплану СРСР, Держпостача СРСР, міністерств і відомств на основі глибокого узагальнення арбітражної практики вивчити питання про доцільність нагляду за правильністю рішень, прийнятих органами Держарбітражу при розгляді господарських спорів, і подати до Ради Міністрів СРСР пропозиції щодо цього питання [527][258].