Правова природа арбітражних комісій при РПО РСФРР, УЕН, а потім і РПО СРСР у правовій літературі визначалася неоднозначно. Так, М. В. Криленко, аналізуючи правові акти про арбітражні комісії, практику їх роботи, а також підготовлені діячами арбітражних комісій нові законопроекти про ці комісії, бачив у них ,зіпсовані, перекручені, але побудовані незалежно від загальної системи ,свої" відомчі суди" [300a][192]. Питання про правову природу арбітражних комісій було у центрі уваги наради юрисконсультів при Раді з'їздів промисловості, торгівлі і транспорту України, що проходила на початку 1925 р., де була заслухана доповідь юрисконсульта Уповнаркомзовнішторга О. С. Ратнера на тему: ,Арбітражні комісії і порядок провадження у них справ" [127][193]. Доповідач, зокрема, аналізуючи норми прийнятого 12 січня 1925 р. ВЦВК і РНК РСФРР нового Положення про арбітражні комісії у межах РСФРР, яке, на його думку, давало ,чітке уявлення про юридичний характер цих органів", відзначав, що дане Положення дещо більше відтіняло ,судовий характер арбітражних комісій за рахунок їх функцій адміністративного регулювання" [127][194]. Учасник дебатів С. Л. Драбкін щодо доповіді О. С. Ратнера висловив думку про те, що арбітражні комісії являли  ,спеціальну побудову в системі державного господарства, необхідну в умовах цього господарства" [127][195]. На думку іншого учасника дебатів — В. М. Гордона, у створенні арбітражних комісій дістали  відображення ідеї господарського права, вони ,повинні бути, з теоретичної точки зору, особливим судом" [127][196]. Учасник Першої Всеукраїнської наради юрисконсультів гірничопромисловості (проходила 26-30 квітня 1925 р. у Харкові) С. Н. Ландкоф, характеризуючи у своїй доповіді ,Арбітражні комісії та наші суди" різні види арбітражних комісій того періоду, зокрема Вищу Арбітражну Комісію (ВАК), обгрунтовував ,необхідність збереження ВАК, як господарського суду, яким вона фактично є" [128][197]. Слід зазначити, що С. Н. Ландкоф висловився проти передачі ВАК до системи загальних судів. Судження проти скасування арбітражних комісій шляхом злиття їх із загальними судами висловлювалися і          надалі [129][198]. Думки з приводу правової природи арбітражних комісій висловив Л. І. Фішман. Він вважав, що ці комісії були органами ,спеціальної    підсудності" [601][199]. Цілком виразно про правову природу арбітражних комісій союзного і республіканського рівнів висловився А. Г. Гойхбарг, називаючи ці комісії ,одним із найголовніших видів виняткових судів, призначених для розгляду справ між державними установами або підприємствами" [171][200]. В. Радус-Зенькович називав арбітражні комісії ,особливою системою судових органів" [446][201]. На думку Ф. Вольфсона, спроби розглядати існуючі арбітражні комісії ,як не судовий, а як господарський орган, суперечать змісту роботи арбітражних комісій" [446][202]. Отже, сучасники визначали арбітражні комісії, що розглядали і вирішували спори між господарюючими суб'єктами різних відомств, як ,відомчі суди", ,спеціальної побудови", ,особливі суди", ,господарські суди", ,особливу систему судових органів", ,органи спеціальної підсудності", ,виняткові суди". Для віднесення арбітражних комісій усе ж до судів були певні підстави правового характеру. Так, коли в умовах нової економічної політики виникла необхідність здійснення судової реформи, то 16 грудня 1922 р. Всеукраїнський ЦВК прийняв постанову ,Про введення в дію Положення про судоустрій УСРР". Відповідно до статті 1 цієї постанови Положення про судоустрій УСРР вводилося в дію на території Української СРР з 1 лютого 1923 р. [552][203]. Дане Положення не залишило без уваги й арбітражні комісії, що вже існували в УСРР. Так, у статті 2 Положення про судоустрій УСРР зазначалося: ,Для вирішення справ спеціальних категорій, з огляду на особливу складність таких справ, необхідність спеціальних знань і навичок для їх розгляду і з міркувань особливої небезпеки окремих категорій злочинних діянь для військової могутності республіки або її господарського процвітання, поряд з єдиною системою народних судів УСРР, тимчасово діють такі спеціальні суди (підкреслено нами):... д) у справах про спори щодо майнових прав між державними органами — що знаходяться при Українській Економічній Раді та Губернських Економічних Нарадах центральна і місцеві арбітражні комісії" [553][204]. Відповідно до статті 94 Положення про судоустрій УСРР арбітражні комісії повинні були діяти відповідно до опублікованого Положення від 21 листопада 1922 р. (СУ УССР. — 1922. — № 48. — С. 713), а в порядку нагляду бути підпорядкованими ,Народному Комісару Юстиції і його органам: на місцях — пленарним засіданням губернських судів і прокурорському нагляду, в центрі — Верховному Суду і прокурору Республіки" [554][205]. Про тяжіння арбітражних комісій до судової системи свідчить і зміст статті 22 ,Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік", затверджених 29 жовтня 1924 р. другою сесією ЦВК СРСР другого скликання, в якій зазначалося: ,Ст. 22. Майнові спори між державними установами і підприємствами розглядаються: а) Вищою Арбітражною Комісією при Раді Праці й Оборони Союзу РСР; б) вищими арбітражними комісіями при економічних нарадах союзних республік, арбітражними комісіями при радах народних комісарів автономних республік і місцевими (обласними і губернськими) арбітражними комісіями, що організуються при виконавчих комітетах областей і губерній" [494][206]. Далі у статті 22 визначалося, що у своїй діяльності арбітражні комісії повинні керуватися загальними основами радянської господарської політики, союзним законодавством і законодавством союзних республік.

Далі вказувалося, що Положення про Вищу Арбітражну Комісію при Раді Праці й Оборони Союзу РСР видавалося в порядку союзного законодавства, а Положення про вищі арбітражні комісії при економічних нарадах союзних республік, арбітражних комісіях при радах народних комісарів автономних республік і місцевих арбітражних комісій видавалися союзними республіками відповідно до Положення про Вищу Арбітражну Комісію при Раді Праці й Оборони Союзу РСР. Передбачалося, що порядок нагляду за діяльністю арбітражних комісій з боку керівних судових установ Союзу РСР і союзних республік встановлювався за приналежністю: до Вищої Арбітражної Комісії — Положення про Верховний Суд Союзу РСР, до союзних республік — положення про судоустрій цих республік. Варто додати, що і сам характер діяльності арбітражних комісій щодо розгляду і вирішення спорів, процесуальні форми діяльності цих комісій багато в чому були схожі з діяльністю загальних судів. Про це свідчить, наприклад, порівняння змісту ,Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами" від 21 листопада 1922 р. [551][207] і таких правових актів, як ,Положення про народний суд УСРР" від 26 жовтня 1920 р. [549][208], ,Тимчасова інструкція про основні норми цивільного процесу", що видана в 1923 р. А в затвердженому 30 липня 1924 р. Всеукраїнським ЦВК Цивільному процесуальному кодексі УСРР у статті 1 зазначалося, що правила ведення цивільного процесу, викладені в ЦПК УСРР, обов'язкові для всіх установ єдиної судової системи УСРР (нарсуду, окружного суду і Верховного Суду), а також для ,установ, що мають судові функції на підставі особливих про них положень, із тими вилученнями, які в цих положеннях установлені" [556][209]. З огляду на зміст статті 1 ЦПК УСРР  Л. І. Фішман стверджував, що правила ЦПК УСРР були обов'язкові для ,Арбітражних Комісій при ЕКОСО УСРР (ВАК), Окружних Арбітражних Комісій" [601][210]. Про значну схожість процесуальних форм діяльності арбітражних комісій і загальних судів щодо вирішення майнових спорів свідчать норми і такого правового акта, як ,Правила провадження справ у арбітражних комісіях, що діють на підставі Положення від 12 січня 1925 р.", затверджених Економічною Нарадою РСФРР 29 грудня 1925 р. Так, у статті 1 даного Положення зазначалося, що арбітражні комісії повинні були вирішувати ,підвідомчі їм справи у судовому (підкреслено нами) і розпорядчому засіданнях" [407][211]. А у статті 6 Положення цілком виразно вказувалося, що ,питання судового провадження, не передбачені цими правилами, вирішуються арбітражними комісіями згідно з відповідними статтями Цивільного процесуального кодексу" [407][212]. Нарешті, варто звернути увагу й на таку обставину. У літературі 1920-х років відзначалося, що спори, вирішувані арбітражними комісіями, за своїм змістом були такими ж, як і спори, вирішувані загальними судами [446, 13][213].

Отже, існує достатньо підстав для того, щоб стверджувати, що в   1920-х роках в умовах нової економічної політики, коли так чи інакше діяв механізм ринкових відносин, арбітражні комісії виступали як спеціальні суди.

Наприкінці 1929 р. з ініціативи Й. В. Сталіна було взято курс на інтенсивне згортання непу, форсування індустріалізації, колективізацію сільського господарства. У СРСР у цілому, в УСРР зокрема, паралельно зі згортанням нової економічної політики створювалася строго централізована командно-адміністративна система управління народним господарством, яка базувалася на засадах директивного планування. У цих умовах відбувалися зміни у всіх гілках державного апарату. Торкнулися ці зміни і системи органів щодо розгляду і вирішення господарських спорів. Так, на початку 1930-х років були скасовані арбітражні комісії. Це пояснюється тим, що на той час була поставлена мета ,зміцнення єдності судової системи СРСР, піднесення господарської дисципліни і підвищення відповідальності господарських органів за свою роботу", про що йшлося у постанові ЦВК і РНК СРСР від 4 березня 1931 р. [496][214]. Тепер спори між соціалістичними організаціями різних відомств повинні були вирішуватися замість арбітражних комісій судовими органами. З огляду на особливості господарських спорів законодавець вважав за необхідне залучати до складу суду народними засідателями працівників господарських органів [496][215].

Проте такій реформі системи органів щодо розгляду спорів між соціалістичними організаціями не судилося здійснитися. Не пройшло і кількох тижнів до фактичної передачі спорів з господарських справ у відання загальних судів, як законодавець ,робить крутий поворот і створює для вирішення спорів між підприємствами спеціальну, оригінальну систему органів, які іменує Державним арбітражем" [163][216]. Хоча питання про недоцільність збереження арбітражної форми розгляду господарських спорів і передачі їх у відання загальних судів ставилося і надалі [459][217]  .