Кардинально проблема централізації системи органів державного арбітражу і нагляду за правильністю їх рішень була вирішена постановою Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1974 р. ,Про подальше удосконалення організації та діяльності державного арбітражу" [528][259]. Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР перетворювався на союзно-республіканський орган з метою підвищення ролі органів Державного арбітражу в забезпеченні правильного й однакового застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, посилення впливу цих органів на підприємства, організації та установи в справі дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов'язань, для підвищення рівня управління органами Державного арбітражу і суворого дотримання законності в їх діяльності. У січні 1974 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове ,Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР" [528][260]. Нові положення про Державний арбітраж були прийняті й у союзних республіках. В Українській РСР Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів Української РСР було прийнято постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 травня 1974 р. № 294 [482][261]. Цією ж постановою уряду УРСР були затверджені ,Структура Державного арбітражу при Раді Міністрів УРСР" і ,Загальне положення про державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад депутатів трудящих Української РСР" [482][262]. Отже, до середини 1970-х рр. лінія на централізацію арбітражної системи була проведена через законодавство досить чітко. У статті 1 постанови Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1974 р. вказувалося, що ,Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР, Державні арбітражі при Радах Міністрів союзних і автономних республік, Державні арбітражі при виконкомах крайових, обласних і міських Рад депутатів трудящих складають єдину систему Держарбітражу СРСР" [528][263]. Державні арбітражі автономних республік, країв, областей, міст, які знаходились при виконкомах відповідних Рад депутатів трудящих, в оперативній роботі підпорядковувалися вищестоящим арбітражам. Державні арбітражі союзних республік при Радах Міністрів союзних республік, перебуваючи у підпорядкуванні Рад Міністрів союзних республік, в оперативній діяльності були підлеглі Державному арбітражу при Раді Міністрів СРСР.

Союзне і республіканські положення про Державні арбітражі визначали головні завдання цих органів, їх компетенцію, структуру, основні правила розгляду спорів.

З прийняттям Конституції СРСР 1977 р. почався новий етап в організації та діяльності Державного арбітражу. Відповідно до статті 163 Конституції   СРСР   1977 р.,   вирішення   господарських   спорів   між

підприємствами, установами й організаціями були покликані здійснювати органи Державного арбітражу в межах їх компетенції [286][264]. У цій статті встановлювалося, що організація і порядок діяльності органів Державного арбітражу визначалися Законом ,Про державний арбітраж у СРСР". Варто звернути увагу на те, що раніше подібні питання вирішувалися не законами, а підзаконними нормативно-правовими актами.

Про Державний арбітраж йшлося і у конституціях союзних республік. Так, у статті 161 Конституції Української РСР 1978 р. зазначалося, що ,вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції" [287][265].

Отже, органи Державного арбітражу вперше за всю історію їх існування були визнані конституційними органами.

30 листопада 1979 р. Верховною Радою СРСР на виконання вимог Конституції СРСР 1977 р. був прийнятий Закон ,Про Державний арбітраж у СРСР", що набрав чинності з 1 липня 1980 р. [113][266]. Закон складався з п'яти розділів і 27 статей:

Розділ I — ,Загальні положення" (ст. 1-4).

Розділ II — ,Організація Державного арбітражу" (ст. 5-8).

Розділ III — ,Підвідомчість господарських спорів" (ст. 9-11).

Розділ ІV — ,Порядок вирішення господарських спорів" (ст. 12-22).

Розділ V — ,Попередження порушень законності та розробка пропозицій щодо удосконалення правового регулювання господарської діяльності" (ст. 23-27).

5 червня 1980 р. на основі Закону ,Про Державний арбітраж у СРСР" Рада Міністрів СРСР затвердила і ввела в дію з 1 липня цього ж року нове Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР і Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами [629][267].

Правила розгляду спорів Державними арбітражами регулювали, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 5 червня 1980 р., порядок розгляду справ у всіх арбітражах, тобто органами не лише державного, а й відомчого арбітражу, при розгляді спорів, віднесених до їх відання, з урахуванням особливостей, що визначаються міністром, керівником державного комітету або відомства [529][268]. Правовими засадами для утворення арбітражів міністерств, державних комітетів і відомств  на той час був пункт 21 Загального положення про міністерства СРСР від 10 липня 1967 р. [526][269], а також відповідні норми положень про міністерства, державні комітети і відомства Союзу РСР і союзних республік.

На підставі союзного законодавства про Державний арбітраж у 1980 р. були затверджені положення про органи Державного арбітражу союзних республік. Так, Положення про органи Державного арбітражу в Українській РСР було затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 31 липня     1980 р. за узгодженням із Державним арбітражем при Раді Міністрів      СРСР [226][270]. Відповідно до статті 1 Положення в Українській РСР діяли: Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР (Державний арбітраж УРСР) як союзно-республіканський орган УРСР; державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних, Київської міської Рад народних депутатів (державні арбітражі областей, міста Києва).

Отже, до початку 1980-х років організація і діяльність Державного арбітражу в СРСР, у всіх союзних республіках, у тому числі й в УРСР, вийшли на новий етап їх правового регулювання, увібравши в себе багаторічний досвід функціонування системи цих органів. І на всіх етапах діяльності органів арбітражу в наукових сферах не припинялися дискусії щодо багатьох питань їх організації та діяльності, насамперед щодо природи Державного арбітражу. Думки вчених, викладені на сторінках юридичної літератури щодо правової природи арбітражу, різні й мають неоднозначний характер.

Ще в 1930-х роках висловлювалися думки з приводу судового характеру Державного арбітражу (З. І. Шкундін, В. Н. Можейко, М. С. Ліпецкер та ін.). Критикували положення ,арбітраж — господарський суд" А. Ф. Клейнман [42][271], Р. Ф. Каллістратова [241][272], інші вчені. Не знайшла особливої підтримки і точка зору на арбітраж як на одну з форм третейського суду [158][273]. Незначною була кількість авторів, які вважали арбітраж допоміжним (підсобним) утворенням при виконавчо-розпорядчих органах [665, 42, 517, 17, 659][274]. Домінуючою в юридичній науці стала думка про управлінську природу Державного арбітражу [181, 9, 182, 397, 3, 516, 393, 370, 37, 478, 43, 44][275]. Ученими висловлювалися й інші судження щодо правової природи Державного арбітражу. Так, суть однієї з концепцій полягала в тому, що її прихильники дотримувалися точки зору про подвійну природу арбітражу — як органу господарського управління, так і суду.

Так, В. С. Шелестов зазначав, що неможливо ,провести чітку межу між судовими й арбітражними органами... Способи здійснення покладених на арбітражні органи завдань не повинні відрізнятися від методів роботи судових органів. Вони повинні усе більше й більше до них наближатися, забезпечуючи всебічний захист майнових прав та інтересів господарських організацій" [643][276]. Подвійну природу арбітражу визнавали й інші           вчені [240][277]. Певні автори, виходячи з того, що в Конституції СРСР 1977 р. містився розділ VII ,Правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд", робили висновок, що арбітраж не був уже органом управління народним господарством [318][278]. Так, на думку О. О. Добровольського, з Конституції СРСР 1977 р., Закону ,Про Державний арбітраж у СРСР" від 30 листопада 1979 р. випливало розуміння статусу Державного арбітражу, який поряд із судом і прокуратурою є спеціальним правоохоронним юрисдикційним органом, а не органом державного управління або органом господарського управління,  про що йшлося в опублікованих раніше працях, присвячених сутності   державного арбітражу  [201][279].  Юрисдикційним    правоохоронним

органом визнавав арбітраж і С. М. Братусь [92][280]. Точка зору П.В. Логвинова й О. О. Добровольського була піддана критиці. Так, на думку А. Т. Боннер, наявність у Конституції СРСР 1977 р. ,статті, присвяченої арбітражу, підвищує роль і значення цього органу в народному господарстві, але не змінює його управлінської природи" [43][281]. На думку К. С. Юдельсона, ,наведене О. О. Добровольським порівняння не тільки не є доказом правильності його погляду, а навпаки, підтверджує, що на відміну від суду і прокуратури державний арбітраж є органом державного управління" [44][282].