У розглянутий період історії радянської держави мала своє продовження висловлена ще в 1930-ті роки точка зору, прихильники якої висловлювалися за перетворення арбітражу на господарський суд або принаймні за максимальне зближення форм організації та діяльності органів арбітражу і суду [443, 515, 93, 623, 614][283]. Так, у 1932 р. М. В. Криленко в промові на Всесоюзній нараді арбітрів відзначав: ,У нас не може бути різної природи арбітражних і судових справ, різних методів їх розгляду і різних принципів матеріального і процесуального права" [301, 261, 658, 600][284]. Аналізуючи точку зору прихильників перетворення арбітражу на господарський суд, Р. Ф. Каллістратова вважала: ,Якщо і йтиметься про господарський суд у СРСР, то лише як про пропозицію в майбутньому перетворити арбітраж у господарський суд" [240][285]. ,Арбітраж у нашій країні, — продовжувала Р. Ф. Каллістратова, — відокремився від суду настільки, що ставити питання про злиття арбітражу із судовими органами, перетворення арбітражу на господарський суд — недоречно" [240][286]. Дійсно, в умовах панування централізованої командно-адміністративної системи управління з середини 1960 — до середини 80-х років у СРСР говорити про перетворення арбітражу на судовий орган (навіть за умови декларування в Конституції СРСР 1977 р. незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону) навряд чи доцільно. Тому не випадково в радянській юридичній літературі тривалий час домінувала концепція, відповідно до якої арбітраж як орган, що входив до системи державного управління, використовуючи правові засоби і методи, брав участь в управлінні народним господарством країни [5][287]. На зумовленість управлінського характеру арбітражу командно-адміністративною системою управління економікою вказується й у сучасній літературі [670][288].

У середині 1980-х років країна вступила у новий етап свого розвитку. В країні розпочався етап так званої перебудови (1986-1991 рр.) Ті зміни, що відбувалися в СРСР у цей період і основним змістом яких була насамперед демократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності та політичного плюралізму, а також ослаблення влади основи командно-адміністративної системи управління — КПРС, зумовили здійснення реформування багатьох ланок державного апарату як у центрі, так і на місцях.  Ці реформи  не  могли  не  торкнутися  і  всіх органів  арбітражу.  На

необхідність зміцнення державного арбітражу як одного з дійових важелів зміцнення законності в господарських відносинах, удосконалення його діяльності була звернута увага на ХХVII з'їзді КПРС [332][289]. 12 лютого    1987 р. ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР була прийнята постанова № 190 ,Про подальше удосконалення діяльності органів державного арбітражу і підвищення їх ролі в зміцненні законності та договірної дисципліни в народному господарстві" [530][290]. Насамперед у зазначеному документі зверталась увага на те, що активне впровадження й використання нових методів господарювання, розширення самостійності, підвищення відповідальності, ініціативи й соціалістичної підприємливості підприємств і організацій вимагали ,зміцнення законності в господарських відносинах". Зазначалося також, що в подібних умовах дедалі зростало значення господарських договорів, їх безумовне виконання. Водночас у постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12 лютого 1987 р. зверталася увага на серйозні недоліки, що мали місце у практиці укладання договорів, наявність великої кількості фактів порушення госпрозрахункових прав та інтересів підприємств і організацій, невиконання багатьма підприємствами й організаціями договірних зобов'язань. Відзначалися й інші недоліки, що існували у сфері господарських відносин. У постанові підкреслювалося, що в попередженні й усуненні зазначених порушень та недоліків законності важлива роль повинна належати органам державного арбітражу. ,Проте, — вказувалося в постанові, — вони не виявляють ще належної ініціативи і наполегливості в цій справі, слабко впливають на підприємства й організації з метою виконання планових завдань і договірних зобов'язань, не впливають  на стан роботи щодо укладення господарських договорів" [530][291]. У постанові вказувалось і на інші недоліки, що мали місце в діяльності органів державного арбітражу.

З метою подальшого зміцнення законності в господарських відносинах, підвищення ролі та відповідальності органів державного арбітражу в цій справі ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР у постанові від 12 лютого 1987 р. перед органами державного арбітражу поставили конкретні відповідальні завдання. Вся діяльність цих органів повинна була підпорядковуватися ,всебічному підвищенню ефективності суспільного виробництва, здійсненню курсу партії на прискорення соціально-економічного розвитку країни". Для того, щоб забезпечити здійснення цих завдань, постановою передбачалося розширення прав органів державного арбітражу шляхом надання їм деяких додаткових повноважень, що перераховувалися в аналізованій спільній постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Водночас було визнано за необхідне перетворити Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР на Державний арбітраж СРСР, державні арбітражі при Радах Міністрів союзних і автономних республік на державні арбітражі союзних і автономних республік, державні арбітражі при виконавчих комітетах крайових, обласних, міських Рад народних депутатів, Рад народних депутатів автономних областей і автономних округів — на державні арбітражі країв, областей, міст, автономних областей і автономних округів.

Нова роль органів державного арбітражу в галузі господарських відносин дістала своє подальше законодавче закріплення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 18 лютого 1987 р. ,Про внесення змін і доповнень до законодавства Союзу РСР про державний арбітраж" [114][292]. До Закону СРСР від 30 листопада 1979 р. ,Про державний арбітраж у СРСР" були внесені істотні зміни і доповнення. Насамперед у новій редакції була викладена стаття 4 Закону, що стосувалася системи органів державного арбітражу. В ній, зокрема, встановлювалася така система органів державного арбітражу: Державний арбітраж СРСР; державні арбітражі союзних республік; державні арбітражі автономних республік; державні арбітражі країв, областей. Президії Верховних Рад союзних республік мали право за узгодженням із Державним арбітражем СРСР утворювати державні арбітражі міста, автономної області, автономного краю. Відповідно до нової редакції статті 5 Закону СРСР ,Про державний арбітраж у СРСР" Державний арбітраж СРСР, державні арбітражі союзних і автономних республік, країв, областей, міст, автономних областей і автономних округів утворювали єдину систему органів державного арбітражу в СРСР. Відповідно до нової редакції статті 6 Закону Державний арбітраж СРСР був союзно-республіканським органом СРСР, що здійснював управління всіма органами державного арбітражу, як правило, через державні арбітражі союзних республік. Державні арбітражі союзних республік були союзно-республіканськими органами і здійснювали управління органами нижчого підпорядкування державного арбітражу. До Закону СРСР ,Про державний арбітраж у СРСР" були внесені й інші зміни та доповнення. Зміни були внесені до статей 2, 3, 5, 6, 8, 22, 23, 26, 27 Закону. Крім того цей нормативний акт був доповнений статтею 81 і статтею 221. Одночасно із внесенням змін та доповнень до Закону СРСР ,Про державний арбітраж у СРСР" Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1987 р. зі статті 27 Закону СРСР від 5 липня 1978 р. ,Про Раду Міністрів СРСР" виключалася частина третя: ,Для вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями при Раді Міністрів СРСР діє Державний арбітраж СРСР" [112][293].

Отже, органи державного арбітражу, що були створені та тривалий час перебували при виконавчо-розпорядчих органах, були перетворені на єдину союзно-республіканську систему і тим самим розширили свої можливості впливати на підприємства й організації, оскільки у своїй діяльності щодо розгляду та вирішення спорів органи державного арбітражу стали незалежні від вищих і місцевих виконавчо-розпорядчих органів державного управління.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1987 р. ,Про внесення змін і доповнень до законодавства Союзу РСР із питань державного арбітражу" була доповнена стаття 6 Закону СРСР ,Про державний арбітраж у СРСР" четвертою частиною такого змісту: ,Органи державного арбітражу в СРСР здійснюють свою діяльність під керівництвом відповідно Верховної Ради СРСР і її Президії, Верховних Рад союзних і автономних республік та їх Президій, крайових, обласних, міських Рад народних депутатів, Рад народних депутатів автономних областей і автономних округів" [115][294]. Цією нормою нової редакції статті 6 Закону СРСР ,Про державний арбітраж у СРСР" органи державного арбітражу ще більше віддалялися від виконавчо-розпорядчих органів усіх рівнів. Отже, місце арбітражу в системі органів держави в 1987 р. було радикально змінено [592][295]. На думку Т. Є. Абової, ,державний арбітраж став незалежним юрисдикційним і контролюючим органом, що здатний активно впливати на зміцнення законності та правопорядку (насамперед, у господарській діяльності щодо укладання і виконання господарських договорів), організацію договірної роботи, забезпечення однакового і правильного застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, а також активно брати участь у роботі з удосконалення правового регулювання господарських відносин" [592][296].