На кожному із зазначених періодів історії розвитку держави у кримінально-процесуальне законодавство вносилися зміни і доповнення. Аналіз цих змін і доповнень свідчить про те, що держава поступово відходила від тоталітарних уявлень у судочинстві і переходила до більш гуманних норм, спрямованих на захист прав і інтересів людини. Так, перший раз найбільш численні зміни і доповнення у КПК УРСР були внесені 30 серпня 1971 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про внесення доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР" [54]. КПК УРСР I960 р. було доповнено розділом восьмим "Провадження в справах про злочини неповнолітніх", а також внесено інші доповнення і зміни у цілу низку статей, які були покликані, зокрема, більш ґрунтовно забезпечити права заарештованого й обвинувачуваного.

Доповнення і зміни до КПК УРСР Президія Верховної Ради УРСР внесла, прийнявши 23 березня 1977 р. Указ "Про внесення доповнень і змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР" [54]. КПК УРСР був, зокрема, доповнений кількома статтями. Ряд статей було викладено у новій редакції, інші були доповнені або змінені частково. З КПК УРСР була вилучена ст. 429.

Численні зміни і доповнення до КПК УРСР були внесені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 квітня 1984 р. [54]. Як зазначалося в Указі, доповнення і зміни до КПК УРСР вносилися з метою приведення його "у відповідність із Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1981 р. "Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік", іншими законодавчими актами СРСР, а також дальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства Української РСР" [54]. КПК УРСР був доповнений 8 новими статтями, 25 статей були викладені у новій редакції. До великої кількості статей (більше 130) були внесені часткові зміни або доповнення. Як зазначав Фомін Ю.Ю., значення прийнятого Указу не обмежувалося лише кількістю змін. "Він містить, - підкреслював Ю.Ю. Фомін, -  багато нових норм, що стосуються порядку діяльності органів розслідування, прокуратури і судів по здійсненню завдань правосуддя в кримінальних справах" [426, с. 4].

Наступні доповнення і зміни до КПК УРСР були внесені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 20 березня 1985 р. [54]. Так, він доповнювався двома нормами: ст. 131 "Направлення матеріалів без порушення кримінальної справи для застосування заходів громадського впливу" і ст. 2921 "Допит осіб, які з'явилися в судове засідання, при відкладені розгляду справи". Ряд статей (або частина деяких статей) були викладені у новій редакції.

Зміни і доповнення до КПК УРСР продовжували вноситися і в наступні роки, але зміст цих доповнень і змін визначався тією соціально-економічною і політичною ситуацією, яка складалася в СРСР в цілому, і в УРСР зокрема. В період з 1985 р. по 1991 р. (відомий як період перебудови) відбувалися значні зміни в організації та діяльності радянського державного апарату, у тому числі судової системи і правоохоронних органів, а також у багатьох галузях права. В умовах перебудови отримали розвиток гласність, плюралізм думок, на хвилі яких розгорнулась критика суспільного, державного ладу і права радянського періоду. Критиці було також піддано судоустрій і кримінальне судочинство.

Так, відомий фахівець в галузі історії держави і права Куріцин В.М., характеризуючи стан радянського кримінального і кримінально-процесуального права у 70-х - на початку 80-х pp., підкреслював, що це законодавство "не давало належних юридичних гарантій прав особи" [244, с. 170]. "Недостатня вимогливість судів до якості розслідування, - відзначав науковець, - вела до того, що почастішали випадки, коли слідчі різними засобами вимагали у підслідних визнання своєї вини. Широке застосування отримав арешт як міра запобіжного заходу, навіть у тих випадках, коли він не викликався необхідністю. По суті арешт став універсальним запобіжним заходом, при цьому порушувалися встановлені законом строки слідства і відповідно строки утримання під вартою до суду".

Зверталася увага на недоліки кримінально-процесуального законодавства і в часи перебудови. Так, у передмові до збірника статей, присвячених теоретичній моделі КПК РРФСР (опублікований у 1987 р.), Савицький В.М. зазначав: "На жаль, чинні кримінально-процесуальні кодекси союзних республік по нинішнім зрослим стандартам не можуть вважатися ідеальними законодавчими актами. Наприклад, КПК РРФСР за більш ніж чверть віку свого існування зазнав безліч (кілька сотень) змін і доповнень" [301, с. 3; 233, с. 147]. "Новели, - продовжував В.М. Савицький, - не завжди вдало "вписувалися" в усталену систему кодексу, іноді виникали внутрішні протиріччя. Їх усували - з'являлися нові. Та й зараз у ньому чимало прогалин, неузгодженостей, термінологічних та інших мовних погрішностей, недоліків структурного характеру тощо". На думку вченого, "подальше вдосконалення КПК за допомогою так званих латок не може дати позитивного результату. Прийшов час створити новий кримінально-процесуальний закон, в якому було б уpaxoвaно все позитивне з правотворчого і правозастосовного досвіду, використані досягнення суміжних галузей законодавства, осмислена і реалізована практика інших держав. Одночасно закон має бути звільнений від декларативних і таких, що не виправдали себе, приписів, від повторів і протиріч, котрі тільки ускладнюють його розуміння і застосування" [301, с. 3].

Вносилися доповнення і зміни в період перебудови і до КПК УРСР [54]. У деякій мірі внесені у 1986 - першій половині 1991 pp. зміни і доповнення до КПК УРСР впроваджували окремі елементи змагальності в кримінальний процес, який в значній мірі продовжував залишатися розшуковим. Наступні зміни і доповнення до КПК УРСР [127] вносилися вже після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.