Так, найпоширенішою є думка про те, що основною причиною корупції в Україні є безпідставний та різкий перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки. Це твердження підтримується як національними фахівцями, так і спеціалістами закордонних країн, які займаються вивченням корупції в країнах пост-соціалістичного табору. Зокрема, О.Шаров зазначає, що головною причиною корупції у пост-комуністичних країнах є швидкий процес первісного накопичення капіталу. Далі автор веде мову про те, що в країнах Європи накопичення капіталу відбувалося протягом багатьох десятиліть. Як приклад науковець зазначає, що в Англії первісно накопичення багатств за рахунок збільшення пасовищ для овець (вовна яких служила промисловою сировиною) та витіснення безземельних селян в міста тривало протягом 150 років.[104][165]

Так, дійсно під час проведення приватизації в нашій державі реальна вартість багатьох об'єктів, що підлягали приватизації, була свідомо занижена з метою придбання їх особами, які мали певний первісний капітал. У процесі такого накопичення капіталу відбувалося дуже швидко, з концентрацією великих фінансових та матеріальних ресурсів в руках певних осіб чи групи осіб. На нашу думку, значним недоліком при проведенні приватизації державного майна була відсутність чіткого правового поля. Тобто спочатку потрібно було прийняти на законодавчому рівні нормативно-правові акти, які б чітко регулювали відносини приватизації, а вже потім проводити її.

Проведення бездумної приватизації призвело до знецінення багатьох об'єктів, що приватизувалися, і зосередження значних капіталів в руках певних кланів. Під час такої стихійної приватизації керівники підприємств приватизували їх для себе, позбавляючи робітників права мати частку акцій. Дуже часто директорська приватизація була лише прелюдією перед ліквідацією активів підприємства та звільнення працівників, особливо тих, які були невигідними керівництву підприємства.

Приватизація відкрила шлях для збагачення номенклатури радянської доби, статус представників якої змінився від керівників підприємств до їх власників. Луіза І.Шеллі, на першому Національному симпозіумі "На шляху до доброчесності" відзначила, що Павло Лазаренко щорічно одержував десятки мільйонів доларів, використовуючи пільгову ліцензію на імпорт природного газу та нафти, яку мала його компанія.[107][166]

На нашу думку, вищевказана причина - проведення приватизації без належного правового закріплення даних правовідносин є основною причиною виникнення корупції в Україні.

Тільки виділивши основну причину корупції, можна вести мову про причини виникнення корупції в певних сферах суспільного життя.

Так, вбачається за необхідне навести декілька прикладів причин, які призводять до вчинення корупційних діянь у різних сферах суспільного життя:

1) у фінансовій сфері:

- недостатність контролю та обліку, недоліки в організації обліку, звітності, оформлення господарських операцій руху майна; недоліки в документальному оформленні поставок матеріальних цінностей; незадовільний контроль за видачею бланків суворої звітності (доручень, різного роду накладних і т.п.); порушенні правил проведення касових операцій, нарахуванні заробітної плати, а також недоліки при проведенні розрахунків з фізичними та юридичним особами за цивільно-правовими договорами.

2) у сфері управління державним майном:

- недоліки контролю за якістю сировини та за якістю готової продукції, недоліки в обліку та контролі за зберіганням і транспортуванням матеріальних цінностей.

Ці причини є видовими, тобто причини, які призводять до виникнення певних видів корупційних діянь.

До причин третьої групи, тобто конкретних причин, які породжують конкретне корупційне діяння, можна віднести, наприклад, особисту зацікавленість посадової особи у приватизації певного об'єкта компанією, в якій працює родич даної особи.

Тому, розробляючи та впроваджуючи практичні заходи боротьби з корупцією, слід враховувати, що причини корупції є різноманітними і їх усунення в значній мірі буде сприяти ефективності боротьби з цим правопорушенням у державі.

         Виходячи з вищезазначеного, можна навести наступне визначення причини корупції. Причина корупції - це конкретні обставини, на основі яких виникають (вчиняються) корупційні діяння.

         Успішна боротьба з корупцією в цих умовах неможлива без посилення репресивних заходів, пов'язаних з підвищенням рівня відповідальності за корупційні діяння, та без активізації роботи правоохоронних органів зі своєчасного виявлення правопорушень та покарання за них.

         Слід підтримати думку О. Пасхаверапро те, що успішна стратегія боротьби з системною корупцією в Україні передбачає спочатку реалізацію фундаментальних економічних і політичних передумов цієї боротьби, а потім розгортання всього арсеналу антикорупційних технічних засобів.[101][167]

         Як і будь-яка діяльність, боротьба з корупцією має певну мету, якої необхідно досягнути в процесі здійснення комплексу заходів в боротьбі з корупцією.

         На нашу думку, головною стратегічною метою боротьби з корупцією повинно бути забезпечення належних умов для нормального функціонування усіх ланок державного апарату, визначення і практична реалізація комплексу заходів по попередженню, виявленню, припиненню корупції та встановленню над її проявами ефективного соціального та правового контролю.

         Розглядаючи питання боротьби з корупцією в нашій державі, з нашої точки зору, не зайвим буде навести досвід інших держав у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

         Так, дійсно, жодна країна не може вважати себе застрахованою від корупції. Так, у 1994 році Швейцарія, що пишалася непідкупністю своїх державних службовців, була вражена грандіозним скандалом навколо чиновника з кантону Цюріх - ревізора ресторанів і барів. Йому інкримінувалися хабарі на суму майже 2 мільйони доларів. Відразу, слідом за цим, було почате розслідування проти п'ятьох ревізорів-хабарників із складу уряду Швейцарії, що займалися протекцією окремим фірмам при організації державних постачань.[91][168]

         У Франції відбуваються масові розслідування корупційних діянь, що чиняться бізнесменами і політичними діячами. У 1993 році Прем'єр-міністр уперше пообіцяв, що не буде цьому перешкоджати. "Ситуація у Франції поступово змінюється, ще 10 років тому тут заборонялося розслідування випадків хабарів і корупції", - підтверджував французький суддя Жан-Пьер Тьери.[105][169]

         Численні випадки корупції в Італії, що торкнулися найвищих політичних кіл, призвели до того, що понад 700 бізнесменів і політичних діячів постали перед судами в результаті розслідувань, які розпочалися  в 1992 році у Мілані.[105][170]