Так, правове положення Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією (надалі - Комітет Верховної Ради України) закріплено в Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"[135][203], а також в статті 16 Закону України "Про боротьбу з корупцією".[143][204] Відповідно до вищевказаних законів України на Комітет Верховної Ради України покладається завдання контролю за виконанням законів у сфері боротьби з організованою злочинністю та витрачанням коштів, які виділяються на ці цілі. Виходячи з цього та керуючись тим, що в теорії адміністративного права контроль розглядається як складова частина (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції України, законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни і правопорядку і полягає у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних, даванні їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вжитті заходів примусу щодо підконтрольних органів[45][205], можна стверджувати, що Комітету Верховної Ради України було надано повноваження по втручанню в оперативну діяльність всіх органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, а прийняті ним рішення є обов'язковими для виконання всіма органами та посадовими особами.

Наступним спеціальним створеним органом для боротьби з корупцією та організовано злочинністю є Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю (надалі - Комітет), який було створено відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1993 року "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю"[147][206] (надалі - Комітет). Цим Указом на Комітет було покладено здійснення функцій та повноважень Координаційного комітету по боротьбі із злочинністю,  утвореного відповідно до Указу Президента України від 18 червня 1993 року "Про Координаційний комітет з питань боротьби зі злочинністю"[147][207]. До основних  повноважень Комітету у сфері боротьби із злочинністю та корупцією віднесено організацію контролю за виконанням правоохоронними та іншими органами державної виконавчої влади, підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності актів законодавства України  з питань боротьби зі злочинністю та корупцією. З метою виконання цих функцій  Комітету було надане також право на підготовку пропозицій по вдосконаленню законодавства з питань боротьби зі злочинністю. Рішення Комітету, прийняті в межах його повноважень, і які відповідають чинному законодавству України, були обов'язковими для виконання державними органами і посадовими особами, яких ці рішення стосуються. Виходячи з вищевказаного, можна стверджувати, що Комітет був центральним органом державної влади, ставши головним координатором діяльності органів, які ведуть боротьбу з корупцією та організованою злочинністю в Україні. Але, спираючись на конституційне подання народних депутатів України, Конституційний Суд України своїм Рішенням від 7 квітня 2004 року визнав неконституційними положення Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", якими передбачалося компетентність Комітету як головного координатора діяльності органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.[156][208]

         Розглядаючи Закон України "Про боротьбу з корупцією", неважко помітити, що хоча законодавець прямо не відніс до органів, які ведуть боротьбу з корупцією в Україні, органи судової влади - суди загальної юрисдикції, але опосередковано наділив їх повноваженнями по боротьбі з корупцією через реалізацію їх основної функції - розгляду справ про корупційні правопорушення.

На нашу думку, позиція законодавця пояснюється тим, що  основне призначення судів полягає у здійсненні правосуддя. Разом з тим, залишається очевидним той факт, що від позиції суду (судді) фактично повністю залежать кінцеві результати боротьби з корупцією, оскільки саме суди завершують всю діяльність у даному напрямку - вирішуючи притягувати правопорушника до юридичної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, визначаючи при цьому її міру, тобто накладаючи те чи інше стягнення, чи звільняючи від відповідальності, впливаючи таким чином на поведінку суб'єктів корупційних правопорушень.

         Тобто, суди беруть активну участь у боротьбі з корупцією в Україні, хоча й не віднесені законодавцем до органів, які ведуть боротьбу з нею та її негативними наслідками.

         Крім зазначених органів, до тих, які ведуть боротьбу з корупцією, також можна віднести керівників відповідних міністерств та відомств, державних підприємств, установ та організацій або їх структурних підрозділів.

Так, відповідно до статті 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією", керівники відповідних міністерств, відомств, державних підприємств, установ та організацій у разі виявлення корупційних діянь, а також інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, зобов'язані вжити відповідних заходів по припиненню таких правопорушень.

Поруч з органами, які прямо чи опосередковано закріплені в Законі України "Про боротьбу з корупцією" та в Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", на нашу думку, також можуть бути віднесені всі органи законодавчої, виконавчої, судової державної влади, а також органи місцевого самоврядування, оскільки вони в процесі виконання своїх функцій здійснюють контроль за додержанням законів як громадянами, так і посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а тому можуть втручатися в діяльність контролюючого органу, а отже, і здійснюють контроль за додержанням громадянами та посадовими особами законодавства про корупцію. Натомість велика кількість органів не завжди свідчить про ефективність їх діяльності. Неефективними є ті органи, що прямо передбачені законом, і пов'язано це з тим, що окрім боротьби із корупційними діяннями до їх повноважень входять і ряд інших, не менш важливих функцій. Крім того, визнання неконституційними положення нормативно-правових актів, які стосувалися повноважень Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю в частині як органу, який веде боротьбу з корупцією і координує діяльність інших органів, позбавило Україну єдиного (хоча і формального) центру, який координував діяльність по боротьбі з корупцією. На нашу думку, виходом з даної ситуації, могло б  бути створення державного органу,  до повноважень якого було б віднесено боротьбу з корупцією і який би став центральним органом державної виконавчої влади, що керував би діяльністю органів, які ведуть боротьбу з корупцією в Україні.