Міжнародний досвід вирішення даної проблеми свідчить, що саме такий підхід є найефективнішим. Прикладами є такі країни, як Австралія, Гонконг, Сінгапур. До речі, ці країни за показником корумпованості, що оприлюднила міжнародна організація "Трансперенсі Інтернешнл", посідають відповідно 11, 16 та 7  місця, тобто знаходяться в числі найменш  корумпованих. Слід відзначити, що в Україні таким органом могло б стати Національне бюро розслідувань України, про необхідність створення якого протягом останніх років говорилося дуже багато і який розглядається як основний орган у боротьбі з корупцією. У принципі, функціонування такого органу у правоохоронній системі є необхідним, однак покладати на нього особливі надії без вдосконалення системи існуючих не має сенсу.  Так, у Рекомендаціях ООН говориться: "Одна структура не в змозі боротися самостійно з цим явищем, і ми повинні  проводити лінію, щоб кожна державна структура розробляла, приймала і впроваджувала заходи з недопущення в своєму відомстві умов для корупції та хабарництва". Тим паче, що спроба сформувати такий єдиний державний орган - Національне бюро розслідувань України була зроблена в 1997 року. Так, Указом Президента України від 24 квітня 1997 року "Про Національне бюро розслідувань України" було передбачено створення центрального орагну виконавчої влади - Національного бюро розслідувань України, основним завданням якого було, в тому числі, і проведення інформаційно-аналітичної роботи з метою виявлення і усунення причин та умов, що сприяють корупції ...[148][209] Але Рішенням Конституційного Суду України від 6 липня 1998 року майже всі положення вищевказаного Указу Президента України були визнані неконституційними,[157][210] що не дало змогу тоді сформувати цей орган.

            Тому для координації дій суб'єктів боротьби з корупцією (правоохоронних, контролюючих, представницьких, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування та громадськості) і встановлення контролю за її проявами слід впровадити централізоване керівництво усією системою цих органів, що дозволить на практиці організувати тісну взаємодію суб'єктів протидії корупції. Потрібна логічна й організована система установ, заходів та механізмів боротьби з корупцією на основі чіткого розподілу обов'язків між ними, концентрації і координування спільних зусиль.

Стосовно інших організаційно-правових заходів боротьби з корупцією то, на нашу думку, вони можуть бути розподілені на дві групи: 1) заходи організаційного характеру, які спрямовані на поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та прирівняних до них осіб; 2) заходи, які спрямовані на поведінку юридичних і фізичних осіб.

До першої групи заходів відноситься: вдосконалення роботи апарату державного управління; ротація кадрів; усунення дискримінації при прийомі на державну службу; підвищення оплати праці співробітникам органів державного управління; пропаганда антикорупційних стандартів, в першу чергу стандартів етики поведінки державного службовця; встановлення заходів заохочення для державних службовців та інших осіб, які виконують владні повноваження, і мають бездоганну репутацію за час тривалої служби на посаді та інші.

До другої групи заходів належать: проведення роз'яснювальної роботи серед громадян з метою підвищення їх правової свідомості; стимуляція громадян, які повідомляють про вчинення корупційного правопорушення; опублікування рейтингів адміністративно-територіальних одиниць та підприємств, які найменш вражені корупцією  тощо.

         Але при впровадженні будь-яких заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на нашу думку, вихідним пунктом повинно стати розуміння того, що тільки спільна взаємодія, а також чітке підпорядкування і діяльність у межах компетенції того чи іншого органу буде сприяти покращенню стану боротьби з корупцією в Україні.

         На жаль у цій роботі неможливо повністю охопити весь комплекс конкретних орагнізаційно-правових заходів боротьби з корупційними проявами, проте слід зазначити, що який би не був вибраний напрямок для вирішення цієї проблеми, слід пам'ятати, що без тісної взаємодії як правоохоронних органів, так і громадськості неможливе вирішення питання ефективної боротьби з корупцією

         Тому, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що успішна боротьба з корупцією повинна провадитись поетапно.

         Перший етап повинен полягати у визначенні передумов та причин, що сприяють виникненню та процвітанню корупції в Україні.

         Другим етапом повинно стати розроблення загальнонаціональної програми (яка має включити всі напрямки роботи) боротьби з корупцією.

І вже тільки після визначення цих основних категорій необхідно запроваджувати заходи, які повинні базуватися на принципі рівноваги між врегулюванням вищевказаних проблем на нормативному рівні (організаційних заходах) та втіленні в життя конкретних практичних заходів (заходів адміністративного примусу).