Так, після десятилітніх переговорів 29 членів Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), а також три країни з ринковою економікою, що розвивається  в Південній Америці та дві в Східній Європі, уклали договір про заборону підкупу іноземних чиновників, який вступив у силу в грудні 1998 року.[92][175]

         На нашу думку, цей договір має важливе значення з точки зору управління та економічного розвитку, а також боротьби з підкупом чиновників. Підкуп розбещує державних чиновників у країнах, що розвиваються, в який в основному і направлені хабарі. Хабарництво призводить до розпаду та корупції в уряді країн, що розвиваються, порушує збалансований розвиток їх економіки та дуже часто призводить до неправильно використання міжнародної економічної допомоги, що надається державами.

         Крім того, в рамках ОЕСР створено робочу групу з питань підкупу іноземних чиновників, яка і вела роботу по укладанню Договору 1998р.

         Згідно з покладеними на неї завданнями, робоча група перевіряє законодавство країн-учасниць Договору на узгодженість національного законодавства і статей Договору. Якщо робоча група приходили до висновку, що деякі закони є неадекватними, то вона зверталася до уряду країни з пропозицією удосконалити їх. 

         Іншим методом роботи діяльності групи було використання механізму експертної оцінки. Робоча група направляла експертній групі, що в основному складається із прокурорів, які займаються кримінальними справами, з метою встановлення факту введення всіх необхідних механізмів, як організаційних, так і  правових. А вже після проведення цих етапів робоча група звернула свій погляд на систему правосуддя, особливо на справи, які пов'язані з хабарництвом та корупцією.         Як свідчать вищенаведені факти, найефективнішим у боротьбі з корупцією є запровадження заходів, які спрямовані на усунення причин та передумов корупції, а вже потім враховуються всі інші. Дійсно, найбільш результативним шляхом боротьби з корупцією є запровадження в життя заходів по усуненню причин, які сприяють її появі та процвітанню, основними з яких є економічні причини, позбавитися яких швидко та ефективно неможливо. Це досягається за допомогою застосування як економічних заходів (метод стимулюючих), так і адміністративних (владно-розпорядчих).

         Причини низької ефективності боротьби з корупцією в Україні неоднозначні. У значній мірі вони були зумовлені неузгодженістю чинного законодавства, в тому числі невизначеністю системи органів, що покликані вести боротьбу з корупцією та її негативними наслідками, а також відсутністю чіткого нормативного закріплення та розмежування компетенції таких органів у сфері боротьби з цим протиправним діянням.

         Так, розглядаючи систему органів, які покликані вести роботу по боротьбі з корупцією в Україні, перш за все необхідно визначити, наскільки точно це питання врегульоване чинним законодавством України.

         Існує думка[22][176], що першим нормативним актом, який визначив систему органів, які ведуть боротьбу з корупцією в Україні, був Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", прийнятий 30 червня 1993 року.[135][177]

         У вищевказаному Законі України[135][178] було визначено систему органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, при цьому Закон поділив їх на державні органи, які спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю та державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах покладених на них виконання інших основних функцій.

         До органів, що спеціально створені для боротьби з організовано злочинністю, цей Закон України відносить Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України. Крім того, зазначено, що в разі необхідності Верховною Радою України, можуть бути створені інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю, тобто перелік органів, які ведуть цю роботу є невичерпний.

         Разом з тим, поряд із спеціально створюваними органами для боротьби з організованою злочинністю у Законі було визначено державні органи, для яких ця діяльність є додатковою функцією. До них належать органи внутрішніх справ України та Служби безпеки, крім спеціально створюваних органів у цих системах. Подібні обов'язки покладалися на органи прокуратури України, митні органи, підрозділи прикордонних військ України, державної податкової служби та контрольно-ревізійної служби.

         Крім того, слід зазначити, що вищевказаний Закон, в статті 18 закріпив за державними органами, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства України громадянами та організаціями, право здійснювати певні повноваження з метою боротьби з організованою злочинністю, опосередковано відніс їх до системи органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, а значить, корупцією в Україні. До них, зокрема, відносяться, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, а також інші державні органи, що мають право контролю за дотриманням організаціями та громадянами законодавства України.

         Виходячи з цього, можна стверджувати, що всі органи, які прямо не були визначені у вищезазначеному Законі, але, які мали право контролю, були віднесені до органів боротьби з злочинністю.

         Розглядаючи систему органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, на нашу думку, слід детальніше зупинитися на структурі та  повноваженнях цих органів.

 Важливість Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" полягала в тому, що вперше на законодавчому рівні було визначено поняття організованої злочинності, закріплено основні напрями подолання її та визначено  систему органів, які покликані вести боротьбу з цим правопорушенням.

Так, під організованою злочинністю в даному Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку із створенням та діяльністю злочинних угруповань.[135][179]

         З цього визначення видно, що законодавець залишив поза межами уваги таке явище, як корупція, разом з тим, визначивши систему органів, в завдання яких входила також боротьба з корупцією за відсутності нормативного закріплення даного поняття та її проявів. Ґрунтуючись на цьому, можна зробити висновок, що корупція розглядалася як складова частина організованої злочинності, а боротьба з нею була невіддільною від боротьби з організованою злочинністю в цілому. Тому органи, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, також займаються питанням боротьби з корупцією. Разом з тим, у Кримінальному кодексі України були відсутні норми, якими встановлювалася відповідальність за корупційні діяння, усуваючи можливість для притягнення осіб до юридичної відповідальності за вчинення таких діянь.