Процеси реформування майже всіх сфер життєдіяльності держав, утворених після розпаду СРСР, не могли не вплинути на існуючу в країнах структуру видатків та обсяги коштів за кожним окремим їх видом. Причиною докорінної зміни структури видатків у цих державах стала ціла низка таких об'єктивних та суб'єктивних факторів, як:

1) утворення нових держав на території колишнього СРСР з новими системами державного устрою та державної влади [68; 410; 116; 124][106];

2) відокремлення місцевого самоврядування від держави та значна зміна сфери управління й організації самоврядування у новостворених країнах [307; 284; 53; 123][107];

3) зміна акцентів у публічних інтересах, які визнаються та забезпечуються новими державами [272][108];

4) підвищення важливості питань соціальної сфери у функціонуванні держави та інші фактори [57][109].

Першою суттєвою структурною зміною у видатках, які існують в Україні та сучасних державах СНД, стала поява публічних за своєї природою, але не державних за формою власності фондів коштів місцевого самоврядування. Виникнення цього виду публічних фондів коштів та, відповідно, нового виду публічних видатків, було пов'язане з проголошенням в Конституції України та конституціях інших країн СНД відокремлення органів місцевого самоврядування від органів державної влади. При цьому бюджети місцевої влади всіх видів відокремилися та стали незалежними від державних бюджетів країн.

Поява нових видів грошових фондів, які не вписувались в існуючі "класичні" визначення предмету фінансового права, призвела до початку у 90-х роках минулого століття дискусій про необхідність перегляду багатьох базових категорій фінансового права та нового осмислення предмету фінансового права. Участь у відповідних дискусіях та обміні думками приймали не тільки українські фахівці, але й провідні юристи-фінансисти "близького зарубіжжя" [395; 400; 397; 326; 87][110].

Метою кожної науки, у тому числі науки фінансового права, є вивчення свого предмета та дослідження властивостей категорій цієї науки. Без предмета, як зазначав ще Гегель, не може бути і самої науки [180][111]. Предмет є одним із чинників, які обумовлюють самостійність науки[112]. Визначення предмета будь-якої науки - справа надзвичайно складна. Науки постійно розвиваються, розширюють поле свого пізнання, вдосконалюють методи дослідження. І наука фінансового права не є винятком. Дискусія щодо нового розуміння предмета фінансового права призвела до висловлення протилежних точок зору вчених-юристів. Частина з них вважає, що предмет фінансового права звужується через відокремлення від нього таких "самостійних" галузей права, як банкове, податкове та навіть бюджетне право [125; 126; 22; 306; 290; 331][113]. Інша частина юристів вважає, що предмет фінансового права розширюється завдяки появі нових видів фінансових правовідносин та, відповідно, нових суб'єктів цих відносин.

Після досить гарячих дискусій в юридичній літературі щодо того, нормами якого права мають регулюватися накопичення та використання коштів бюджетів місцевого самоврядування, більшість авторів погодилася з тим, що предмет фінансового права необхідно поширити, включивши в нього не тільки державні фонди коштів, але й фонди коштів місцевого самоврядування (фонди комунальної чи муніципальної власності) [141; 129][114].

Друга важлива зміна у структурі видатків в Україні пов'язана з проведенням перегляду та перерозподілу повноважень між державою та органами місцевого самоврядування відповідно до Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [424][115] та Бюджетного кодексу України [412][116]. У результаті проведеного перерозподілу повноважень частина видатків держави, які раніше здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету країни, стала різновидом публічних видатків місцевого самоврядування і здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів. Це також вплинуло на розуміння предмета фінансового права і підтвердило необхідність його розширення. Але на цьому проблема переосмислення предмета фінансового права не була вирішена остаточно через виникнення в країнах СНД протягом останніх років нових видів публічних за своєю природою фондів коштів, які не є ні державною, ні комунальною (муніципальною) власністю.

Третьою суттєвою структурною зміною в публічних видатках України стала поява на основі нових законів України [425; 427; 433; 429][117] публічних за своєю природою, але недержавних за формою власності фондів коштів соціального призначення - спочатку солідарного типу, а потім і накопичувального. Поява таких фондів коштів призвела, відповідно, до виникнення нового виду публічних видатків соціального призначення, а саме:

1) видатків на функціонування інституцій, які уповноважені опікуватись процесом утворення, управління, розподілу (перерозподілу) і витрачання солідарних та накопичувальних фондів коштів соціального призначення відповідно до законодавства України;

2) видатків на фінансування виплат населенню за рахунок коштів фондів обов'язкового соціального страхування громадян.

Існування цих фондів коштів поставило перед фахівцями фінансового права нове - більш складне - завдання перегляду базових категорій фінансового права з метою переосмислення самого підходу до визначення кола суб'єктів та суспільних відносин, які мають охоплюватися предметом фінансового права, а також пошуку чітких критеріїв відокремлення цих публічних фондів коштів та їх видатків від приватних фондів коштів та їх видатків, які не охоплюються предметом фінансового права [360][118]. Сьогодні в юридичній літературі ці питання є малодослідженими. Тому у подальших розділах цієї роботи детально досліджується правовий статус нових видів публічних фондів і видатків, їх ознак та властивостей як категорій фінансового права, особливостей правового регулювання утворення, управління, розподілу та використання коштів цих фондів, а також дається теоретичне обґрунтування необхідності заміни деяких застарілих категорій фінансового права новими, які дозволять охопити нові суспільні відносини у сфері публічних фінансів та публічних видатків, що виникають в Україні, країнах СНД та країнах-учасницях Європейського Союзу.

Четверта структурна зміна в публічних видатках України та інших країнах СНД викликана майже повною приватизацією економіки країни та перерозподілом відповідальності між державним і приватним секторами у фінансуванні різного виду економічних та соціальних видатків в державі. Розширення приватного та скорочення державного сектору економіки в державі призвело до зменшення ролі держави в управлінні і фінансуванні видатків виробничого сектору економіки. У той же час зросла роль і відповідальність місцевого самоврядування та приватного сектору в управлінні і фінансуванні видатків соціального сектору, які раніше майже повністю фінансувалися за рахунок Державного бюджету України.

Приватизація житлового сектору та житлово-комунальних організацій зменшила роль і відповідні видатки держави у сфері житлового сектору та комунальних послуг. Ці життєво важливі для кожного громадянина України видатки поступово переходять із сфери публічних видатків держави та місцевого самоврядування у сферу приватних видатків громадян.

Суттєві структурні зміни у видатках, існуючих в сучасній України та країнах СНД, а також зміни у фінансовій системі держави, що пов'язані із виникненням нових видів фондів грошових коштів, які мають публічну природу, але не є державною чи комунальною власністю, поставили питання про пошук критеріїв чіткого розмежування публічних видатків, фондів грошових коштів та фінансів від приватних видатків, фондів грошових коштів та фінансів, які не охоплюються предметом фінансового права.