Велика Жовтнева соціалістична революція 1917 р. докорінно змінила фінансову систему утворених соціалістичних республік, у тому числі й України. Суттєво змінилися також види та форми видатків у державі. Соціалістична революція означала фактичне визнання суспільного характеру виробничих сил, а радянські вчені-економісти підкреслювали, що "радянські фінанси безпосередньо пов'язані із виробництвом" і "все це зумовлює особливості бюджетних доходів та видатків СРСР" [7][89]. Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, прийнята на VIII з'їзді, визначила зміну у фінансовій системі СРСР таким чином: "В епоху розпочатого усуспільнення експропрійованих у капіталістів засобів виробництва державна влада перестає бути паразитичним апаратом, який стоїть над виробничим процесом; вона починає перетворюватися в організацію, яка безпосередньо виконує функції управління економікою країни, й остільки ж державний бюджет стає бюджетом всього народного господарства у цілому" [166][90].

При цьому продовжується зростання державних видатків як всього СРСР, так і України. Досліджуючи тенденції зростання державних видатків протягом ХХ ст., П.М. Годме зазначає: "Причини зростання державних видатків настільки численні та настільки серйозні, що закон Вагнера жодною мірою не відміняється" [182][91]. Але у соціалістичних республіках значно змінюється структура державних видатків.

По-перше, видатки місцевих органів самоврядування втрачають свою самостійність і розглядаються як частина державних видатків. По-друге, серед централізованих фінансових ресурсів головне місце приділяється державному бюджету, через який розподіляється більша частина національного доходу країни. Але серед видатків бюджету значне місце відводиться видаткам економічного характеру, що обумовлюється проведенням націоналізації економіки країни. По-третє, з'являється новий вид видатків держави - видатки децентралізованих фондів коштів соціалістичних підприємств.

Досліджуючи економічний зміст державних видатків, відомий радянський економіст Д. Аллахвердян писав[92]: "Бюджетні видатки мають визначений економічний зміст, обумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями даної держави. Бюджетні видатки Радянської держави відіграють вирішальну роль у плановому розподілі та перерозподілі національного доходу СРСР, забезпеченні фінансовими ресурсами процесу розширеного відтворення, задоволенні загальнодержавних потреб".

Аналізуючи новий вид державних фінансів - фінанси державних соціалістичних підприємств, економіст Е.О. Вознесенський визначав їх таким чином[93]: "Фінанси соціалістичних підприємств, установ та їх вищестоящих органів являють собою систему грошових відносин, які виражені в особливих формах доходів та видатків, на основі яких відбувається формування та використання децентралізованих грошових фондів у процесі кругообігу виробничих фондів, регулювання відносин з бюджетом та здійснення оперативного керівництва".

Отже, в радянські часи правове регулювання державних видатків пов'язувалося значним чином із регулюванням:

1. видатків державного та республіканських бюджетів;
2. видатків соціалістичних підприємств.

Цікаво відзначити, що незважаючи на неймовірно швидке зростання обсягів державних видатків - як бюджетних, так і децентралізованих - до середини 80-х рр. ХХ ст. юристи-фінансисти досліджували проблеми правового регулювання державних видатків лише у зв'язку із загальними проблемами радянського фінансового права[94], або з дослідженням проблем бюджетного права в цілому[95], або в рамках аналізу суб'єктів радянського бюджетного права [54; 145][96], компетенції СРСР у бюджетній сфері [16][97], або ж у рамках підручників та навчальних посібників з фінансового права. Першими роботами, в яких ґрунтовно та цілеспрямовано розглядалися проблеми правового регулювання державних видатків СРСР та союзних республік, стали монографії видатного українського вченого-юриста Л.К. Воронової [25; 26][98]. Фактично, роботи Л.К. Воронової були першою спробою ретельно розібратися у правовому інституті державних видатків.

Розглядаючи фінансову діяльність держави як різновид державного управління, Л.К. Воронова показала, що видатки держави є об'єктивно-необхідними, оскільки будь-яка функція держави може бути реалізована лише за умови її фінансування за рахунок коштів бюджету. При цьому Л.К. Воронова визначила видатки держави таким чином: "Видатки держави як вид фінансової діяльності є методом здійснення її внутрішніх економічних, культурно-виховних, соціальних та зовнішніх функцій"[99].

Важливою заслугою Л.К. Воронової у дослідженні державних видатків також є і те, що вона чітко визначила видатки державного та республіканських бюджетів лише як різновид державних видатків, не допускаючи звуження розуміння ролі та місця правового інституту державних видатків тільки до бюджетних видатків. Так, Л.К. Воронова у своїй роботі зазначає: "Держава, виконуючи свої завдання та функції, покриває пов'язані з цим видатки за рахунок чистого доходу суспільства. На задоволення загальнодержавних потреб витрачаються насамперед кошти державного бюджету, який формується на 91,1 % за рахунок надходжень від соціалістичного господарства і лише на 8,9 % - за рахунок платежів населення. Державні видатки покриваються прибутком, який залишається у розпорядженні підприємств, об'єднань, а також за рахунок сум амортизації, яка включається у собівартість продукції та спрямовується для збільшення виробничих фондів... Крім бюджетних коштів та коштів об'єднань і підприємств на фінансування видатків держави спрямовуються кредити банків... Таким чином, поняття видатків держави ширше, ніж поняття видатків державного бюджету. Останні являють собою складову частину загальних видатків держави, хоча і утворюють 2/3 від них"[100] (прим. - курсив А.Н.).

Пізніше точку зору Л.К. Воронової на видатки державного бюджету лише як на різновид державних видатків підтримала більшість учених-юристів. Наприклад, Н.І. Хімічева, Н.А. Куфакова, Є.Д. Соколова, О.Н. Горбунова, М.В. Карасьова, Ю.О. Крохіна, Ю.В. Другова та інші в своїх роботах відзначали, що поняття видатків у державі - це досить широке поняття, яке охоплює як видатки бюджетів всіх рівнів (тобто централізовані видатки у державі), так і видатки інших державних утворень та утворень місцевого самоврядування, тобто децентралізовані видатки, через що не можна ототожнювати поняття "бюджетні видатки" та "державні видатки" [130; 400; 399; 397; 398; 405; 133; 62][101].

Видатки державного бюджету СРСР та бюджетів соціалістичних республік за економічним змістом об'єднувалися у три групи [33; 139][102]:

1) видатки державного бюджету, які пов'язані безпосередньо з матеріальним виробництвом та мають виробничий характер (витрати на формування основних обігових фондів державних підприємств та галузей народного господарства і на утворення резервів);

2) невиробничі видатки: видатки соціально-культурного призначення, видатки оборони, видатки утримання органів державної влади тощо;

3) видатки по утворенню державних резервів.

Група видатків державного бюджету СРСР та бюджетів соціалістичних республік у виробничій сфері, у свою чергу, розподілялася: 1) за галузями народного господарства, 2) за ознакою відношення до процесу виробництва - на видатки, пов'язані із виробництвом засобів виробництва (видатки групи "А"), та видатки, пов'язані із виробництвом предметів споживання (видатки групи "Б") [26][103].

Група видатків державного бюджету СРСР та бюджетів соціалістичних республік у невиробничій сфері розподілялася за напрямами діяльності радянської держави на видатки[104]:

1) житлово-комунального господарства;

2) побутового обслуговування населення;

3) просвіту;

4) охорону здоров'я;

5) соціальне забезпечення;

6) фізичну культуру;

7) управління;

8) оборону країни та інші.

При цьому відзначалося, що видатки державного бюджету та бюджетів соціалістичних республік носили подвійний характер. З одного боку, ці видатки були витратами держави, з другого - вони були сумами, що передавалися із державного бюджету в розпорядження окремих підприємств, установ як матеріальної, так і невиробничої сфери, та використовувалися ними на утворення різних фондів цільового призначення. Тому "видатки державного бюджету носять начебто транзитний характер та не є видатками у повному розумінні цього слова. Бюджет тільки лімітує величину цих видатків, але навіть не повною мірою" [33][105].

Єдиною галуззю народного господарства, яка не була повністю націоналізована і тому мала фонди коштів, які не були державною власністю, залишався агропромисловий сектор. Так, колгоспи як колективні об'єднання приватних господарів мали фонди коштів, які не належали державі і могли розглядатися як різновид публічних недержавних фондів коштів, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції. Але ведення такого колективного господарювання на селі було міцно пов'язане із фінансовою системою держави. Процес виробництва і реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції підпадав під управління державних органів влади та здійснювався на основі державного планування. Отже, обсяги необхідних фондів коштів колгоспів та відповідних виробничих видатків фактично визначалися колгоспами на основі розпоряджень органів державної влади - владно-правових приписів держави.

Підсумовуючи зазначене вище, можна сказати, що в епоху соціалізму в Україні та в інших республіках СРСР відбулися великі структурні зміни у сфері видатків, а саме:

1) майже зникли приватні видатки, які носили економічний (виробничий) характер у зв'язку з націоналізацією економіки країни. Деякі види приватних видатків економічного характеру трансформувалися у недержавні колективні видатки і були пов'язані з веденням колективного господарювання в агропромисловому секторі;

2) всі різновиди публічних видатків, які існували до утворення СРСР, фактично перетворилися на "державні видатки". При цьому серед усіх видів державних видатків найбільшу питому вагу отримали видатки державного бюджету СРСР та бюджетів союзних республік;

3) серед бюджетних видатків надзвичайно збільшилася частка видатків, пов'язаних із виробництвом. При цьому стали відокремлюватися дві підгрупи державних видатків: видатки, пов'язані з виробництвом засобів виробництва та видатки, пов'язані з виробництвом предметів споживання.