У ХІХ ст. практично зникають особисті повинності, які повністю замінюються грошовими обкладеннями - податками. Паперові гроші та цінні папери набувають небаченого до цього часу поширення, і фінансові відносини починають бурхливо розвиватися в усіх країнах світу. Вони стають більш складними, розвинутими і потребують подальшого розвитку та вдосконалення їх правового регулювання. Це, у свою чергу, призводить до швидкого збільшення кількості актів законодавчого характеру, які містять фінансово-правові норми. У своїх лекціях з "Російського фінансового права" в 1914 р. відомий фінансист-юрист Е.М. Берендтс зазначав [15][55]: "ХІХ століття було епохою згуртування держав у великі політичні тіла, які потребували великих та таких, що правильно надходять, коштів для покриття видатків на все більш складні завдання державного управління... На державу перестали дивитися, як на власність династії чи як на союз між государем - власником відомих доходних прав верховенства, з одного боку, та становими коопераціями, які оберігали кожна свої права, з іншого боку. Держава визнається публічно-правовим союзом, який обіймає не тільки государя та стани, але усіх громадян, незалежно від їх належності до певного стану, які мають рівні права на захист їх безпеки та турботу про їх добробут... Правова держава виконує свої завдання на основі позитивного права та у формах, установлених позитивним правом, тому її господарство може бути тільки правомірним, поважаючим встановлені законом права громадян та має відмовлятися від усяких прийомів, які не відповідають правовим нормам. За своїм змістом наука про державне господарювання та про фінансове право стає більш багатою та широкою. Вона вивчає у ХІХ ст. не тільки видатки та доходи держави, але вводить у коло своїх досліджень і місцеві фінанси, тобто господарство підпорядкованих державі суспільних (громадських) союзів (провінцій, губерній, уїздив, округів, общин). Вона вивчає і формальний порядок ведення державного господарства та суспільного (громадського) місцевого господарства...".

У другій половині ХІХ ст. в Росії з'являються праці з фінансової науки та фінансового права таких учених, як М.І. Тургенєв [127][56], І. Горлов [32][57], В.О. Лебедєв [167][58], І.Т. Тарасов [117][59], І.Ю. Патлаєвський [86][60], Д.М. Львов [69][61], В.Г. Яроцький [155; 128][62], І.І. Янжул [153][63], С.І. Іловайський [45][64] та інших, а також перекладаються на російську мову роботи іноземних учених - К.Г. Рау, Е. Сакса, Ф. Нітті, які у тому числі докладно вивчали проблему регулювання публічних видатків, та інші роботи. В результаті наприкінці ХІХ ст. відбувається виокремлення нової науки - фінансового права як галузі права, яка вивчає фінансово-правові норми, систематизує та класифікує їх. Саме з середини ХІХ ст. та протягом другої його половини починається викладання фінансового права на юридичних факультетах університетів, утворюються кафедри фінансового права, публікуються перші курси лекцій та підручники [14][65]. Теоретичні праці вчених ХІХ ст. аналізують та узагальнюють зміни, які відбуваються у фінансовій сфері на практиці.

На початку ХІХ ст. в Росії Олександр І проводить реформу державного управління за планом, розробленим ще при Павлі І. Маніфестом від 8 вересня 1802 р. було утворено вісім міністерств, у числі яких було і перше Міністерство фінансів Росії [364][66]. Воно являло собою досить велику установу, до повноважень якої належали не лише фінансові питання, а й управління державними землями, лісами, фабриками, заводами та інші питання, які пізніше були передані іншим міністерствам. Але поряд з іншими завданнями, нове Міністерство фінансів повинно було готувати "ретельний штат" загальних державних видатків наприкінці кожного календарного року. Для цього всі інші міністерства подавали йому наприкінці року відомості чи кошториси видатків, запланованих на наступний рік. Спочатку ці відомості були простим переліком запланованих видатків.

Перший після утворення Міністерства фінансів Росії розпис доходів та видатків з'явився в 1803 р. та включав види доходів і видатків, наведені в табл. 1.2 [170][67].

Як бачимо, найбільші видатки казни вже пов'язані з воєнним та морським міністерствами. На другому місці стоять видатки Міністерства фінансів, яке опікувалося всіма фінансовими та економічними питаннями у державі.

Згодом відомості про видатки, що подавалися іншими міністерствами до Міністерства фінансів, набували все більш складного виду, і процес їх розгляду значно ускладнився через відсутність будь-якої системи та класифікації видатків[68].

Тяжка ситуація з російськими фінансами та великі дефіцити державного бюджету на початку ХІХ ст. змусили Олександра І зайнятися реформою державних фінансів [17][69]. І він доручив М.М. Сперанському сформулювати основні принципи складання розписів у Росії. В результаті у 1810 р. з'являється знаменитий "План фінансів" [112][70], в якому М.М. Сперанський ретельно розглянув податкову систему Росії та запропонував нову класифікацію не тільки державних доходів, але й державних видатків, а також визначив принципи здійснення останніх.

Відповідно до Плану М.М. Сперанського видатки повинні були установлюватися по доходах, і ніякі нові видатки не могли плануватися без зазначення у розписі джерела, що відповідало розміру видатку. Класифікуючи видатки, М.М. Сперанський розділив їх на загальнодержавні, губернські, окружні та волосні залежно від предмета видатків. При цьому загальнодержавні видатки мали фінансуватися за рахунок загальних державних доходів, губернські видатки - за рахунок губернських доходів і так далі. Але всі види видатків повинні були підпорядковуватися загальним правилам при їх підрахуванні, розподілі та складанні звітів про їх здійснення з урахуванням можливих місцевих особливостей. Усі статті видатків повинні були розміщуватися виключно за відповідними класами - звичайними та надзвичайними. В табл. 1.3 наводяться звичайні видатки, як вони були визначені М.М. Сперанським.

Таблиця 1.3

Звичайні видатки за класифікацією М.М. Сперанського

І розряд. 
Видатки державні звичайні

ІІ розряд. 
Видатки губернські звичайні

ІІІ розряд. 
Видатки окружні звичайні

ІV розряд. 
Видатки волосні звичайні

Необхідні

Необхідні

Необхідні

Необхідні

Корисні

Корисні

Корисні

Корисні

Непомірні

Непомірні

Непомірні

Непомірні

Зайві

Зайві

Зайві

Зайві

Постійні

Постійні

Постійні

Постійні

Змінні

Змінні

Змінні

Змінні

Отже, у М.М. Сперанського було виділено 8 розрядів видатків - по 4 звичайних з розподілом на підрозряди та 4 - надзвичайних (державні, губернські, окружні та волоські). Ці 8 розрядів утворювали "загальну рамку", в яку мали вписуватися статті всіх існуючих видів видатків. При цьому М.М. Сперанський зазначав, що видатки, які після детального розпису за цими розрядами опинилися в розряді "зайвих", у подальшому не повинні були фінансуватися взагалі, а ті, що потрапляли в розряд "непомірних" підлягали відповідному скороченню.

Крім цього, М.М. Сперанський виділив три напрями призначення видатків: 1) постійне щорічне призначення; 2) тимчасове призначення - додаткові до звичайних, але непередбачені раніше видатки; 3) надзвичайне призначення.

Таким чином, М.М. Сперанський вперше заявив про необхідність глибокого реформування та систематизації державних видатків з метою їх скорочення та введення жорсткого контролю над ними. Однак "чистка державних видатків" вимагала проведення досить значних робіт з виявлення та систематизації всіх існуючих у державі видатків, які до цього часу ретельно в державних розписах ніколи не документувалися. І саме це унеможливило швидке застосування на практиці запропонованих М.М. Сперанським правил.

Розпочате М.М. Сперанським скорочення державних видатків тривало і в перші роки правління Миколи І (1825-1855). Але, не дивлячись на це, державні видатки поступово зростали через різке збільшення платежів за державними запозиченнями, якими оплачувалися "системи виробничих робіт та капітальних споруд", збільшення військових видатків та дефіцитів звичайних бюджетів [170][71]. Необхідність жорсткого контролю та обліку державних видатків вимагала подальшого вдосконалення їх класифікації. І вже в середині ХІХ ст. видатки поділялись на 3 категорії: звичайні видатки, видатки на особливі предмети та оборотні видатки. Наприклад, розпис видатків Росії на 1844 р. мав вигляд, наведений в табл. 1.4.
 

Таблиця 1.4

Розпис видатків Росії на 1844 рік

Вид видатків

Сума видатків (руб.)

У % до заг. суми видатків

I. Видатки звичайні

а) на платежі по державних боргах

28 316 459

17,7

б) по Височайшому двору

7 167 466

4,5

в) на утримання Духовенства

2 557 189

1,6

та збільшення (поліпшення Духовенства) в Західних губерніях

250 000

0,2

По міністерствах:

г) народної освіти

2 713 628

1,7

д) воєнному

61 478 035

38,5

е) морському

10 727 331

6,7

ж) іноземних справ

1 628 020

1,0

з) внутрішніх справ

5 949 254

3,7

і) фінансів

12 835 921

8,0

й) на пенсії та інші видатки по Міністерству фінансів

6 957 470

4,4

к) державного майна

3 588 812

2,2

л) юстиції

3 738 114

2,3

м) по Головному Управлінню шляхів сполучення та публічних споруд

4 095 858

2,6

н) по Головному Управлінню пошти

2 001 067

1,3

о) по Державному контролю

209 412

0,1

п) на надзвичайні видатки

5 500 000

3,4

Разом звичайних видатків

159 714 036

100,0

II. Видатки на особливі предмети:

а) на утримання земських судів

1 743 676

1,1

б) на платежі кредитним установам по запозиченнях

1 042 099

0,7

в) на утримання в Західних губерніях Духовенства

880 900