На початку ХХ ст. тривало вдосконалення державних розписів: Міністерство фінансів неодноразово вносило зміни у класифікацію видатків та доходів з метою покращення балансу розписів, про що приймалися відповідні закони[79]. Неефективність використання державних коштів стала предметом широкого обговорення, в якому брали участь, зокрема, такі видатні вчені-фінансисти, як І.Х. Озеров, Л.Г. Яснопольський та інші [81; 82; 156][80]. Так, професор московського університету І.Х. Озеров у своїй роботі відзначає: "Наші кошториси видатків показують багато цікавого, що свідчить про те, як халатно ставляться у нас наверху до витрачання народних коштів. Наведу лише декілька прикладів: так, за кошторисом доходів та видатків департаменту державного казначейства на 1905 рік зазначено: "вдові статського радника у відставці К. до закінчення її дітьми повного курсу навчання по 300 рублів щорічно." Ця постанова прийнята 20 грудня 1871 року, отже, пройшло вже 34 роки, і я не знаю жодного учбового закладу, де виховання продовжувалося б такий довгий час" [81][81].

Наводячи величезний перелік "дивних видатків", І.Х Озеров робить висновок про те, що за існуючими на той час кошторисами було надзвичайно важко скласти уяву про загальну суму видатків за будь-яким напрямом і пояснював це недоліками класифікації видатків. Розмитість та неповнота класифікації "дозволених видатків" давала змогу вносити в кошториси видатки, які "не мали нічого спільного з призначенням державних коштів". У результаті, як відзначав І.Х. Озеров, "багато видатків носить приватний характер, а на державне казначейство ще зберігся патріархальний погляд: багато видатків зовсім не потрібні, кошти видаються особам невідомо на що". При цьому очищення бюджету від непотрібних видатків пов'язується І.Х. Озеровим та іншими авторами з удосконаленням правового регулювання видатків[82].

Певним віддзеркаленням ускладнення державних видатків та державних фінансів узагалі стало розширення тематики наукових досліджень у сфері фінансового права в першому десятилітті ХХ ст. Так, значна увага приділяється проблемам державного бюджету та бюджетного права [14][83]. У підручнику з фінансового права С.І. Іловайського[84], виданого в 1912 р., докладно розглядаються питання, пов'язані з державним бюджетом та бюджетним правом, аналізуються фінансове господарство та державні видатки, касове упорядкування та фінансовий контроль.

Таким чином, на початку ХХ ст. в Росії не тільки суттєво розширились види державних видатків, але також змінилася їх якість - відбулося відокремлення видатків, які вважалися публічними видатками держави та інших примусових союзів, від приватних видатків у державі. А підвищення ролі правового регулювання у сфері публічних фондів коштів призвело до виділення нової галузі права - фінансового, норми якого регулювали відносини у сфері публічних фінансів.

Серед державних видатків величезну вагу мають військові видатки, видатки на утримання залізниці, шосейних доріг, торгових портів та інші. Збільшуються також і обсяги місцевих видатків, які забезпечували діяльність усіх місцевих "публічних союзів", підпорядкованих державі.

Небачене до того часу в Росії та інших країнах збільшення обсягів державних видатків протягом ХІХ ст. стає предметом докладного вивчення економістів та фінансистів. Учений Ф. Нітті у своїй роботі відзначає, що збільшення державних видатків, яке відбулося протягом ХІХ ст. і переважно в його другій половині, є реальним та обумовленим переважно такими причинами [186][85]:

1) постійним, невпинним зростанням військових видатків;

2) великими громадськими (суспільними) роботами, пов'язаними із розвитком виробництва на принципово нових основах. Так, винаходи стосовно використання пару, електроенергії, телеграфу призвели до великих державних витрат, пов'язаних із введенням у дію нових способів виробництва, пересування тощо;

3) збільшенням державних боргів, пов'язаних з подальшим поширенням використання державних запозичень для фінансування державних видатків;

4) розвитком усіх форм соціального запобігання, в результаті чого значно розширилася економічна діяльність держави;

5) поширенням участі народних мас у суспільному житті, внаслідок чого уряд та місцеві установи були змушені взяти на себе виконання багатьох послуг, які раніше не визначалися як суспільно корисні чи якими просто зневажали.

Досліджуючи державні видатки, німецький економіст Вагнер у 1892 р. сформулював закон постійного зростання державних видатків. Згідно з цим законом, який відображує одну з найважливіших фінансових закономірностей, державні видатки постійно зростають, і швидкість їх зростання перевищує швидкість зростання державних доходів. Причини зростання державних видатків є досить різноманітними і пов'язані з соціологічними, історичними, політичними та соціально-економічними умовами [182][86].

Крім значних змін у видах та обсягах публічних видатків, протягом ХІХ ст. суттєві структурні зміни відбуваються також і в приватних видатках громадян. Розвиток капіталістичних відносин призвів до того, що в приватних видатках фізичних осіб виокремилися чотири основні групи видатків:

1) видатки на ведення особистого (приватного) господарства, які існували й раніше;

2) видатки економічного характеру - фінансування будівництва та функціонування невеликих приватних магазинів та інших підприємницьких починань приватних осіб. Цих видатків майже не було за часів феодалізму, і їх обсяг дедалі зростає під час розвитку капіталістичної формації;

3) приватні видатки на утворення та функціонування великих приватних підприємницьких утворень - фабрик, заводів та інших приватних підприємств, які продовжують розвиватися протягом ХІХ ст. Ці видатки також стали новим видом приватних видатків у державі;

4) видатки на оплату зобов'язань перед державою та місцевою владою - податки та інші обов'язкові платежі. Ці видатки також були новим видом приватних видатків і джерелом утворення публічних фондів коштів.

Наскільки різноманітними могли бути приватні видатки фізичних осіб того часу, свідчать видатки за 1886 календарний рік, наведені у книжці одного селянина Воронезької губернії [156][87]. В книжці зазначалося, що сім'я селянина складається з 12 душ та має 3 робітники, 3 робітниці, 6 робочих коней, 1 корову, 5 свиней, 2 душових наділи землі, 11 десятин купчої землі та 16,5 десятин орендованої землі. У табл. 1.5 наводиться перелік грошових видатків сім'ї.

Як бачимо, всі видатки можна розділити на 4 зазначені вище групи. При цьому важко підрахувати, яких видатків було більше - видатків економічного характеру, пов'язаних із веденням приватного господарства, чи особистих видатків членів сім'ї.

Аналізуючи розвиток фінансів в епоху капіталізму, Е.О. Вознесенський зазначав: "При капіталізмі в епоху вільної конкуренції утворюється розвинута система фінансових відносин, на основі яких формуються та використовуються загальнодержавні фонди коштів. Вона характеризується упорядкованими грошовими відносинами, зведеними у визначену систему загальнодержавних доходів та видатків, регламентовану державою" [23][88].

Таблиця 1.5

Видатки селянина у 1886 році

Вид видатків

Сума видатків (руб.)

У % до загальної суми видатків

Оренда землі

63,30

20,1

Одяг та взуття

43,90

13,9

Горілка та вино червоне

40,55

12,9

Податі

22,46

7,1

Риба, олія, овочі та інші

21,55

6,8

Помел та обрушка хліба

18,88

6,0

Духовенство та духовні потреби

18,33

5,8

Інвентар

12,69

4,0

Адвокат та прохання

7,10

2,3

Борошно пшеничне, калачі та кренделі

6,94

2,2

Посуд

4,82

1,5

Пастух

4,66

1,5

Робітники

4,50

1,4

Лікування худоби та коновалу

3,83

1,2

Ліки

3,43

1,1

Чай та цукор

3,13

1,0

Дьоготь

2,50

0,8

Освітлення

2,20

0,7

Календар, листи, чорнило та ін.

1,40

0,4

Інші видатки

28,62

9,1

Усього видатків за рік

314,79

100,0