Размещено на http:/mego.info

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття права інтелектуальної власності
• 1.1 Право володіння об`єктами права інтелектуальної власності
• 1.2 Право користування об`єктами права інтелектуальної власності
• 1.3 Право розпорядження об`єктами права інтелектуальної власності
• 2. Види права інтелектуальної власності
• 2.1 Інтелектуальна творча діяльність людини
• 2.2 Науково-дослідна діяльність людини
• 2.3 Результати науково-технічної творчості (промислова власність)
• 2.5 Положення Цивільного кодексу України щодо права інтелектуальної власності
• Висновок
• Література

Вступ

У найширшому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах. Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності через такі основні причини. По-перше, вони прагнуть оформити законодавче немайнові і майнові права творців на їх твори і право суспільства на доступ до цих творів. По-друге, уряди свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного і соціального розвитку.

Творіння людського розуму, такі, як ідея, що стоїть за винаходом, музичний твір або товарний знак, не можуть на відміну від матеріальних об'єктів бути об'єктом охорони від використання третіми особами через один тільки факт, що хтось володіє ними. Після того, як щось створене людським інтелектом стало надбанням суспільства, його творець більше не в змозі здійснювати контроль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт через одне володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі інтелектуальної власності.

Загалом і в цілому законодавство в галузі інтелектуальної власності прагне обмежити інтереси авторів творів та інших створювачів інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних обмежених у часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їх творів. До того ж ці права відносяться не до матеріального об'єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а до породження людського розуму як такого.

За традицією, що склалася, інтелектуальна власність поділяється на "промислову власність" і "авторське право".

"Промислова власність" охоплює охорону винаходу за допомогою патенту, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства про товарні знаки і торгові найменування, а також законодавства про охорону промислових зразків. Крім того, поняття промислова власність включає боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

"Авторське право" надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (література, музика, мистецтво) певні права, згідно з якими вони мають можливість дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. У широкому розумінні авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному розумінні цього слова, а також охорону так званих "суміжних прав".

авторське право суміжне власність

1. Поняття права інтелектуальної власності

Термін "власність" щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наведені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату Масачусетс США (1789 р.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Термін і поняття "інтелектуальна власність" виникли порівняно недавно. Проте в спеціальній літературі поняття "власність" і "інтелектуальна власність" використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна "інтелектуальна власність" пов'язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Пропрієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в XIX ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася і піддається зараз гострій критиці. Суть цієї критики зводиться в основному до того, що результати творчої діяльності не можуть бути об'єктами права власності. Проте термін "інтелектуальна власність" широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття "інтелектуальна власність" має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об'єкта власності. Так, право власності на землю безумовно відрізняється від права власності на шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної власності.

1.1 Право володіння об`єктами права інтелектуальної власності

Вище ми підкреслювали, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів - володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами.

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння - це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.

Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом - в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати - лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій сфері діяльності. Проте є й інші думки. Наприклад, В.М. Брижко до ноу-хау відносить "гіпотези, ідеї, факти та інші неохороноспроможні об'єкти, що мають наукове і технічне значення".

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його самостійного використання. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об'єкт права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст.1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів. Що стосується інших видів суміжних прав - прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише за дозволом їхніх виробників чи авторів. У ст.40 Закону "Про авторське право і суміжні права" проголошується, що виробники фонограм і виробники відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їхнє відтворення та розповсюдження. У ст.41 цього ж Закону також говориться, що організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції і ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач тощо.

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін "володіння авторським правом". Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору.

З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам. На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, закладені в цих творах, завжди залишаються і у власності, і у володінні їх авторів.

1.2 Право користування об`єктами права інтелектуальної власності