1.  У Олійника виявлено три пістолети і ніж. Саме по собі носіння і зберігання пістолетів є злочином, який має ознаки ст. 263 КК

України, що карається позбавленням волі на строк до 5 років. Отже, представники влади Л. та прокурор виявили особу, яка вчиняла злочин і як представники влади зобов'язані були припинити це правопорушення. Таким чином, всі дії щодо нейтралізації Олійника, як злочинця були правомірними. Якщо при цьому було перейдено допустиму межу, то цих осіб можна було карати за це, а не вмисне вбивство з хуліганських спонукань.

Ні слідство, ні суд, не дали оцінку тому, що Олійник, розгулюючи зі зброєю вчиняв злочин, а Отже, представники влади були зобов'язані вжити заходів по його нейтралізації і припиненню злочинних дій. Олійник продовжив свою злочинну поведінку і після прибуття міліції. Коли прибув наряд міліції, то Олійник чинить збройний опір працівникам міліції (ст. 342 КК України). Як можна було не врахувати ці кричущі обставини, встановлені судом? Л. та прокурор району, як представники влади просто зобов'язані були вжити заходів до роззброєння особи, яка на їх очах вчиняє злочин. їх дії були правомірними і законними і крім того, вони весь час були під загрозою застосування зброї, а відтак знаходились у стані необхідної оборони. Навіть, якщо визнати, що зброя Олійника не була бойовою (це не стосується ТТ), то цю обставину учасники подій не могли знати, оскільки і револьвер і пістолет за своїм зовнішнім виглядом і звуковим ефектом від пострілів нічим не відрізнялись від бойової зброї. А пістолет ТТ - це ефективна бойова зброя.

На те, що Олійник був готовий застосувати цю зброю проти людей засвідчують знайдені у нього записи. У своїх записках, які зберігаються в т. 2 а. с. 250, Олійник називає себе "офіцером сил неба", "князем" та вказує про те, що він розробив бойову операцію проти рабів, які зайняли його землю, зазначає про пістолети ТТ ("т. е. 10-я находится на твоих землях Приказ неба об остроте и об ТТ пистолетах /речь о боях", під чим О. ще й підписався). У записці Олійник визначає 2009 рік як рік початку операції, та викладає про плани операції в залежності від кількості одного, двох чи трьох пістолетів, виходячи з їх калібру і зазначає про три пістолети. Його мати, та колишня дружина дали свідчення, що він піддавався нападам безпричинної люті, бив їх до крові, вів бродячий спосіб життя, ніде не працював. Ці обставини мали бути не тільки з'ясовані (що суд зробив), але їх потрібно було врахувати при оцінці дій учасників конфлікту. Але суд ухилився від врахування цих, ним же встановлених обставин. Не було досліджено і те, звідки взялися у Олійника пістолети.

1.  Судова практика Вищого спеціалізованого суду України засвідчує, що суди повинні враховувати поведінку засудженого як до так і після конфлікту, а саме те, що він викликав допомогу потерпілому. В схожій ситуації Вищий спеціалізований суд у своєму судовому рішенні від 19.04.2011 зняв обвинувачення у вмисному вбивстві та перекваліфікував їх на ст. 121 КК України. В іншій справі від 1 вересня 2011 р. Вищий спеціалізований суд зазначив, що необхідно враховувати поведінку потерпілого, яка передувала конфлікту і який фактично ініціював його загострення. Чомусь суди не врахували цих чітких правових позицій Вищого спеціалізованого суду і не вказали, що Олійник носив зброю, тобто вчиняв злочин і, що е дані про те, що він мав намір використати цю зброю, про що свідчать його записи.

Зміст записів вказує на різкі відхилення від норми у поведінці Олійника (про що свідчать згадані записи) і це була та обставина, яка вимагала проведення ретроспективної психіатричної експертизи щодо цієї особи, та врахування психічного стану Олійника при його поведінці у конфлікті.

Суд визнав, але не дав належної оцінки тій обставині, що Л. та прокурор Г. знаходились під прицілом пістолета в руках Олійника. Суди доклали багато зусиль, щоб довести, що Олійник не стріляв з цієї зброї. Але сам факт знаходження людини під прицілом ставить її в ситуацію необхідної оборони.

Отже, слідством так і не з'ясовано звідки взялася у Олійника зброя, не дана оцінка особі Олійника, як людини конфліктної з явними психіатричними відхиленнями, з нахилами садиста, у зв'язку з чим за наявними у справі матеріалами слід було призначити ретроспективну психіатричну експертизу. Оцінку поведінки осіб суду необхідно було давати з урахуванням психічних відхилень у Олійника.

Всі ці обставини вказують на помилковість кваліфікації діяння за ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України. Обставини справи, які визнані судом встановленими, не дають підстав для висновку, що має місце умисне вбивство з хуліганських мотивів. І Г. і Л. є представниками влади. В умовах, коли з'ясувалося, що Олійник озброєний як мінімум двома пістолетами і ножом, вони не мали права не реагувати на небезпечну озброєну людину. Та обставина, що саме Л. викликав наряд міліції, а потім карету швидкої допомоги спростовує наявність у нього умислу на вбивство з хуліганських мотивів. Навіть, якщо допустити що саме Л. стріляв з рушниці по кінцівкам, що він заперечує, то об'єктивно, таке поранення підтверджує, що хто б не стріляв у Олійника, він цілився в ноги, а не в життєво важливі органи. Ця обставина також вказує на відсутність умислу на вбивство. Суд та досудове слідство вживають в якості кваліфікації дій Л. фразу "вбивство з використанням малозначного приводу". Однак при цьому не розшифровують що саме суд розуміє під малозначним приводом. Якщо таким приводом суд вважає направлення зброї на Л., то це не є малозначним приводом.

Отже, навіть, якщо взяти до уваги що висновки, зроблені судом достовірні, то є очевидним, що постріл зроблено не в життєво важливий орган людини - в кінцівки ніг. Такий постріл не дає підстав для висновку, що у особи був намір на вбивство. В ноги стріляють людині, яка тримає під прицілом людей, для того щоб нейтралізувати її, але не вбити.

З обставин справи, як їх розуміє і вважає встановленими суд, вбачається, що Л., начебто здійснив постріл в кінцівки ніг чим умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Навіть якщо вважати дії того хто стріляв умисними, то ці дії спрямовані на заподіяння не смерті, а заподіяння тілесних ушкоджень і вкладаються у самозахист в порядку необхідної оборони. Не випадково справа спочатку була порушена за ст. 121 ч. 2 КК.

Слідство вже тоді усвідомлювало, що у особи, яка стріляла в Олійника не було наміру на вбивство.

Дії В. Лозинського по виклику наряду міліції та виклику швидкої медичної допомоги прямо спростовують висновок про вмисне вбивство з хуліганських мотивів. Визначальним у цьому випадку є суб'єктивне ставлення Л. до того, що сталося. Він не мав наміру на вбивство і здійснив все від нього залежне, щоб викликати швидку допомогу і не допустити смерті Олійника. Отже, Л. знаходився під загрозою направленої на нього зброї і діяв у стані необхідної оборони.

1.  Для визнання Л. В. О. винуватим у злочині, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України обов'язковим є встановлення як всіх ознак злочину, так і врахування всіх інших даних, які вказують на користь підсудного (зокрема обставин, які вказують на наявність стану необхідної оборони).
2.  Наявність в діях складу злочину, який ставиться у вину підсудному, повинно бути належним чином обґрунтовано, на підставі доказів, одержаних законним шляхом, та враховувати всі обставини, які мають значення для справи. Тобто обвинувачення повинно ґрунтуватись на достовірних, належних та допустимих доказах.
3.  Обґрунтування судом наявності в діях Л. В. О. складу злочину, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України, побудоване здебільшого на припущеннях, умовиводах і особистих судженнях слідчих і прокурорів, та не враховує обставин, які вказують на перебуванні Л. В. О. у стані необхідної оборони. Зміст обвинувального висновку свідчить про упередженість та односторонність слідства, та, до певної міри, і судового розгляду.
4.  Аналіз матеріалів справи, як вони викладені у вироку суду, дає підстави для висновку, що в діях Л. В. О. немає складу злочинів, інкримінованих йому.
5.  Обставини, встановлені судом, вказують, що на Л. була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову і для нього це була реальна загроза вбивством. За таких умов Л. В.

О.  діяв в стані необхідної оборони. Суд визнав, що Л. стріляв метрів з 27 в умовах, коли на нього була спрямована зброя, яку він сприймав як бойову. Наявність зброї, спрямованої на людину, виключає для такої особи обвинувачення у вбивстві з хуліганських міркувань. Картеч, якою нібито було поранено потерпілого не знайдена. Втративши кінетичну енергію та пробивши наскрізь ногу, вона повинна була знаходитись в місці поранення. Те що її не знайшли вказує на поранення потерпілого в іншому місці, яке слідством не встановлено.

У зв'язку з наведеним прошу задовольнити касаційну скаргу Л. та його адвоката. 13.10.2012

Захисник Микола Павленко