Письмові пояснення до касаційної скарги на ухвалу і вирок у справі

Сторінки матеріалу:

  • Письмові пояснення до касаційної скарги на ухвалу і вирок у справі
  • Сторінка 2

До Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Справа № 11/2690/520/2012 01024, м. Київ, вул. П . Орлика, 4-а Адвоката Зейкана Ярослава Павловича на захист засудженого Л. Віктора Олександровича

Шановний суд!

Я підтримую подані касаційні скарги Л. В. О. та його адвокатом. За влучним висловом самих суддів Вищий суд не є судом фактів, він є судом права. І це покладає на нього обов'язок перевірити не тільки правильність кваліфікації дій Л., а й законність одержання наявних у справі доказів з точки зору допустимості та належності.

Протягом всього досудового слідства у пресі велася кампанія по створенню неправильного уявлення у суспільства щодо обставин даної справи. У цій кампанії активну участь приймали і представники прокуратури, які дезінформували громадськість щодо окремих деталей розслідування. При цьому, всупереч вимогам частини 4 ст. 296 ЦК статті передчасно називалося прізвище В. О. Л. як особи, що вчинила злочин. Відповідно до цієї статті ім'я фізичної особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину може бути обнародуване лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї. При цьому у пресі з посиланням на прокурорів містилися явно неправдиві твердження про те, що Л. В. О. "добивав потерпілого автомашиною"., та інші вигадки, які були спростовані у суді.

В результаті у суспільстві була сформована негативна громадська думка щодо Л. В. О. (опінія), яка у викривленому світлі відображала дійсні обставини справи. І, безумовно, що така громадська думка великою мірою здійснила тиск як на суд першої інстанції (насамперед на народних засідателів), так і на апеляційний суд. При цьому Л. був обмежений у праві на захист. Йому, обвинуваченому у вбивстві, було відмовлено у допуску до участі у справі захисника.

При розслідуванні справи, як на досудовому слідстві так і в суді першої та другої інстанції була проявлена упередженість і обвинувальний ухил та залишено без урахування істотні обставини, встановлені судом.

  1. Вирішальним для справи е встановлення вини Л. у вчиненні злочину. У справі вина обґрунтовується доказами, які одержані незаконним шляхом і тому є недопустимими. Висновок про вину зроблено на показах з чужих слів, не перевірених у порядку, передбаченому ст. 68 КПК та поясненнями іншого засудженого - К., який знаходився на значній відстані від місця події і не міг належним чином і адекватно (в силу віддаленості від місця події) сприймати те, що відбувалося.

Засуджені у справі, всупереч закону та практики Європейського Суду, яка є частиною українського законодавства, допитувалися як свідки, що недопустимо.

o Насамперед недопустимими є покази Ковальського, покладені в основу вироку, який під тиском слідства неодноразово міняв свої покази та обмовив В. Л. К. повідомив, що до нього застосовувались тортури, після чого він готовий був визнати за його висловом і те, що він вбив Кеннеді. У матеріалах справи він неодноразово вказував, що не бачив тих подій, які сталися. Будувати вирок на підставі таких суперечливих показів недопустимо. Тим більше, що ці покази суперечать поясненням інших осіб у справі. Протоколом додаткового допиту підозрюваного К. від 03.07.2009 за участю Генерального прокурора України Медведька О. І., на запитання слідчого - "А ви як вважаєте, хто міг йому спричинити тілесні ушкодження нижніх кінцівок?, підозрюваний К. М. І. відповів - "... Я не бачив цього. Я просто не міг бачити. Тому, що я знаходився в лісі. Я був в лісі, як чув постріли....

o Протоколом очної ставки між обвинуваченим Г. Є. О. та підозрюваним К. М. І. від

  1.  де на запитання слідчого Дзігори С. В. "Що ви можете повідомити про події, що мали місце 16.06.2009р. за участю Олійника?", підозрюваний К. М. І. відповів, що - "... Я вийшов з машини, остався в лісі. За метрів двісті. Вони поїхали. Далі я почув декілька пострілів. Коли вже вийшов з лісу, то побачив вже машину біля лісу. Що там відбувалося, я не знаю нічого.... В Олійника була зброя. Пістолет і ніж. Далі приїхала оперативна група, яка затримала Олійника. Приїхала швидка допомога".

o Протоколом очної ставки між обвинуваченим Г. Є. О. та підозрюваним К. М. І. від

  1.  на запитання захисника Портянко П. П. підозрюваному - "Коли ви зостались в лісі, почули постріл і вийшли, чи бачили ви громадянина Олійника?", підозрюваний К. відповів, що - "Ні, я уже говорив, що я, коли вже прийшов, машина була біля лісу, а громадянина Олійника я бачив зі зброєю в руках і з ножом в лісі.

o Протокол очної ставки між обвинуваченим Г. та підозрюваним К. від 04.07.2009, на запитання обвинуваченого Горбенка Є. О. підозрюваному "В чому полягала ця розповідь ?, підозрюваний відповів, що - "Б тому що Олійник по них стріляв. Ну, так як я знаходився в лісі, я звичайно не бачив.... Не міг бачити".

o Протоколом додаткового допиту обвинуваченого К. М. І. від 02.12.2009 - "Далі йдуть мої дзвінки в 19 годин 40 хвилин дружині та в 19 годин 50 хвилин - Рудому Ярославу. Виходячи з часу, коли вони зроблені і тривалості розмови однозначно слідує, що я нікуди не спішив і розмовляв спокійно. В цей час Лозинський мене вже. висадив з машини і я був в лісі, про що я вже давав покази. Про що саме я з ними спілкувався я вже не пам'ятаю. Ще я не чув ніяких пострілів. Коли мені о 19 годині 51 хвилину, виходячи з трафіку, зателефонував черговий Глобенко, сказав що дзвонив Л. і викликає групу та запитав, що в нас сталося. Оскільки я ще сам нічого не знав, то я так і сказав Глобенку".

Вирок також ґрунтується на показах з чужих слів, осіб, які перебували у слідчому ізоляторі і начебто там, одержали інформацію у очевидців події. їх не дали Л. допитати, їх не допитували у самому суді, обмежившись оголошенням протоколів допитів. Не були допитані з цих питань і особи, з посиланням на які утримувались в одній камері в СІЗО та ГГТ. Європейський суд однозначно визнає такі покази недопустимими. Не відповідають такі покази і вимогам українського законодавства. Гак, згідно з п. 53 рішення Європейського суду з прав людини "Шабельник проти України" №16404/03 від 19.02.2009 (Shabelnik v. Ukraine, no. 16404, 19 February 2009), право на захист, в принципі, є невідворотно порушеним, якщо викривальні покази, отримані під час поліцейського допиту без доступу до адвоката, використовуються для визнання особи винною (Salduz v. Turkey (GC) №36391/02, п. 55, 27 листопада 2008 року). Отже, не викликавши у судове засідання свідків Олійник Л. Є., Амірханова А. С, ТТТвеття В. Г. у кримінальній справі суд безпідставно обґрунтував вирок на їх показах "з чужих слів".

Обвинувачення в постанові про зміну обвинувачення стверджує, що з моменту, коли Л. вперше побачив Олійника В. А. і окликнув його до моменту затримання викликаними ним працівниками міліції, у останнього в руках постійно перебувала зброя, а саме: револьвер "Альфа 440", пістолет "КінгСтартер", пістолет "ТТ" та ніж, що вказує на наявність стану необхідної оборони.

Всі ці обставини вказують на помилковість кваліфікації діяння за ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України. Обставини справи, які визнані судом встановленими, не дають підстав для висновку, що має місце умисне вбивство з хуліганських мотивів. І Г. і Л. є представниками влади. В умовах, коли з'ясувалося, що Олійник озброєний як мінімум двома пістолетами і ножом, вони не мали права не реагувати на небезпечну озброєну людину. Та обставина, що саме Л. викликав наряд міліції, а потім карету швидкої допомоги спростовує наявність у нього умислу на вбивство з хуліганських мотивів. Навіть, якщо допустити що саме Л. стріляв з рушниці по кінцівкам, що він заперечує, то об'єктивно, таке поранення підтверджує, що хто б не стріляв у Олійника, він цілився в ноги, а не в життєво важливі органи. Ця обставина також вказує на відсутність умислу на вбивство. Суд та досудове слідство вживають в якості кваліфікації дій Л. фразу "вбивство з використанням малозначного приводу". Однак при цьому не розшифровують що саме суд розуміє під малозначним приводом. Якщо таким приводом суд вважає направлення зброї на Л., то це не є малозначним приводом.

Отже, навіть, якщо взяти до уваги що висновки, зроблені судом достовірні, то є очевидним, що постріл зроблено не в життєво важливий орган людини - в кінцівки ніг. Такий постріл не дає підстав для висновку, що у особи був намір на вбивство. В ноги стріляють людині, яка тримає під прицілом людей, для того щоб нейтралізувати її, але не вбити.

З обставин справи, як їх розуміє і вважає встановленими суд, вбачається, що Л., начебто здійснив постріл в кінцівки ніг чим умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Отже, навіть якщо вважати дії того хто стріляв умисними, то ці умисні дії спрямовані на заподіяння не смерті, а заподіяння тілесних ушкоджень. У зв'язку з настанням смерті наміри Л., як їх розуміє суд, можна кваліфікувати хіба що як вбивство з необережності, або в найгіршому випадку за ст. 121 ч. 2 КК. Про це засвідчують його дії по виклику наряду міліції та виклику швидкої медичної допомоги. Визначальним у цьому випадку е суб'єктивне ставлення Л. до того, що сталося. Він не мав наміру на вбивство і здійснив все від нього залежне, щоб викликати швидку допомогу і не допустити смерті Олійника. Отже, навіть в найтяжчому випадку, якщо відкинути ті обставини, що Л. знаходився під загрозою направленої на нього зброї, яку він сприймав як реальну загрозу, його дії можна було б кваліфікувати тільки як вбивство з необережності або за ст. 121 ч. 2 КК України тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Щоб одержати викривальні докази проти Лозинського очевидці (і учасники цих подій) були звинувачені в співучасті, а також їм було висунуто обвинувачення щодо їх "неправильних" дій як посадових осіб. Хоча і начальник міліції К. і прокурор району Г. були свідками і учасниками цих подій, а відтак вже не могли об'єктивно виконувати свої функції через ці обставини. Захист вважає, що засудження як Ко. так і Г. було здійснено виключно для того, щоб одержати викривальні покази проти Л. У будь- якому разі обрана міра покарання прокурору Г. явно несправедлива і не враховує, що останній був учасником подій, а тому вже не міг належним чином виконувати свої функції як прокурор. По суті, таке жорстоке і несправедливе покарання є своєрідною "помстою" Г., за те, що він не дав викривальних показів проти Л.

Ні суд, ні досудове слідство не встановили місця, де Олійник одержав наскрізне поранення. Відповідно до експертиз, Олійник одержав 5 наскрізних поранень нижньої частини ноги. Картеч (5 штук) пробивши наскрізь ногу, втратила кінетичну енергію і повинна була знаходитись на місці поранення. Однак картечі не було виявлено, а відтак це засвідчує, що Олійник одержав поранення в іншому місці. Ця обставина підтверджує покази Л., що він не стріляв у Олійника.

Наявна у справі картечина, якою оперує слідство, відповідно до висновку експертизи немає слідів пострілу з мисливської рушниці Бенеллі, а Отже, вона не може слугувати доказом у справі про те, що її вистрелили з рушниці, на яку вказує слідство. Відповідно до експертизи № 570 від 02.03.2010 зазначено: На представленій деформованій картечині вилученій 17.06.2009 у Олійника відсутні будь які ознаки які б свідчили про проходження даної картечини по каналу ствола рушниці Бенеллі МІ Супер 90 № 497414". Суд у своєму вироку нічим не спростував висновок цієї експертизи і не пояснив, чому не бере його до уваги.