Причиною повернення матеріалів було те, що посадові особи ДАІ не виконували належним чином вимоги ст. 256 КпАП, а саме: вказували не всі анкетні дані правопорушника (рік, число, місяць та місце народження), його точну адресу, місце роботи, посаду, а також необхідні відомості про особу, яка склала протокол (прізвище, ім'я та по батькові, посада, службові телефони). Через неточні та неправильні записи у протоколах про місце проживання правопорушників суди витрачали додаткові кошти на повторні виклики. Крім того, це призводило до пропуску строків накладення адміністративних стягнень.

Відповідно до ст. 256 КпАП у протоколі про адміністративне правопорушення крім місця, часу вчинення і суті останнього слід зазначати нормативний акт, яким передбачено відповідальність за нього, наводити пояснення правопорушника, інші відомості, необхідні для вирішеним справи. На практиці ж у деяких протоколах не зазначалася частина статті КпАП. якою передбачено відповідальність за вчинене правопорушником діяння. У матеріалах справи нерідко не було доказів, які б підтверджували факт вчинення особою правопорушення, даних про те, чи притягалася вона до адміністративної відповідальності раніше, а також пояснень цієї особи, свідків або підписів останніх.

У судах Автономної Республіки Крим мали місце випадки, коли матеріали про правопорушення, пов'язані з пошкодженням транспортних засобів, надсилалися до суду без належних доказів щодо розміру шкоди, характеру пошкоджень та їх усунення.

У деяких протоколах виявлено виправлення та закреслення. У Львівській, Полтавській, Київській, Херсонській областях використовувалися старі бланки протоколів, які не відповідали вимогам ст. 256 КпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) від 22 лютого 2001 р. № 185; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 березня 2001 р. за № 272/5463). Нерідко працівники ДАІ матеріали справи не підшивали, аркуші в ній не нумерували, опис цих матеріалів не складали.

Судова практика свідчить про те, що суди, як правило, реагували на порушення, допущені посадовими особами ДАІ при оформленні адміністративних матеріалів.

Наприклад, місцеві суди Львівської області та м. Львова при виявленні таких порушень повертали матеріали справи для проведення додаткової перевірки. Деякі місцеві суди направляли начальникам відділів та управлінь органів внутрішніх справ подання про вжиття заходів щодо усунення зазначених у них недоліків. Зокрема, 12 липня 2001 р. та 16 січня 2002 р. голова Шевченківського районного суду м. Львова направив подання з цього приводу начальникам управлінь МВС у Львівській області та у м. Львові, у зв'язку з чим із працівниками ДАІ було проведено додаткові заняття з вивчення чинного законодавства, зобов'язано їх перевіряти повноту й відповідність закону матеріалів про адміністративні правопорушення, розроблено типові вимоги щодо складення протоколів.

До основних недоліків, які призводили до закриття справ, належать несвоєчасне направлення до суду адміністративних матеріалів органами ДАІ, а також направлення всупереч вимогам ст. 221 КпАП тих матеріалів, які йому не підвідомчі.

Згідно зі ст. 257 КпАП протокол надсилається органові (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення, але в законі не зазначено, протягом якого строку. Це було причиною того, що матеріали надходили до суду після закінчення строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно зі ст. 38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - через два місяці з дня його виявлення.

Досить часто працівники ДАІ направляли матеріали до суду за кілька днів до закінчення двомісячного строку накладення адміністративного стягнення або навіть після нього, що робило неможливим виклик правопорушників для розгляду справи. Через зазначені недоліки місцеві суди Житомирської області закрили 337 справ.

Наприклад, протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. / ст. 130 КпАП, було складено щодо А. 14 січня 2002 р.. а до Нижньосірогозького районного суду Херсонської області він надійшов лише 11 березня того ж року, що фактично виключало можливість виклику цієї особи та розгляду справи. Таке ж порушення було допущено в аналогічній справі щодо Г., в якій протокол, складений 19 січня 2002 р., надійшов до суду аж через два місяці.

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від б серпня 2001 р. закрив провадження в адміністративній справі щодо К.. який притягався до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КпАП, у зв'язку з тим, що минули встановлені законом строки накладення адміністративного стягнення (адміністративне правопорушення було вчинено 2 червня, а матеріали надійшли до суду лише б серпня 2001 р.).

З тієї ж підстави Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська закрив адміністративну справу щодо Є., а Васильківський районний суд Дніпропетровської області- щодо В. і Л.

Нерідко направлення в суд адміністративних матеріалів після закінчення строків накладення адміністративного стягнення пов'язане з тим, що працівники підрозділу ДАІ, на території якого було вчинено правопорушення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 276 КпАП спочатку направляли матеріали до органів ДАІ за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання правопорушника і лише після цього матеріали потрапляли до суду.

Суди обгрунтовано закривали провадження у справах у разі закінчення строків, визначених у ст. 38 КпАП. однак при цьому винні особи уникали відповідальності.

Законом із ч. 2 ст. 122 КпАП виключено адміністративну відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів установлених обмежень швидкості руху менше ніж на 20 кілометрів на годину. Незважаючи на це працівники ДАІ необгрунтовано складали протоколи про адміністративні правопорушення у разі вчинення таких дій, що в подальшому також призводило до закриття справи судом.

Траплялося, що до суду надходили матеріали щодо осіб, які на момент вчинення протиправних дій не досягли шістнадцятирічного віку, що згідно з п. 2 ст. 247 КпАП виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Так, 26 травня 2001 р. інспектор ДАІ склав і направив до суду протокол щодо неповнолітнього III., який керував мотоциклом, не маючи посвідчення водія. Голова Камінь-Каширського районного суду Волинської області постановою від 1 червня того ж року на підставі п. 2 ст. 247 КпАП провадження у справі закрив. Однак через п'ять днів Ш. був затриманий з тих же підстав і інспектор ДАІ знову склав щодо нього протокол та направив цей документ до того ж суду, який і цього разу постановою від 8 червня 2001 р. провадження у справі щодо Ш. закрив.

Аналіз судової практики свідчить, що суди в основному правильно застосовували законодавство про адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху. Водночас у справах про перевищення водіями швидкості руху, невиконання вимог про зупинку, порушення правил проїзду залізничних переїздів та експлуатації транспортних засобів, також про керування ними особами, які перебували у стані сп'яніння, виявлено багато помилок, допущених як працівниками ДАІ, так і суддями.

Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва закрив провадження в адміністративній справі за відсутністю в діях Г. складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП, пославшись на те, що він свою вину у вчиненні цього правопорушення не визнав і жодного доказу на її підтвердження суду не надано, пояснення Г. матеріалами справи не спростовано, а медичний огляд його не проводився. При цьому суддя не звернув уваги на те, що при затриманні Г. працівники ДАІ запропонували йому пройти медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння, оскільки незважаючи на явні ознаки останнього, підтверджені результатами застосування трубки "Контроль тверезості", правопорушник категорично заперечував вживання ним алкоголю. Г. було доставлено до медичного закладу, де він у присутності лікаря від медичного огляду відмовився, що було зазначено у протоколі останнього.

При розгляді адміністративних справ аналізованої категорії суди переважно застосовували стягнення у виді штрафу, а також позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому в деяких випадках вони накладали зазначені стягнення неправильно.

Так, Світловодський міський суд Кіровоградської області прийняв рішення про притягнення К. до відповідальності за ст. 124 КпАП і накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 10 грн., хоча санкцією цієї статті передбачено штраф у розмірі від одного до чотирьох неоподатковуваній; мінімумів доходів громадян (тобто не менше 17 грн.) або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Кіровський районний суд м. Кіровограда 18 червня 2001 р. визнав С. винним в адміністративному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КпАП, і наклав на нього штраф у розмірі 17 грн., тоді як санкцією цієї норми передбачено штраф від 34 до 68 грн.

Незважаючи на те, що керування транспортними засобами у стані сп'яніння, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КпАП, с небезпечним і досить поширеним правопорушенням, суди переважно застосовували за нього штраф і лише щодо кожного третього правопорушника - позбавлення права керування транспортними засобами.

Працівники ДАІ 18 травня 2001 р. затримали громадянина Р. з явними ознаками алкогольного сп'яніння, який керував транспортним засобом, /хати до лікарні для проведення медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння він відмовився. Проба із застосуванням трубки "Контроль тверезості" дала позитивний результат. Матеріали щодо Р. були направлені до суду для притягнення його до адміністративної відповідальності за

ч.  2 ст. 130 КпАП, оскільки протягом року на нього двічі накладався штраф за такі ж правопорушення: 26 червня 2000 р. в розмірі 260 грн. та 8 березня 2001 р. - 340 грн.

Суддя Заводського районного суду м. Миколаєва розглянула справу про притягнення Р. до відповідальності за ч. 2 ст. 130 КпАП без виклику його до суду і, не взявши до уваги неодноразове вчинення ним аналогічних правопорушень, постановила рішення про стягнення з нього штрафу в розмірі 680 грн., тоді як зазначеною нормою крім штрафу

передбачено й більш суворе стягнення - позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк від двох до трьох років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Суди мало застосовували передбачене законом (ч. 5 ст. 121, ч. 2 ст. 130 КпАП) оплатне вилучення транспортного засобу при накладенні штрафу за повторне протягом року вчинення адміністративного правопорушення.

Іноді до суду надходили матеріали про притягнення особи до відповідальності за ч. 2 ст. 130 КпАП, в яких не було даних про вчинення нею раніше аналогічного правопорушення, хоча ця обставина мас важливе значення для вирішення питання про кваліфікацію дій правопорушника (за ч. 1 чи ч. 2 цієї статті) і відповідно про міру його відповідальності.

Наприклад, у матеріалах адміністративної справи, оформлених ДАІ Червонозаводського району м. Харкова, не було будь-яких дата про притягнення Л. протягом року до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у стані сп'яніння, однак суддя Московського районного суду м. Харкова постановою від 22 жовтня 2001 р. визнав його таким, що вчинив раніше аналогічне правопорушення, і позбавив права керування транспортними засобами строком на два роки.

Траплялися також випадки накладення адміністративного стягнення, не передбаченого санкцією тієї норми, за якою особа притягалася до відповідальності.