Так, щодо В., котрий учинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. З ст. 122 КпАП, Ленінградський районний суд м. Києва застосував попередження, хоча санкція зазначеної норми такого стягнення не містить.

Суди не завжди виконували вимоги ст. 280 КпАП щодо встановлення під час розгляду справи всіх необхідних обставин, зокрема тих, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.

Мали місце випадки, коли суди розглядали не підвідомчі їм справи.

Новоодеський районний та Очаківський міський суди Миколаївської області всупереч вимогам ст. 221 КпАП прийняли до провадження і розглянули по суті адміністративні матеріали про правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 126 КпАП. Проте відповідно до ч. 1 ст. 222 КпАП справи про такі правопорушення підвідомчі органам внутрішніх справ.

Велику кількість справ про адміністративні правопорушення судді розглядали за відсутності осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, при цьому в матеріалах справ не було даних про повідомлення останніх про час судового розгляду. Як правило, у постановах суду зазначалося, що правопорушника повідомили працівники міліції, але це не завжди відповідало дійсності.

Наприклад, Горохівський районний суд постановою від 29 червня 2001 р. наклав на Г адміністративне стягнення за ч. 2 ст. 121 КпАП, зазначивши, що він до суду не з'явився, хоча працівники міліції повідомили його про час розгляду справи. Однак у протоколі від 15 червня 2001 р. зазначено, що справа розглядатиметься у Горохівському районному суді 30 червня того ж року, тобто на день пізніше, ніж це фактично відбулося.

Голова апеляційного суду Житомирської області скасував постанову судді Коростишівського районного суду про притягнення Д. до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП, оскільки всупереч вимогам ст. 268 КпАП справу було розглянуто за відсутності правопорушника і даних про своєчасне повідомлення його про місце та час судового розгляду в матеріалах справи не було. Свідків у судовому засіданні також не допитано.

За повідомленнями апеляційних судів, до місцевих судів прикордонних областей (Харківська, Луганська, Одеська) надходило багато адміністративних матеріалів щодо громадян Російської Федерації, Молдови, більшість з яких до суду не з'являлися і тому справи розглядалися за їх відсутності, а в подальшому поставала проблема виконання постанови судді про стягнення штрафу. Крім того, повідомлення такого правопорушника про час і місце розгляду справи в суді потребувало тривалого часу, що призводило до пропуску строків, передбачених ст. 38 КпАП.

Переважна більшість суддів постанови про притягнення до адміністративної відповідальності складали відповідно до вимог ст. 283 КпАП, однак допускали при цьому і певні недоліки. У деяких постановах обставини правопорушення викладено вкрай стисло, не зазначено час і місце його вчинення, не наведено пояснення правопорушників.

Не завжди суди додержували вимоги ст. 285 КпАП про направлення копій постанов особам, які вчинили правопорушення.

Постанови про накладення адміністративних стягнень в основному виконувалися. Однак у багатьох адміністративних справах усупереч вимогам ст. 305 КпАП не виявлено відомостей про сплату штрафу, хоча постанови судів направлялися державній виконавчій службі для його примусового стягнення.

Серед проблем, що виникають при застосуванні судами чинного законодавства у справах аналізованої категорії, можна назвати такі.

У ч. 2 ст. 121 КпАП, якою встановлено відповідальність водіїв за керування транспортними засобами з технічними несправностями (за винятком несправностей, зазначених у ч. 1 цієї статті, з якими згідно з установленими правилами експлуатація таких засобів забороняється), не міститься переліку останніх, що ускладнює якісний та своєчасний розгляд відповідних справ судом.

Розгляд адміністративних справ про передбачені ст. 124 КпАП порушення правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна, у більшості випадків пов'язаний із необхідністю з'ясування в судовому засіданні істотних обставин, у зв'язку з чим судді не в змозі своєчасно розглянути деякі справи, особливо коли вони надійшли до суду через тривалий час після вчинення правопорушення.

Хоча у справах про адміністративні правопорушення протокол судового засідання не ведеться, слушною є думка деяких суддів про доцільність його ведення у випадках, коли оспорюються обставини правопорушення, провадиться допит свідків, понятих чи інших осіб.

Заслуговує на увагу і пропозиція про те, щоб справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 121, 122, 122і, 1222, 123, 124, 130, 132 КпАП, розглядалися районним (міським) судом лише при незгоді правопорушника зі складеним працівником ДАІ протоколом, який у такому разі міг би бути оскаржений до суду.

Результати проведеного узагальнення свідчать про недоцільність віднесення до підвідомчості суду адміністративних справ аналізованої категорії, зокрема тих, які пов'язані із застосуванням таких стягнень, як попередження та штрафи невеликого розміру. Покладення на суди повноважень щодо розгляду такої значної кількості матеріалів про адміністративні правопорушення без збільшення штату суддів та обсягів фінансування негативно позначається на якості розгляду судами кримінальних і цивільних справ. Тому слушною є пропозиція деяких апеляційних судів про повернення таких справ до підвідомчості органів внутрішніх справ.

6.   З метою забезпечення однакового і правильного застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення на транспорті Пленум Верховного Суду України ухвалив Постанову від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті". В ній він постановляє, зокрема,

1. Звернути увагу судів на те, що своєчасний і правильний розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 3 та 6 ст. 121, ч. З та 4 ст. 122, статтями 1222, 1224, 1225, ч. З ст. 123, ст. 124, ч. 4 ст. 127, ч. 2 ст. 127 , ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), має важливе значення для забезпечення безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту, захисту життя та здоров'я людей, майнових прав фізичних і юридичних осіб.

2. При розгляді адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття "транспортні засоби", зокрема, примітки до ч. 7 ст. 121 КпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

24.   Звернути увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 268 КпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про його відкладення.

При розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків та призначення експертиз.

Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП.

У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких грунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Визнати правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

Установивши в діях особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, ознаки злочину, суддя відповідно до ст. 253 КпАП зобов'язаний вмотивованою постановою передати матеріали за належністю - прокурору, органу досудового слідства або дізнання - для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

25.    Розглядаючи справи про повторне протягом року керування транспортними засобами з технічними несправностями, з якими їх експлуатація заборонена (ч. З ст. 121 КпАП), судді повинні зазначати у постанові характер несправності транспортного засобу із посиланням на відповідний пункт розд. 31 Правил дорожнього руху, де наведено перелік таких несправностей.

26.    Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП. може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.

27.    Судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я те проведення огляду з використанням технічних засобів (затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ. Міністерства охорони здоров'я та Міністерства юстиції України № 114/38/15-36-18 від 24 лютого 1995 р.).

Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують ЇЇ увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Відповідальність за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції (ч. 1 ст. 130 КпАП), настає за умови, що тому, хто це робить, відомо про такий стан.

28.    Судам необхідно враховувати, що КпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.