Стаття 147. Захоплення заручників

  1.  Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізич­ної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

  1.  Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

  1.  Ця стаття включена до КК відповідно до Міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 р., до якої у 1987 р. приєдналася й Україна.
  2.  Об’єктом злочину є не тільки суспільні відносини, що забезпечують особисту волю людини, а й такі, що забезпечують безпеку особи, захопленої як заручника. По­терпілим від злочину є фізична особа - заручник (див. коментар до п. 3 ч. 2 ст. 115 КК). Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохорон­ного органу чи їх близьких родичів тягне відповідальність за ст. 349 КК (див. коментар до цієї статті). Викрадення або позбавлення волі осіб, які мають міжнародний захист, за умов, що відповідають захопленню заручників, тягне відповідальність за ст. 444 КК (див. коментар до цієї статті).
  3.  Об’єктивна сторона полягає в захопленні або триманні особи як заручника. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для її встановлення.

Захоплення заручника - це його викрадання, яке може бути таємним або відкритим; воно може бути вчинене шляхом обману; супроводжуватися насильством, у тому числі із застосуванням зброї, або може обійтися без такого насильства. Оскільки ви­крадення людини є одним із способів захоплення заручників, то дії винної особи при застосуванні нею такого способу достатньо кваліфікувати лише за ст. 147 КК. Разом з тим, якщо викрадення людини буде супроводжуватися обтяжуючими обставинами, які містяться у ст. 146 КК і не передбачені ст. 147 КК, то такі дії необхідно кваліфіку­вати за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Тримання заручника - це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участі у захопленні. Також три­мання може бути здійснене і без попереднього захоплення заручника. Тримання - це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють залишати певне місце або уне­можливлюють це зробити. Як і при викраденні людини, тримання заручника може супроводжуватися обтяжуючими обставинами, що зазначені в ч. 2 ст. 146 КК і не передбачені ст. 147 КК. У такому разі дії особи також кваліфікуються за сукупністю

ч.  2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися. Подальші насильниць­кі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої частини КК.

  1.  Суб’єктивна сторона. Вина - прямий умисел. Обов’язковою ознакою цього злочину є також мета. Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 147 КК особа вчинює злочин з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи, навпаки, утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Злочинець пов’язує звільнення заручника із задоволенням вимог, які він висуває вказаним вище особам, органам державної влади чи іншої установи (це, наприклад, вимога надання зброї, звільнення заарештованого, надання транспортних засобів тощо).
  2.  Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення службо­вою особою з використанням своїх службових повноважень дій, зазначених у ст. 147 КК, вони кваліфікуються за сукупністю цієї статті та ст. 365 або ст. 3651 КК.
  3.  У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відпові­дальність: вчинення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо вчинені дії були поєднані з погрозою знищення людей, або якщо вони спри­чинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній - потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання її як за­ручника не виповнилося 18 років.

Організована група - див. коментар до ч. 3 ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей, - це випадки погрози вбивства однієї чи більше осіб (до їх необмеженого кола). Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, у якій перебуває затрима­ний), так і інших осіб (наприклад, близьких родичів заручника або осіб, які будуть намагатися його звільнити). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоплюється злочином, передбаченим ч. 2 ст. 147 КК і не потребує додаткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи декількох осіб, само­губство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої ма­теріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи уста­нови, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричи­нення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК» (п. 7 абз. 3 ППВСУ «Про судову прак­тику в справах про життя та здоров ’я особи» від 7лютого 2003р. № 2).