Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих мож­ливостей, котрі передбачено змістом суб’єктивного цивільного права. Здій­снення суб’єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення *к фізичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується належ­ним йому майном (фактична дія) чи продає його (юридична та фактична дія).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує здійснювати чи не здійснювати належне їй право, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, котрі їй слід вчинити Гарантії права особи на вільне здійснення цивільних прав:

• презумпція добросовісності та розумності його здійснення, що діє аж до часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду. “Добро­совісність” трактують як моральну категоріїо, що відображає взяття
 

 
до уваги інтересів інших учасників цивільних відносин, а “розум- ність” - як категорію інтелектуальну, котра припускає адекватність оцінки особою цінності певного цивільного права, доцільність своїх дій, наслідки здійснення чи нездійснення цивільного права;

•  положення, згідно з яким нездійснення особою СВОГО ЦИВІЛЬНОГО права не є підставою для його припинення, крім випадків, встанов­лених законом.

Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або ак­тами цивільного законодавства. При цьому вона зобов’язана утримуватися від дій, що могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю чв культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкода іншій особі чи зловживати правом в інших формах.

Способи здійснення цивільних прав розрізняють залежно від того, за допомогою якого виду дій (юридичних або фактичних) реалізуються права Юридичні дії полягають, зазвичай, у здійсненні правочинів двосторонніх або багатосторонніх (договорів) чи односторонніх (видання довіреності, складання заповіту). Фактичні дії - це юридично значущі вчинки (викорис­тання автомобіля його власником, вживання продуктів, тощо).

Залежно від суб’єктного складу відносин, пов’язаних із реалізацією прав, розрізняють активні (позитивні) дії уповноваженого суб’єкта та його вимоги з приводу виконання певних дій, що адресовані до зобов’язаного суб’єкта

Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорюван­ня цивільного права з метою притінити порушення, поновити чи визнати цивільне право або компенсувати завдану правомочній особі шкоду.

Підстави для захисту цивільного права:

•  порушення цивільного права - це результат протиправних дій, уна­слідок чого право зазнало зменшення чи ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати таке право повністю або частково;
•  невизнання цивільного права - це дії носіїв пасивного цивільного обов’язку, що полягають у запереченні цивільного права уповнова­женої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбав­ляється можливості реалізувати своє право;
•  оспорювання цивільного права - це такий стан цивільного право- відношення, за якого між його учасниками існує спір із приводу наявності чи відсутності в них суб’єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підстава­ми: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

•  судовий порядок;
•  адміністративний захист;

 
_ захист нотаріусом;

_ самозахист;

_ захист за допомогою інших громадських, державних і міжнародних інституцій.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особисто­го немайнового чи майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів згідно з ч. 2 а 16 ЦК України можуть бути:

_ визнання права;

_ визнання правочнну недійсним;

_ припинення дії, що порушує право;

•  відновлення становища, же існувало до порушення;
•  примусове виконання обов’язку в натурі;

_ зміна правовідношення;

•  припинення правовідношення;
•  відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
•  відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
•  визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу держав­ної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.