Цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного пра­ва майнові й особисті немайнові відносини, засновані на вільному волеви­явленні майнововідокремлених, юридично рівних учасників, що є носіями суб’єктивних цивільних прав і обов’язків, які виникають, змінюються, при­пиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю за­стосування засобів державного примусу.

Структура правовідношення складається з трьох необхідних елемен­тів: суб’єктів, об’єктів, змісту.

До суб’єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних і юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні гро­мади, іноземні держави й інших суб’єктів публічного права.

Фізичним і юридичним особам притаманні такі суспільно-юридичні властивості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона виникає в момент народження та притіняється в момент смерті фізичної особи.

Цивільна дієздатність - це здатність своїми діями набувати цивіль­них прав і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх не­виконання. Набуття дієздатності залежить від віку та стану здоров’я. Вона виникає в повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи. Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю, а саме в момент дер­жавної реєстрації, та припиняється також одночасно - у момент ліквідації юридичної особи і виключення її з державного реєстру.

Держава як суб’єкт цивільних правовідносин діє через органи держав­ної влади.

Об’єкти цивільних правовідносин - це те, на що спрямовані суб’єктивне право та суб´єктивний обов’язок із метою задоволення інтер­есів фізичних і юридичних осіб. До них належать:

•  речі, зокрема, гроші та цінні папери;
•  інше майно, майнові права та обов’язки;
•  результати робіт, послуга;
•  результати інтелеіауальної, творчої діяльності;
•  інформація;
•  інші матеріальні та нематеріальні блага.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивні права та суб´єктивні обов’язки його учасників.

Суб’єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:

•  право на власні дії - вид і міра можливої (дозволеної) поведінки упо­вноваженої особи, у якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору ва­ріанта поведінки в межах наданого суб’єктивного права;
•  право на чужі дії - право (можливість) вимагати від інших осіб по­ведінки, що забезпечує здійснення власної діяльності;
•  право (можливість) вимагати застосування засобів державного при­мусу до зобов’язати осіб.

Суб’єктивне цивільне право - це вид і міра можливої (дозволеної-) по­ведінки уповноваженої особи, що забезпечується виконанням обов’язків ін­шими суб’єктами та можливістю застосування до них державного примусу.

Суб’єктивний цивільний обов’язок - це міра належної поведінки суб’єкта. Суть обов’язків полягає в тому, що суб’єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утри­муватися від такій дій.

Залежно від характеру зв’язку між суб’єктивним правом і суб’єктивним обов’язком зобов’язана особа відіграє:

•  активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші);

-        пасивну роль, тобто утримується від активних дій для виконання свого обов’язку.

Види цивільних правовідносин

За підставами виникнення цивільні правовідносини поділяються на ре­гулятивні й охоронні.

Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійснюєть­ся регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно- грошових) і особистих немайнових. Тож за їхньою допомогою здійснюється правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони вини­кають із договорів, односторонніх правочинів.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного чи осо­бистого становища. Отже, воші виникають із правопорушень, тобто пору­шень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.

За характером взаємозв ´язку між управомоченою і зобов ’язаною осо­бами правовідносини поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютні правовідносини - управомоченому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати вико­нання певних обов’язків, й утримуватися також від порушення її прав і за­конних інтересів (наприклад, право власності).

Відносні правовідносини - особі, суб’єктові права протистоїть певна особа (особи), наділена правами й обов’язками, що мають виконуватися. За­звичай, кожна зі сторін має комплекс прав і обов’язків. До цього виду від­носяться, наприклад, зобов’язальні правовідносини.

За характером поведінки зобов ´язаної сторони правовідносини поді­ляються на активні та пасивні.

Так, якщо зобов’язана сторона характеризується активною поведін­кою, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги та правом захисту порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому суб єкгивне право покликане забезпечи­ти виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. У них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (креди­тора) певну дію — передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

У пасивних правовідносинах сутністю суб´єктивного обов’язку є па­сивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські та винахідницькі відносини, осо­бисті немайнові відносини.

Залежно від характеру задоволення інтересів уповноваженої особи ді­ями інших осіб правовідносини поділяються на речові й зобов’язальні.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов’язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими (правовідносини власності).

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні ак­тивні дії конкретних зобов’язаних осіб, то такі правовідносини називають зобов’язальними.

За структурою змісту правовідносини можуть бути простими та складними.

Прості правовідносини містять одне право й один обов’язок або по одному праву та одному обов’язку в кожного з його суб’єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов’язків.