Фіксувати частку померлого засновника (учасника) товариства у певний проміжок часу і виходити з того, що вона дорівнює лише кількості майна на цей період, на думку автора, не зовсім коректно. Розглянемо й інший приклад. Коли новостворене підприємство починає свою діяльність, то в основному всі його прибутки направляються на подальший розвиток підприємства, але основа - напрями діяльності, колектив, офісні та виробничі площі, обладнання - всі ці передумови закладаються при створенні підприємства. Зрозуміло, що прогресивне і перспективне підприємство може стати банкрутом внаслідок однієї необережної господарської операції, форс-мажорних обставин тощо. Але неможливо реально врахувати при розрахунку вартості частки спадкодавця одне перспективне замовлення, за яким підприємство на момент смерті засновника (учасникa) отримає лише незначний аванс. Наприклад, коли підприємство, яке займається будівництвом, буде розробляти проект на будівництво і одночасно в ньому братиме участь як інвестор, то на рахунку підприємства тривалий час будуть позначені лише витрати, а не прибутки, які будуть отримані лише після закінчення будівництва і продажу об'єкта. Отож формальний підхід до визначення частки засновника не завжди буде адекватним реальним обставинам справи.

Весь наведений матеріал свідчить про те, що авторське право не є абсолютним і не завжди воно може тривалий час давати дохід від використання, але при передачі такого права до статутного фонду підприємства треба враховувати неможливість його компенсації за звичним стереотипом -коштами у певний період. Таке право зумовлює необхідність за бажанням спадкоємців та згодою засновників підприємства оцінювати перспективність подальшого використання авторського права, що було внесене до статутного фонду підприємства.

Також вважаємо, що специфіка авторського права, яке зумовлює отримання доходу від його використання та передачі у користування інший особам, дає можливість зробити висновок про необхідність його виділення (повернення) підприємством спадкоємцям, якщо засновники підприємства не погоджуються включити до складу учасників корпоративного підприємства спадкоємців автора-засновника, який вніс авторське право до  статутного фонду підприємства.

Цей висновок деякою мірою може порушувати права підприємства та його засновників, але вкладені засновниками кошти, які "працювали" у підприємстві і сприяли отриманню доходу, іноді буває легше рахувати, ніж перспективу подальшого використання і розвитку авторського права Тому автор не виключає можливості компенсації засновникам їх грошових внесків до статутного фонду підприємства, коли перспективу подальшого використання авторського права важко оцінити, і, отже, виділення авторського права, яке переходитиме до спадкоємців.

Автор не погоджується зі сприйняттям підприємства як певного самостійного і відособленого від його засновників суб'єкта господарської або підприємницької діяльності, оскільки таким чином втрачається певний сенс у правах власності. Навіть припускаючи, що засновники підприємства погоджуються на те, що їх частки у статутному фонді (капіталі) підприємства є такими, які вони навели в установчому договорі, важко говорити про належність у повному обсязі авторського права певному підприємству.

Це зумовлене тим, що на практиці певний винахід, зразок тощо вважається здобутком конкретного автора або авторського колективу, а тому у ч. 1 ст. 435 ЦК авторське право вважається первинним, хоча допускається  визначати не тільки права автора, а й права інших суб'єктів, зокрема, під якими розуміють замовника певного дослідження, твору, комп'ютерні. програми тощо.

У даному підрозділі автора цікавить варіант визначення вартості належної спадкоємцям частки у майні підприємства. Що набуває особливої  актуальності, коли право на участь спадкоємця у певному підприємстві заперечується статутом цього підприємства і учасники, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю заперечують проти прийняття нового  члена до товариства, а також можливі обтяження частки спадкоємців боргами підприємства.

Проаналізуємо таку ситуацію у двох контекстах. По-перше, якщо підприємство виплатило спадкоємцю дивіденди (кошти) за результатами минулого року одразу після проведення таких розрахунків. У цьому випадку права підприємства можуть істотно постраждати, коли у результаті перевірки його діяльності податковою інспекцією за минулий рік або навіть три буде накладено на підприємство істотні фінансові санкції.

По-друге, якщо за минулий період не буде виконано умови договору не з вини підприємства, а з інших об'єктивних чи суб'єктивних причин, наприклад, договір буде визнано судом недійсним і отриманий аванс требабуде повернути. Отже, і другий випадок може зумовлювати істотні комерційні негаразди для підприємства. Зрозуміло, що зазначені випадки підпадають під поняття "комерційний ризик", але постає питання про те, кого такий ризик має стосуватися і на кого припадатиме матеріальна відповідальність за їх виникнення.

Варіантів тут три:

• комерційний ризик має стосуватися підприємства, в якому акумульовано кошти учасників або засновників, оскільки саме підприємство може розпоряджатися внесками та іншим відокремленим і належним йому майном, що встановлено у ст. 12 Закону "Про господарські товариства". Так, ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами;

• комерційний ризик має стосуватися засновників та учасників лише пропорційно зробленим ними внескам. Вони не повинні відповідати за результатами комерційної діяльності власним майном. Адже вони "відділили" власні кошти і передали їх підприємству (ТОВ) для здійснення комерційної діяльності і тому в межах зроблених внесків вони мають відповідати за результатами діяльності підприємства і, зрозуміло, що комерційні ризики мають впливати на отримувані учасниками доходи (дивіденди). У такому варіанті при виділенні частки спадкоємців (залежно від типу господарського товариства) борги підприємства не успадковуються;

• останній варіант - це пов'язувати комерційний ризик лише з тими учасниками, які залишилися у такому підприємстві.

Отже, це питання залишається остаточно не вирішеним і воно безпосередньо стосуватиметься як спадкоємців, які намагатимуться отримати належну їм частку померлого учасника підприємства, так і тих учасників, які залишаються у підприємстві.

Тому постає питання про те, чи повинні кошти, отримані спадкоємцями учасника підприємства як спадщина, повертатися підприємству, якщо за результатами перевірки діяльності підприємства до нього будуть застосовані фінансові санкції саме за той період, за який були виплачені дивіденди?

Тут може мати місце формальний підхід, що зворотній порядок не може застосовуватися, оскільки законом такий захід не передбачено. Тому спадкоємці можуть наполягати на тому, що повертати кошти вони не будуть і така позиція вважатиметься правомірною.

Отже, принципово важливим у цій ситуації вважається виходити з характеру правовідносин, що такі виплати мають не порушувати прав ні учасників, які залишаються у підприємстві, ні спадкоємців, які бажають отримати частку учасника, який помер.

Сучасна редакція ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" встановлює, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Тобто назву ст. 54 "Оплата вартості майна при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю" слід сприймати ширше, оскільки тут має йтися не тільки про вихід, а в про вибуття учасника, зокрема у разі смерті учасника.

Крім того, положення про те, що виплата провадиться після затвердження звіту за рік, у якому учасник вийшов із товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу, може порушувати права однієї із сторін правовідносин. Так, автор вважає, що у таких випадках передувати затвердженню звіту за рік має незалежна аудиторська перевірка, яка зможе об'єктивне встановити матеріальний стан підприємства. У сучасних умовах перевірка податковими органами здійснюється за ініціативою саме державних органів, але існують випадки, коли в інтересах підприємства треба встановити реальну картину результатів господарської діяльності підприємства для того, щоб уникнути у подальшому фінансових стягнень. Тому вважаємо, що перевірки податковими органами мають здійснюватися також за ініціативою суб'єкта господарювання. Це дозволить не тільки економити кошти підприємства, а й сприятиме встановленню тих реальних податків, які має сплатити підприємство та спадкоємець, який отримав компенсацію частки померлого учасника.

Але об'єктивно строк в один рік не може запобігти можливим негативним наслідкам для підприємства, які у нього можуть виникнути після виплати належної, померлому учаснику вартості частини майна товариства. Запровадження строку в один рік зумовлене тим, що будь-яке підприємство вкладає кошти у розвиток і вільних коштів на рахунках підприємства практично не залишається. Загальновідомим є принцип - котити мають "працювати", що і зумовлює строк для виплати учаснику вартості частини майна товариства в один рік.

Останній висновок можна підтвердити й положенням ч. 1 ст. 54 Закон; "Про господарські товариства" про те, що на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Тобто тут констатується неможливість навіть в один рік трансформувати продукцію підприємства в грошові кошти. Крім того, ця норма враховує специфічність окремих видів майна, регламентованих  ст. 184 ЦК - речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Тому пропозиція підприємства про компенсацію речей, визначених індивідуальними ознаками, може бути спадкоємцями відхилена, а при виникненні спору це питання має, на погляд автора, вирішуватися судом.

Якщо згідно із Законом строк для виплати встановлено в один рік, а негативні наслідки для підприємства можуть виявитися й після цього строку (наприклад, протягом двох років), то виходитиме, що права такого підприємства не захищено законодавством. З одного боку, це положення свідчить про доцільність передачі корпоративних прав померлого учасника його спадкоємцям. З іншого - про доцільність перевірки діяльності підприємства податковою інспекцією саме в період до виплати вартостічастини  майна товариства спадкоємцям.

Також слід звернути увагу, що на практиці досить часто не чітко сприймається положення ч. 2 ст. 54 Закону "Про господарські товариства": учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу. Так, деякі фахівці вимагають окремого розрахунку прибутку, але чи завжди така вимога є об'єктивною. Вважається, що формальна вимога закону не зумовлює особливостей бухгалтерського обліку, наприклад, коли учасник вибув у  кінці року і після цього проводилося затвердження звіту за рік, то окремо розрахунок прибутку підприємства не повинен проводитися. У ч. 2 ст.. 54 Закону "Про господарські товариства" йдеться про той прибуток, який виник у даному (слід розуміти - останньому) році, до моменту вибуття  учасника, тобто після попереднього розподілу прибутку.

Положення ч. 2 ст. 54 Закону "Про господарські товариства" про те, що майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди, зумовлене тими випадками, коли до статутного фонду одним із учасників передавалося право на користування майном. Проте це право має зумовлюватися строками такого використання майна та бути відповідним внескам інших учасників. Наприклад, здача належної учаснику квартири під офіс - це фактично певна сума коштів, які підприємство мало б сплачувати власнику приміщення як орендну плату кожного місяця.