Зрозуміло, що суд може визначити й інші способи компенсації належної спадкоємцям частки підприємства. Наприклад, при неможливості виділити певну частину підприємства у натурі може застосовуватися розстрочка сплати компенсації або відстрочка. Але з позиції спадкоємців таке вирішення спірної ситуації є не найкращим, тому вони наполягатимуть на виплаті компенсації єдиним платежем.

Це пояснюється тим, що підприємство, використовуючи належні спадкоємцям кошти, отримуватиме певний дохід та за його рахунок погашатиме власну заборгованість. Тому автор вважає, що неможливість виділення належної спадкоємцям частки підприємства у натурі або компенсації її грошима має приводити до визнання за спадкоємцями права на участь у підприємстві, отож с отримання доходу від діяльності підприємства. У разі встановлення судом розстрочки чи відстрочки сплати компенсації має враховуватися той аспект, що кошти спадкоємців приносять прибуток підприємству, а тому такий прибуток має враховуватися при виплаті компенсації.

Якщо вирішення судом спірних правовідносин, пов'язаних з компенсацією належної спадкоємцям частки підприємства, у багатьох випадках залежить від позиції сторін та їх адвокатів, то нотаріус має виходити з таких правових обставин:

1) зі змісту установчого договору, в якому можуть регламентуватися і конкретизуватися варіанти вирішення правовідносин на випадок смерті одного з учасників підприємства;

з волевиявлення заінтересованих осіб насамперед учасників підприємства, які на момент смерті одного з учасників мають легітимні права на підприємство,

2) потім спадкоємців, які можуть не погодитися на препозиції уповноважених представників підприємства;

3) із законності умов договору між спадкоємцями та належними представниками підприємства.

Останнє положення пропонується сприймати не тільки у межах перевірки належного представництва інтересів підприємства, що має здійснюватися на підставі належно посвідчених повноважень. Так, автор вважає, що вирішення питання про компенсацію або інших взаємовідносин мі:е учасниками підприємства та спадкоємцями можна умовно розподілити ні два етапи:

1) переговори щодо варіанта укладення договору;

2) посвідчення договору.

На першому етапі повноваження представника можуть мати як загальний, так і спеціальний характер. Тобто директор підприємства, як правило, наділяється повноваженнями на ведення переговорів. Вважаємо, що такі повноваження цілком достатні для ведення переговорів із спадкоємцями. На другому етапі потребуватимуться спеціальні повноваження ниє представника підприємства, які ґрунтуватимуться на рішенні загальний зборів учасників, а формально підтверджуватимуться статутом, установчим договором та протоколом загальних зборів учасників, затверджених головою та підписаним секретарем.

Законність відповідного правочину полягає і в тому, що вирішення питання про спадкування частки підприємства має враховувати інтереси всіх спадкоємців. Тобто всі спадкоємці відповідно до заповіту чи закону повинні мати права на спадкування частки підприємства, а тому підписувати договір мають або всі спадкоємці, або уповноважені особи, які діятимуть в інтересах усіх спадкоємців, що мають право на спадкування.

З огляду на вищенаведені способи вирішення правовідносин можна узагальнено говорити й про можливість нотаріуса посвідчувати договори, в яких сторони досягли згоди щодо компенсації належної спадкоємцям частки підприємства шляхом:

1)    виділення відокремленої частки підприємства;

2) грошової компенсації частки підприємства в установлені законом строки, з розстрочкою або з відстрочкою виплати вартості частки підприємства. У таких договорах, на наш погляд, обов'язково мають перелічуватися наслідки невиконання обов'язків підприємством, а також враховуватися індексація боргу підприємства та прибутки від користування підприємством коштами спадкоємців;

3)визнання за спадкоємцями права участі у підприємстві. 
Розрахунки вартості частки учасника товариства можуть проводитися як бухгалтерами підприємства, так і самими зацікавленими особами -спадкоємцями. При виникненні спору така справа підлягає розгляду у суді.

У такій категорії справ позивачами будуть особи, які вимагають виділення належної їм частки, тобто спадкоємці. Відповідачем у справі може бути товариство з обмеженою відповідальністю. Предметом доказування стає розмір тієї частки, яку підприємство має виплатити спадкоємцям. Але це складне питання і тому більшість суддів, не володіючи спеціальними економічними знаннями, можуть розраховувати лише на допомогу фахівців з бухгалтерського обліку. На думку автора, суду у таких випадках сторонами можуть надаватися письмові докази: висновок аудитора, висновок провідного фахівця, тобто особи, яка може підтвердити свій професійний рівень відповідними документами:

- про вищу економічну освіту;

-   про статус вченого з економічних питань, зокрема кандидата або доктора наук.

     Але це письмові докази, які також можуть викликати спір з приводу достовірності та остаточного висновку, тому їх не можна порівнювати з висновком експерта з бухгалтерського обліку. Суддя, на нашу думку, за ініціативою однієї із сторін може призначити експертизу.

У практиці автора був випадок, коли спадкоємцем належної частки спадщини став громадянин, який виїхав до США на постійне місце проживання, але не отримав громадянства цієї країни. У суді його інтереси представляли адвокат та його дружина. Автор у цій ситуації виступав на боці  відповідача і вимагав, щоб до участі у справі було притягнено представника державної податкової інспекції. Необхідність участі цього державного органу була зумовлена тим, що при виділенні і видачі належної громадянину частки у спадщині, вірогідність сплати податків останнім вважалася малоймовірною. Тому статус державної податкової інспекції в такій справі - третя особа без самостійних вимог на боці відповідача, хоча згідно з ч. З ст. 45 ЦПК представники державної податкової інспекції мажуть бути залучені судом для подання висновків у справі як представники державної влади. Така ініціатива може виходити не тільки особисто від суду, але про доцільність залучення податкового органу може заявити інша із сторін.

Можливість і доцільність спадкування корпоративних прав у тому підприємстві, яке не має позитивного балансу на момент спадкування, викликає заперечення у доцільності самого спадкування. Припустимо, що на балансі підприємства у певний час можуть знаходитися і активи, і пасиви, але останні переважатимуть активи. У такому випадку слід брати до увалі концепцію провідних вчених і говорити про недоцільність правонаступництва, коли борги підприємства переважають його активи. Хоча спадкоємці вправі успадкувати й борги спадкодавця