• Здійснення певних функцій на ринку банківських послуг державними банками - як  найбільш оптимальна та ефективна форма господарювання на ринку банківських та фінансових послуг в конкретний історичний період;
• Регулювання приватизаційних процесів банківського сектора та участі іноземного капіталу на банківському ринку країни.

В контексті аналізу проблем правового регулювання управління державними банками  вважаємо доречним звернутись до документа, розробленого Організацією економічного співробітництва та розвитку [97], а саме - Принципів OECD з корпоративного управління на державних підприємствах [332][98] і у їх контексті (вибірково) проаналізувати чинне українське законодавство, а також практику, що склалась в Україні з приводу функціонування державних банків; сформулювати основні тенденції розвитку національного законодавства, зокрема, з огляду на виправлення виявлених проблем чинного законодавства та подальших перспектив розвитку державних банків. Серед основних положень документа є:

1. Забезпечення ефективних юридичних та регуляторних рамок для підприємств державної форми власності. Власне ці рамки повинні визначати рівні можливості для діяльності на ринках, де підприємства державної форми власності конкурують з приватними підприємствами, з метою уникнення ринкових коливань.
2. Дії держави як власника.
3. Неупереджене ставлення до акціонерів.
4. Відносини з зацікавленими сторонами.
5. Прозорість діяльності банку та порядок оприлюднення інформації.
6. Обов'язки органів управління підприємств державної власності.

Аналіз цих принципів, а також рекомендацій з їх реалізації доводить доцільність використання деяких положень у процесі управління державними банками, що функціонують у рамках національного законодавства.[99] Так, згідно документа, юридичні та регуляторні рамки в межах яких функціонують державні підприємства часто є комплексними. Якщо вони не узгоджені, то це може призводити до ринкових диспропорцій і негативно впливати на контрольованість менеджменту, а також дій держави як власника. Чіткий розподіл обов'язків та повноважень, оптимізація правових форм та узгоджені і послідовні регулятивні заходи дозволять вдосконалити корпоративне управління державними підприємствами. [332][100] Важливо чітко і однозначно визначити систему взаємозв'язків та розмежувати повноваження, компетенцію, відповідальність між усіма причетними до управління державною власністю державними органами, а також сформувати однозначні та прозорі відносини безпосередньо між державним банком та державними органами влади і управління.

            Наявність державного елемента на ринку фінансових послуг обумовлює складну (комплексну) роль держави: як господарюючого суб'єкта, власника та регулятора певних відносин у цій сфері. Повне і однозначне розмежування функцій та обов'язків щодо власності та ринкового регулювання є основною передумовою для створення рівних можливостей для державних банків (державних підприємств загалом) і приватних банків (компаній, товариств), а також уникнення диспропорцій у конкуренції. [332][101] З іншого боку, це вимагає прозорої схеми фінансового управління та розмежування публічних і приватних коштів, якими розпоряджається державний банк. 

            В Україні, до органів та посадових осіб які виконують ті чи інші функції у сфері господарювання, власності та регулювання належать: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна, Національний банк України, органи державного регулювання ринків фінансових послуг та ін. Без сумніву роль (участь) цих органів в процесі створення, діяльності та припинення державних банків є не однаковою. Згідно ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку через органи управління державного банку, якими є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний  та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

            Управління державними банками. Управління державним майном від імені народу, в перший період незалежності нашої держави здійснювали відповідно Верховна Рада України,  місцеві ради народних депутатів України та уповноважені ними державні органи. [99][102] У цей період було також прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", відповідно до якого таке управління покладалося на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади. Було також визначено орган, що здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю - Фонд державного майна України. [210][103]

            Після прийняття Конституції України, Кабінет Міністрів України, (згідно ст. 116) здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. У 2001 році Кабінет Міністрів України видав Постанову "Про управління державними корпоративними правами", якою затвердив Порядок управління акціями (частками), які перебувають у державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна, та надав лише Фонду державного майна як засновнику (учаснику) товариства повноваження з управління акціями шляхом призначення представників для участі у загальних зборах акціонерів (учасників) товариств. [215] [104]

            Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" державні банки створюються державою за рішенням Уряду і вказаним законом не передбачено визначення будь-якого переліку засновників в особі державних органів, наділених повноваженнями з управління державним майном, а лише встановлено, що держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку через органи управління державного банку: наглядову раду та правління. Ця норма повністю виключає існування будь-якого кола засновників та можливості утворення такого органу як загальні збори. Це передбачає особливі функції наглядової ради, у порівнянні із органами управління приватних банків, про що йтиметься далі. Єдиним прикладом прямого управління органом державної влади є положення Указу Президента України від 21.08.1993 р. "Про корпоратизацію підприємств", у п. 8 якого передбачено, що засновники ВАТ (в даному випадку Кабінет Міністрів України) після прийняття рішення про приватизацію передають акції цих товариств державним органам приватизації в порядку визначеному ДКЦП ФР та Фондом держмайна України. Разом з тим це не позбавить Кабінет Міністрів України статусу засновника банку від імені держави та не надасть можливості органам державної виконавчої влади набути повноважень з управління товариством, яке мають згідно законодавства засновники. [215][105]

У контексті аналізу проблеми власності та управління хотілося б звернути увагу на роль Верховної Ради України. Згідно Конституції України до компетенції Верховної Ради віднесено затвердження переліку об'єктів права державної власності що не підлягають приватизації (ст. 85). Крім цього ст. 92 передбачає, що правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України.

            Вищим органом управління державного банку є наглядова рада, що  здійснює  контроль  за  діяльністю  правління  банку, з метою збереження залучених у вклади  грошових  коштів,  забезпечення  їх повернення  вкладникам  і  захисту  інтересів держави як акціонера державного банку,  а також здійснює інші  функції. Згідно ч. 14 ст. 7 Закону "Про банки і банківську діяльність" членом наглядової  ради державного банку може бути громадянин України,  який  має  вищу  економічну  чи  юридичну  освіту,  або науковий  ступінь у галузі економіки,  фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних посадах центральних органів виконавчої влади України, які забезпечують  проведення та реалізацію державної фінансової, економічної та правової політики,  або ж в банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права. Особа, яка  входить до складу наглядової ради чи іншого органу управління банку (крім державного) чи є членом сім'ї такої особи першого ступеня споріднення,  або особа,  яка була засуджена за зловживання у фінансовій сфері, судимість якої не погашена або не знята в установленому законом порядку, не може бути членом наглядової ради державного банку. Не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради державного банку, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів. Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної  винагороди.

            Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається  наглядовою радою зі складу її членів. До компетенції наглядової ради державного банку чинне законодавство відносить прийняття рішень щодо: визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; розподілу прибутку; призначення і звільнення голови та членів правління (ради директорів) банку; визначення зовнішнього аудитора; встановлення порядку проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; покриття збитків;  створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; затвердження  умов оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку; здійснення контролю за діяльністю правління (ради директорів) банку; з інших питань, необхідність врегулювання яких передбачена законом. [102, ст. 38 п. 1,5, 6; ст. 39 п. 1-7] [106]  

            Аналіз ст. 38, 39 Закону "Про банки і банківську діяльність" засвідчує особливу природу функцій наглядової ради державного банку, оскільки до її компетенції віднесено як окремі виключні повноваження загальних зборів учасників банку так і окремі функції спостережної ради банку. При цьому, згідно ч.20  ст. 7 цього ж закону наглядова рада не може втручатися в оперативну діяльність  державного  банку.