Згідно законодавства, оскільки 100% акцій належить державі і держава у Конституції України, а також окремих положеннях Цивільного та Господарського кодексів прямо відносить державні банки до своєї власності - державний банк має державну форму власності. [131, 24, 320, 52][116] Проте як акціонерне товариство, а згідно законодавства та статутів саме це організаційно-правова форма банку, їм властиві ознаки приватної власності. Це свідчить про відсутність цілісного, узгодженого та єдиного бачення розвитку різних форм власності в українського законодавця. На жаль, сьогодні спостерігаємо невизначеність перехідного періоду нашої економіки, організації ринкових відносин, що повинно передбачати і чітко визначати зокрема, особливості корпоратизації та інших змін форм власності, процес роздержавлення та приватизації тощо. Відповідно це стосується і державних банків, статус яких довгий період часу залишався поза увагою теоретиків та нормотворців.

            Отже, державний банк є юридичною особою, має у своїй власності відокремлене майно,  може від  свого  імені  набувати майнових і особистих немайнових прав,  у тому числі укладати договори (угоди, контракти), бути позивачем та відповідачем у суді, господарському або третейському суді. Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк є економічно самостійним і повністю  незалежним  від органів  державної  влади і органів  місцевого самоврядування в рішеннях та діях, пов'язаних з його оперативною діяльністю. Банк провадить свою  діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями,  спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами на правах власності відповідно до законодавства. Банк може  мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше як 25% капіталу банку. Це обмеження не поширюється: на приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;  на майно,  яке перейшло банку у власність на підставі  реалізації  прав  заставоутримувача  відповідно  до умов договору застави;  на майно,  набуте банком  з  метою  запобігання збиткам,  за  умови,  що  таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Засновник відповідає за зобов'язаннями державного банку в межах акцій, що йому  належать, а понад ці межі - у випадках,  передбачених законом або договором. Разом з тим, державний банк не відповідає за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже аналіз права власності державних банків і щодо державних банків дозволяє сформулювати наступні висновки: 1) чинне законодавство України жодним чином не визначає умови, порядок та етапи зміни форми власності державних банків або ж можливостей чи способів їх реорганізації; 2) державні банки України пройшли першу стадію до роздержавлення - корпоратизацію, що ставить під сумнів їх цілковите віднесення до державної власності. Державі належить корпоративне право - право власності на статутний фонд державного банку, включаючи право на отримання відповідної частки прибутку від його діяльності, активів, у разі ліквідації державного банку. Держава не є і не може бути власником майна державного банку, а лише його акцій. Відповідно, власником основних фондів (матеріальних активів) є державний банк.

            Продовжуючи думку, цікавим є правовий режим дивідендів та власне прибутку державних банків. Як відомо, прибуток господарського товариства належить його засновнику. Відповідно, прибуток державного банку належить державі. Ст. 29 Бюджетного кодексу України у складі доходів Державного бюджету України передбачає серед іншого "проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств". [24][117] Отже дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств, включаються до складу доходів Державного бюджету України і переходять у режим державної власності, а не власності банку. Відповідно, виключно держава, як законний власник відповідних коштів може приймати рішення про їх використання. Це відповідає також принципу повноти бюджетної системи, який означає, що до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної  Республіки  Крим,  органів місцевого самоврядування. [24][118] Відтак єдино законним напрямом скерування коштів одержаних у якості прибутку державного банку є державний бюджет.

            Разом з тим важливо пам'ятати, що прибуток банку має складну природу свого використання. Згідно ст. 30 Закону "Про банки і банківську діяльність", крім сплаченого і зареєстрованого статутного  капіталу банку, основний капітал банку включає також розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу  акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків,  що створюється під  невизначений ризик при проведенні банківських  операцій,  за  винятком  збитків  за  поточний  рік і нематеріальних активів, інші фонди. При цьому, важливо, що відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку; фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків та ін. [102][119] Згідно статутів державних банків, прибуток банку формується за рахунок доходів від його діяльності і визначається відповідно до законодавства. Прибуток розподіляється на підставі рішення  наглядової  ради банку за такими напрямами:

• відрахування до резервного фонду не менше як 5 відсотків щорічного прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу;
• інші фонди та резерви на покриття збитків від активних операцій. Для прикладу, банк створює фонд загальних резервів, за рахунок  прибутку, після здійснення відрахувань, передбачених законодавством. Розмір фонду та порядок  відрахувань до нього встановлюються наглядовою радою банку. Використання коштів фонду здійснюється за поданням правління банку відповідно до рішення наглядової ради. Фонд використовується для покриття збитків від активів. Банк може створювати відповідно до законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України інші фонди, порядок формування яких (крім резервного) визначається та затверджуються наглядовою радою банку згідно з  вимогами законодавства та нормативно-правовими актами Національного банку України.
• нарахування дивідендів.

            Дивіденди нараховуються тільки за умови виконання  банком нормативів адекватності регулятивного і основного капіталу. У разі коли  рівень  адекватності  регулятивного  і  основного   капіталу досягне  рівня,  нижче встановленого Національним банком України, дивіденди не нараховуються,  прибуток скеровуються на  поповнення резервного  фонду та інших фондів на покриття збитків від активних операцій.

            Збитки  покриваються  за  рішенням  наглядової  ради за рахунок  резервного  фонду та інших фондів та резервів на покриття збитків від активних операцій у порядку, встановленому наглядовою радою банку. Наявність збитків у банку  не  є  перешкодою  для  оголошення підписки на акції та збільшення статутного капіталу. [264, 265][120]

            В Законі України "Про банки і банківську діяльність" знаходимо положення про те, що до компетенції наглядової ради державного банку, серед іншого, належить прийняття рішення щодо розподілу прибутку [102, п.6 ст. 38][121].

            Склад наглядової ради державного банку покликаний забезпечувати рівновагу та баланс у прийнятті рішень з позицій Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Відповідно, приймаючи рішення від імені делегуючих органів, члени наглядової ради діють також в інтересах держави. Відтак, якщо наглядова рада приймає рішення щодо розподілу прибутку, то це рішення може стосуватися капіталізації банку в частині розкритих резервів, і не повинно вимагати затвердження такого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте це не стосується статутного капіталу. Якщо є частина прибутку, не залучена до інших фондів банку, вона повинна визначатися як дохід акціонера - держави і відповідно зараховуватися до державного бюджету України. У цьому випадку, рішення лише Кабінету Міністрів України, з позицій законності, - не достатньо, оскільки воно повинно узгоджуватися (базуватися) на рішенні вищого законодавчого органу держави.

            Отже, якщо притримуватися тези про виключне право власника (держави) на реалізацію свого права власності на прибуток державного банку, а також можливість держави здійснювати внески до статутного фонду державних банків за рахунок  бюджетних коштів, то остаточне рішення щодо нього може прийняти виключно уповноважений на розпорядження бюджетними коштами державний орган у формі закону. Це передбачає обов'язкову участь тих державних органів, котрі наділені бюджетною компетенцією, зокрема, Кабінет Міністрів України - як орган, що згідно п.6 ст. 116 Конституції України та Бюджетного кодексу України розробляє проект закону про державний бюджет і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України; Верховна Рада України - як єдиний законодавчий орган держави, що серед іншого затверджує закон про державний бюджет на кожен рік. [131, 24][122] До того ж ст. 92 Конституції України передбачає, що правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України. [131][123]