У контексті фінансово-правового аналізу статусу державних банків, одним із важливих питань знаходимо проблему фінансових можливостей та фінансового потенціалу державних банків. Структура капіталу державного банку характеризується своєю жорсткістю і специфікою механізмів щодо зміни структури капіталу банку - його збільшення або зменшення. На жаль, аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про недостатнє правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку із збільшенням статутного капіталу державних банків. Йдеться про відсутність у законодавстві низки принципово важливих положень щодо статутного капіталу державних банків та його збільшення. Йдеться, зокрема, про: а) перелік джерел збільшення статутного капіталу державних банків; б) механізм збільшення статутного капіталу державного банку; в) порядок прийняття рішень з приводу збільшення статутного капіталу державного банку та їх правова форма; г) компетенцію та повноваження суб'єктів, що беруть участь в управлінні державними банками в процесі реалізації механізму збільшення обсягів статутного капіталу банку.

Визначення цих питань потребують однозначного розуміння правової природи коштів, що складають основний капітал державного банку; роль державного бюджету, а відтак повноваження та компетенцію державних органів, що є носіями бюджетних повноважень у відносинах з приводу формування ресурсів державного банку; впливу цих ресурсів на бюджет; порядок використання прибутку від діяльності державних банків; формування позиції щодо призначення коштів, які складають прибуток від діяльності державного банку у державному бюджеті; особливості правової природи власності щодо державного банку та усіх активів і пасивів такого банку; інше.

            Аналіз ст. 31, 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність" дозволяє зробити висновок про те, що законодавець наголошує, щонайменше, на таких принципових аспектах формування статутного фонду банку: а) розмір статутного капіталу банку (згідно закону не менше 10 мільйонів євро); б) якість джерел формування статутного капіталу та його збільшення, визначаючи як такі підтверджені джерела про вільні кошти, що перебувають у законному володінні чи розпорядженні засновника (акціонера) у вигляді грошових внесків, та встановлюючи заборону на бюджетні кошти; в)  право на збільшення статутного фонду виникає виключно після виконання усіх зобов'язань щодо оплати паїв (акцій); г) обов'язковість коригування розміру статутного капіталу, за підсумками року, відповідно до поточних макроекономічних показників, а саме індексу девальвації  чи  ревальвації  гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку. [102][110]

            Вивчення процесу капіталізації найбільших банків України свідчить про поступове нарощування їх капіталу. Так, за рахунок коштів акціонерів у 2006 році відбулося збільшення статутного капіталу Приватбанку на 952 млн. грн.; Рфйффайзенбанк-Аваль - 600 млн. грн.; Укрсиббанку - на 1 000 млн. грн.

            Для державних банків, у питаннях що стосуються їх статутного капіталу, є деякі особливості у правовому регулюванні. Це обумовлено специфікою управління державними банками; колом суб'єктів, що мають вплив на діяльність державних банків та їх правовим статусом; реалізацією за допомогою державних банків державної фінансової політики у визначених сферах народного господарства, грошового обігу, кредиту та заощаджень. Відповідно відмінними є окремі положення щодо формування статутного капіталу державних банків та механізму їх збільшення.

            В основі визначення державного банку є власність на статутний капітал цього банку. Єдиним власником державного банку є держава. Більше того, закон у ч. 25 ст. 7 підтверджує, що у разі прийняття рішення про часткове  або  повне  відчуження державою  належних  їй  акцій  (паїв)  державного банку такий банк втрачає статус державного. [102][111]

На етапі створення державного банку визначальним є: 1) політична воля держави, що знаходить своє відображення в законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також спеціальній Постанові Кабінету Міністрів України; 2) дозвіл  Національного банку України (реєстрація); 3) формування статутного капіталу за рахунок коштів бюджету держави. Відповідно, усі питання, що виникають з приводу зміни обсягів статутного фонду державного банку, припинення діяльності державного банку, його реорганізації тощо апріорі можуть впливати на бюджет - основний централізований фонд державних грошових коштів. Окремим питанням, що стосується впливу на бюджет, є державні гарантії за вкладами фізичних осіб в установах Ощадбанку, інші види державних гарантій, передбачені чинним законодавством, що також свідчить про прямий зв'язок державного бюджету та діяльності державних банків.

            Сьогодні очевидною є неврегульованість окремих питань, що виникають з приводу джерел збільшення статутного капіталу державного банку та суб'єктів прийняття рішень щодо цього.  Згідно ст.7 п. 22 Закону "Про банки і банківську діяльність" рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому Кабінет Міністрів України зобов'язаний  отримати  позитивний  висновок  Національного  банку України щодо наміру зміни розміру статутного фонду державного банку. [102][112]

            Положення щодо узгодження дій із Національним банком України не викликає жодних застережень і є цілком відповідним до його основних функцій. Проте, це положення є незавершеним, оскільки відповідна норма не містить вказівки на види (джерела коштів), за рахунок яких може відбуватися збільшення розміру статутного капіталу державного банку. Крім цього надання Кабінету Міністрів України права на прийняття рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу суперечить логіці законодавця про використання виключно бюджетних коштів у статутному капіталі державних банків, оскільки без законодавчого закріплення відповідного положення у законі про державний бюджет на відповідний рік не може йти мова про виділення бюджетних коштів з цією метою. Або ж ця норма, навпаки, допускає можливість використовувати інші джерела коштів крім бюджетних.

            Впродовж 2000 - 2007 років відбувався активний пошук джерел надходження коштів до статутного капіталу державних банків та розроблялись різноманітні механізми, за допомогою яких було б можливо збільшити статутний капітал державних банків. Для прикладу, обговорювався механізм збільшення статутного капіталу ВАТ "Ощадбанк" за рахунок коштів НБУ шляхом випуску боргових зобов'язань Уряду України (векселів) із обов'язком для уряду щорічно передбачати у законах про державний бюджет суми коштів на погашення зобов'язань перед НБУ за виданими векселями. Іншим прикладом була спроба створення нового кола учасників державного банку, зокрема, обґрунтовувалась доцільність внесення змін до Закону "Про банки і банківську діяльність" в частині включення до кола учасників державного банку юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів, держави в особі Кабінету Міністрів України та уповноважених ним органів, а також Національного банку України. Відповідні зміни пропонувались і до Закону України "Про Національний банк України". Свого часу обговорювалась також можливість участі Пенсійного фонду України в статутному капіталі "Ощадбанку" у статусі його учасника. Ці приклади свідчать про відсутність єдино законного підходу щодо механізму збільшення статутного фонду державних банків; недостатнє розуміння доцільності та доречності застосування приватно та публічно-правових норм та інструментів в процесі діяльності державних банків; недооцінювання впливу боргових інструментів на державний бюджет та стан і якість структури державного боргу тощо. Це може мати наслідком виведення поза межі банківського регулювання та пруденційного нагляду НБУ державних банків; порушення конкурентного середовища на ринку банківських послуг; дисбаланс правового режиму власності державного банку і режиму власності щодо державного банку; порушення системи та механізму здійснення управління державним банком, складу наглядової ради державних банків та прийняття рішень наглядовою радою банку; порядку розподілу прибутку, інше.

            У порівнянні із наведеними показниками збільшення розмірів статутного капіталу трьох найбільших банків в Україні, зауважимо, що поповнення статутного капіталу за рахунок коштів акціонера (тобто держави) здійснювалося у 2000, 2002, 2004, 2005, 2006 та 2007 роках.[105, 104, 83-86, 97][113]. Разом з тим низка Постанов Кабінету Міністрів України свідчить про збільшення розміру статутного капіталу за рахунок прибутку державних банків. [101][114] Переважно розмір капіталу Ощадного банку України та Укрексімбанку поступово зростали за рахунок прибутку цих банків. Для прикладу, в період 2005-2006 років балансовий капітал Укрексімбанку збільшився втричі, перш за все, як наслідок його високоприбуткової діяльності. Таким чином, вагомим джерелом збільшення капіталу державного банку став його прибуток.

            Відтак практика збільшення статутного капіталу державних банків та чинне законодавство дозволяє зробити висновок, що за період функціонування державних банків їх статутний капітал збільшувався:

• за рахунок виділених на цю мету коштів Державного бюджету України;
• за рахунок розподілу прибутку державних банків;
• за рахунок додаткового випуску акцій у бездокументарній формі, відповідно до закону про Державний бюджет на відповідний рік (наприклад 2007 рік) [97][115].

            Обґрунтування потреб капіталізації банків загалом не є предметом аналізу даного дослідження. Нашою метою є визначення законного механізму збільшення статутного капіталу державних банків. Відтак очевидним тут є значення наступних правових проблем, що перебувають у площині: а) визначення форми власності на державний банк та усе його майно, активи і пасиви; б) особливості управління державними банками; в) визначення суб'єктів, правомочних у прийнятті рішення щодо статутного капіталу державних банків.