Наглядову раду складає 15 осіб, котрих делегують Верховна Рада України, Президент України і Кабінет Міністрів України. Президент України  призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом  прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає п'ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. При цьому, в  обов'язковому порядку входить не менше одного представника  парламентської  опозиції. Кабінет Міністрів України призначає п'ять членів  наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної  Постанови. Згідно закону, з  метою представництва інтересів держави до  складу  наглядової  ради  державного банку можуть входити  представники  органів  виконавчої  влади  та  інші особи,  які відповідають встановленим законом вимогам. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

            Повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з його членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України,  Президента України і Кабінету Міністрів України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення, крім випадку призначення тимчасового адміністратора. 

            Специфіка в управлінні державним банком виявляється і у повноваженнях Кабінету Міністрів України щодо державних банків. Перш за все саме від уряду походить намір створення такого банку. Адже рішення про його створення приймає Кабінет Міністрів України. Крім цього, згідно ч.6 ст. 7 Закону Кабінет Міністрів України здійснює управління  державним   банком у випадках, встановлених законодавством і статутом державного банку. Отже рішення про створення державного банку, зміну розміру  статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності   приймається Урядом. Разом з тим, із змісту чинного законодавства не зрозуміло, у яких випадках Кабінет Міністрів може здійснювати управління державним банком. Це дуже важливе і, можна сказати, принципове питання, адже у цьому аспекті поєднуються функції держави як власника (засновника) державного банку, управлінця, а також власника та управлінця інших державних структур, підприємств, установ, організацій, не кажучи вже про здійснення державного управління в державі загалом.

Справедливо у цьому зв'язку звернути увагу на роль Національного банку щодо функціонування державних банків. Зважаючи, з одного боку, на чинну систему організації управління державними банками, з іншого - на самостійність та незалежність Національного банку від урядових органів та виключні повноваження НБУ щодо регулювання грошового обігу та кредиту, очевидним є те, що значний вплив на регулювання діяльності державних банків має Уряд (особливо в умовах розширення представництва у наглядовій раді за рахунок представників Кабінету Міністрів України. [103][107] Це породжує проблему політичного впливу на діяльність державного банку, ставить питання забезпечення конкуренції на ринку банківських послуг та виключність завдань та функцій державного банку тощо. Цей факт провокує також дискусії щодо участі Національного банку України у складі наглядової ради державного банку, що не передбачено чинним законодавством. З цього приводу вважаємо що такий стан правового регулювання є цілком адекватним. Більше того, видається, що саме це значною мірою забезпечує розмежування функцій власника та регулятивних та контрольно-наглядових функцій держави щодо державних банків. Крім цього, чинне законодавство передбачає не лише регулятивну та наглядову діяльність НБУ за державними банками подібно як і щодо інших банків в Україні, але й інші функції, що поширюються виключно на державні банки. А саме: надання позитивного висновку з приводу: наміру створення державного банку; здійснення державної реєстрації державних банків; наміру зміни розміру статутного фонду державного банку; у разі ліквідації (реорганізації) державного  банку; узгодження кандидатури голови та членів виконавчого органу державного банку.

            Постійно діючим виконавчим органом державного банку  є  правління, яке здійснює керівництво оперативною (поточною) діяльністю банку і несе відповідальність за ефективність  його  роботи. Правління діє  у  межах  своєї   компетенції   та   підзвітне наглядовій раді. Членами правління банку можуть бути тільки працівники банку. До складу правління входять голова, заступники голови та інші члени правління. Голова правління призначається на посаду та звільняється з посади наглядовою радою. Інші члени правління банку призначаються та звільняються із займаної посади наглядовою радою, в тому числі за поданням голови правління.

            До компетенції правління належить: організація виконання рішень наглядової ради банку; винесення питань, які підлягають розглядові та вирішенню наглядовою радою банку, підготовка відповідних матеріалів та пропозицій з цих питань; затвердження стратегічних та поточних планів  діяльності банку, бізнес-планів, фінансового плану, кошторисів витрат на власні потреби банку; розгляд річного фінансового звіту і балансу банку та внесення їх на затвердження наглядовій раді; організація діяльності банку,  обліку та звітності, внутрішньобанківського контролю, автоматизації банківських операцій; прийняття рішень щодо створення, реорганізації та ліквідації в установленому порядку відділень банку, затвердження положень про них, надання дозволів на здійснення відділеннями операцій; розгляд питань оперативної діяльності банку, діяльності його структурних підрозділів, філій, представництв, відділень, дочірніх підприємств; затвердження найважливіших правил, процедур та інших внутрішніх нормативних і методичних документів; визначення основних  засад  ведення  активних та пасивних операцій; затвердження порядку встановлення відсоткових ставок  за активними і пасивними операціями, а також розмірів комісійних  та інших винагород за послуги банку; прийняття рішень про використання фондів банку, крім фонду загальних резервів, на підставі встановленого наглядовою радою банку порядку розподілу прибутку та покриття збитків; прийняття рішення про випуск ощадних сертифікатів та облігацій банку; визначення системи, умов і розмірів оплати та  стимулювання праці працівників банку; розгляд матеріалів ревізій та перевірок, звітів керівників установ банку і прийняття за ними рішень; визначення внутрішньої організаційної структури банку; підготовка пропозицій щодо створення в установленому  порядку філій,  представництв,  дочірніх підприємств банку, а також їх реорганізації і ліквідації, розгляд проектів їх статутів, положень про них з подальшим поданням наглядовій раді банку для прийняття рішення; прийняття рішення про участь банку в банківських корпораціях, банківських холдингових групах, фінансових холдингових групах  і промислово-фінансових  групах  та  про  перелік  повноважень, які передаються банком таким банківським об'єднанням; підготовка пропозицій щодо зміни розміру статутного капіталу; прийняття рішень про здійснення інвестування у статутні фонди підприємств або  вихід  із  складу  засновників  підприємств, про придбання  чи  продаж  цінних  паперів підприємств (акцій, паїв) у разі,  коли  частка  банку  в  статутному  фонді таких  підприємств становить менше як 50 відсотків; укладення  банком угод на відчуження майна відповідно до законодавства  та  статуту  банку, на  суму, що не перевищує 10 відсотків статутного  капіталу  банку;  прийняття рішень  про  списання безнадійних активів банку, нестач та втрат його товарно-матеріальних цінностей відповідно до законодавства; прийняття  рішень  щодо  передачі  майна  банку в заставу для забезпечення його зобов'язань; вирішення інших питань діяльності  банку,  повноваження  щодо яких делеговані йому наглядовою радою, а також питань, внесених на розгляд правління за рішенням голови правління. [264, 265] [108]

Згідно міжнародних досліджень та окремих документів, основоположні принципи ефективного та інформованого володіння державою - це чітка і послідовна стратегія власності, структурований процес обрання правління та ефективне використання встановлених прав власності. Будь-якого залучення у щоденне управління державним банком потрібно уникати. Повноваження органу, що здійснює координацію чи управління майном, щодо вказівок органам управління державних банків (наглядовій раді чи правлінню) повинні обмежуватись стратегічними питаннями і державною політикою. Вона повинна бути публічною, відкритою і мати належну правову форму. Зокрема це стосується питання щодо визначення сфер, або випадків, коли  уповноважений орган може давати вказівки чи інструкції.

Аналіз Принципів OECD з корпоративного управління на державних підприємствах спонукає до розмірковувань щодо другого принципу, згідно якого держава повинна діяти як інформований та активний власник і встановлювати чітку і послідовну політику власності, забезпечуючи і сприяючи тому, щоб діяльність державного підприємства здійснювалась на прозорій і підзвітній основі, з необхідним рівнем професіоналізму та ефективності. [332][109]

Для того щоб держава чітко позиціонувала себе як власника вона повинна з'ясувати і класифікувати у відповідності до обраних пріоритетів свої цілі та завдання. Йдеться про чітке закріплення завдань та функцій державних банків у сфері надання ними своїх послуг, здійснення операцій, а також визначення відповідальності. Якщо, наприклад, окремі функції та можливості державних банків покликані забезпечувати спеціальні обов'язки в контексті соціальної чи суспільної політики, то вони можуть не відповідати загальноприйнятим нормам комерційної діяльності. Проте вони повинні бути чітко визначені і вмотивовані законодавчими і нормативно-правовими актами та відображатись у статуті державного банку. Діяльність банку повинна бути прозорою. Ринок, так само як і громадськість, повинні бути проінформовані щодо компетенції державних банків, їх специфічних функцій, можливостей користуватись їх послугами, а також про їх вплив на фінансові ресурси держави і результати економічної діяльності самого банку. Необхідним є також чітке правове регулювання фінансових відносин щодо фінансової підтримки державних банків за рахунок коштів державного бюджету.