Кримінально-процесуальні дії не можна проводити за аналогією, або на власний розсуд. Всі дії, пов'язані з проникненням у житло чи інше володіння особи, повинні здійснюватись лише у суворій відповідності із законом, оскільки цього вимагає принцип допустимості доказів. На жаль, такої конкретизації поки що немає. Зокрема, у відповідності зі ст. 270 проекту КПК обшук житла чи іншого володіння особи при відсутності її згоди, за винятком невідкладних випадків, провадиться за вмотивованою постановою слідчого судді. За необхідності провести обшук житла чи іншого володіння особи слідчий за згодою прокурора звертається з поданням до слідчого судді за місцем провадження слідства, а в разі необхідності - за місцем розташування житла, приміщення чи місця, в якому необхідно провести обшук або примусову виїмку. Перше питання, яке виникає, - що таке місце провадження слідства. В КПК зазначене поняття не розкрите. А на практиці це є істотною проблемою. Наприклад, слідчий має кабінет у Міністерстві внутрішніх справ у Печерському районі м. Києва, де знаходиться кримінальна справа, а для проведення певної слідчої дії він може тимчасово і на короткий строк зайняти кабінет у Голосіївському районі м. Києва. Де в такому разі провадиться слідство, в який суд слід йому звертатись? У тій же статті проекту передбачено, що слідчий повинен отримати згоду прокурора. Якого прокурора? Будь-якого, чи того в компетенцію якого входить нагляд за проведенням слідства по конкретній кримінальній справі? Закріплюючи норму про те, що з поданням до суду звертається лише слідчий зі згоди прокурора, не враховано, що в окремих випадках слідство може вести сам прокурор. Крім того, з таким поданням за певних обставин саме прокурор вимушений звертатися в суд тоді, коли ще не порушена кримінальна справа, а огляд чи виїмку в житлі чи іншому володінні особи провести необхідно.

У проекті КПК передбачається, що слідчий суддя негайно розглядає подання і матеріали справи. Але попередньо не зазначено, що слідчий передає слідчому судді подання разом з матеріалами справи. І що означає "негайно?" У гл. 17 проекту, де дано поняття строків, немає поняття негайності. З позиції розуміння фізичних явищ "негайно" - це значить миттєво, в ту ж секунду тощо. З точки зору здорового глузду приступити до розгляду справи негайно після отримання подання - це нісенітниця. Можуть бути такі об'єктивні перепони, які не дають можливості розглядати справу негайно. Ми розуміємо, що подібного виду подання повинні розглядатися якомога скоріше, тому що будь-яке зволікання може привести до негативних наслідків. Але ж не можна втрачати і відчуття реальності. Російська Федерація, наприклад, у ст. 165 КПК передбачила, що клопотання про проведення певних слідчих дій з необхідністю проникнення в житло, повинно  розглядатися не пізніше 24 годин з моменту його надходження в суд. Це розумний і виважений підхід.

У відповідності з названою статтею проекту, слідчий суддя за результатами розгляду подання виносить постанову про проведення обшуку чи про відмову в цьому. У проекті закону не конкретизовано, в якому режимі слідчий суддя має розглядати подання: в режимі гласності і відкритості, коли особа, в житлі якої має бути проведений обшук, може миттєво знати про це і вжити відповідних заходів, чи в режимі, який забезпечує таємницю слідства. Слід передбачити (скоріше всього у ст. 22 проекту КПК, де мова йде про гласність судового процесу), що  розгляд судом подань слідчих і судові рішення, пов'язані з наданням відповідних санкцій у ході досудового слідства повинні здійснюватися в режимі, який би забезпечував таємницю досудового слідства.

  У проекті КПК передбачається, що особа, в якої проведено обшук, має право подати апеляцію протягом трьох діб з моменту проведення обшуку. На жаль, формула "особа, в якої проведено обшук" не може не викликати запитань. Справа в тому, що в житлі чи іншому володінні можуть мешкати багато осіб і обшук може завдати всім неприємностей, втрати репутації та моральних страждань. Не завжди ця "особа, в якої проведено обшук", є чітко визначеною. А як бути, коли в житлі, де проводять обшук, мешкають лише малолітні або недієздатні за психічними хворобами тощо? Кому в такому разі слід роз'яснювати право на подачу апеляції?

  Передбачивши право "особи, в якої проведено обшук", протягом трьох діб з моменту проведення обшуку подати апеляцію, розробники проекту КПК не вирішили питання про тих "осіб, в яких проведено обшук", які не знали про цей обшук, оскільки не були присутні при ньому. На наш погляд, ці особи повинні бути поінформовані про проведений обшук і строк на подачу апеляції повинен відраховуватись з моменту отримання повідомлення. Але це повинно бути передбачено законом.

У зв'язку з наданням можливості "особі, в якої проведено обшук" подати апеляцію після проведеного обшуку, виникає питання, яке рішення з цього приводу може прийняти апеляційний суд. Чи може він скасувати постанову слідчого судді або результати проведеного обшуку? Скоріше за все він може визнати законним або незаконним проведення обшуку зі всіма наслідками, які випливають з цього, як в повному обсязі, так і в певній частині. Зокрема, якщо буде визнано, що обшук проведений незаконно, слід визнавати, що всі докази, отримані в ході цієї слідчої дії, є недопустимими, при чому не тільки протокол слідчої дії, але і всі вилучені при цьому предмети і документи, а також результати застосування технічних засобів фіксування.

Згідно з проектом КПК, провівши обшук житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках без постанови слідчого судді, слідчий зобов'язаний протягом доби направити копію протоколу обшуку слідчому судді та прокурору. Це добре, що слідчий має інформувати слідчого суддю про виконану слідчу дію. Але яка мета цього інформування? Яке значення для справи має це інформування? Уявимо, що невідкладності не було і вся слідча дія була незаконною, але на її базі продовжується розслідування по справі. Невже треба доводити справу до розгляду по суті, щоб потім визнати незаконність обвинувачення? На наш погляд, отримавши повідомлення слідчого і відповідні документи, слідчий суддя протягом доби зобов'язаний перевірити законність проведеної слідчої дії і винести постанову про її законність чи незаконність, тобто легалізувати і легітимізувати її. Якщо суддя визнає виконану слідчу дію незаконною, всі докази, отримані в ході цієї слідчої дії він зобов'язаний визнати недопустимими. Вважаємо, що така норма закону необхідна, оскільки вона збереже можливість для своєчасного коригування дій слідчого в напрямку збирання доказів законним шляхом. Слід також зазначити, що і в чинному, і в КПК що розробляється, поверхово регулюється питання проникнення в житло чи інше володіння особи з метою зняття інформації з каналів зв'язку. Між тим це одна із найскладніших проблем. Виходячи з того як сформульована ст. 8 Конвенції (ніхто не може піддаватися безпідставному втручанню в його особисте і сімейне життя, безпідставному посяганню на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції чи його честь і гідність) таємниця кореспонденції особи повинна мати такий же ступінь правового захисту, як і особисте та сімейне життя, недоторканність житла, честь і гідність особи.

Відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Вперше можливість прослуховування і запису телефонних та інших переговорів була передбачена Законом СРСР від 12 червня 1990 р. "Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік", яким доповнено Основи кримінального судочинства ст. 351, котрою допускалося прослуховування і звукозапис телефонних та інших переговорів. Прослуховування переговорів, які велися з телефонів та інших переговорних пристроїв підозрюваного, обвинуваченого чи інших причетних до злочину осіб, могли провадитися по порушених кримінальних справах за постановою органу дізнання чи слідчого з санкції прокурора або за ухвалою суду при наявності достатніх підстав вважати, що в результаті прослуховування буде одержано відомості, які матимуть істотне значення для справи. Прослуховування телефонних та інших переговорів не могло тривати більше шести місяців. При наявності загрози вчинення насильства, вимагательства чи інших протиправних дій щодо потерпілого або свідка за заявою цих осіб або за їхньою згодою з санкції прокурора або за ухвалою суду могло провадитись прослуховування переговорів, які велися з їхніх телефонів чи інших переговорних пристроїв.

У ст. 187 КПК України, яка передбачала лише накладення арешту на кореспонденцію та виїмку її в поштово-телеграфних установах, зміни та доповнення, що стосуються зняття інформації з каналів зв'язку, внесені 21 червня 2001 р. та 12 липня 2001 р. Крім того, Законом від 21 червня 2001 р. КПК була доповнена ст. 1871, якою регулюється порядок огляду і виїмки кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку. Відповідно до ст. 187 КПК арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку можуть бути застосовані лише: 1) за наявності достатніх підстав вважати, що в листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення; 2) якщо іншими способами одержати ці дані неможливо.

Згідно з чинним законом подання слідчого про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, погоджене з прокурором, розглядає голова апеляційного суду або його заступник. У постанові про накладення арешту на кореспонденцію обов'язково мають бути вказані: а) підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія; б) види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт; в) строк, протягом якого зберігається арешт; г) на яку установу зв'язку покладається обов'язок затримувати кореспонденцію. У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку крім інших реквізитів зазначається: види каналів, з яких буде зніматись інформація (телефони, мобільні засоби телефонного, електронного чи радіозв'язку, комп'ютерна мережа зв'язку тощо); строк, протягом якого буде зніматись інформація; на яку установу покладається обов'язок знімати інформацію. Постанова виноситься головою апеляційного суду або його заступником у режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.

Слушною є пропозиція покласти здійснення повноважень розглядати подання слідчих і виносити постанови про накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку на місцеві суди. Подання слідчого, яке має бути узгоджене з прокурором, котрий здійснює нагляд за додержанням законів при провадженні досудового слідства, може вноситися як до суду за місцем провадження досудового слідства, так і до суду за місцем розташування підприємства - оператора зв'язку, які виконуватимуть постанову суду [41, с. 12-14; 146, с. 54-55]. Ця думка заслуговує на увагу тому, що за проектом КПК вводиться посада слідчого судді, до повноважень якого належало б віднести розгляд зазначених питань.