Інститут касаційної скарги у кримінальних справах не є новим для української правової науки. Питаннями наукової розробки проблем перегляду кримінальних справ у касаційному порядку та в порядку виключного провадження займалися багато авторів. Як приклад можна навести таких дослідників як Анашкін Г. [5], Ведіщев М. [45], Озерський І. [257], Перлов І. [266], Рижаков А. [331], Сергєєв А. [331], Хотенець В. [433], Фінько В. [424], Шумило М. [461] та ряд інших науковців, котрі кожен у свій час приділили досить багато уваги проблемним питанням діяльності названого інституту. Ми простежимо ті моменти, які мають істотний вплив на забезпечення прав і свобод людини, оскільки касаційний розгляд справ та розгляд в порядку виключного провадження касаційним судом, яким є Верховний Суд України, дозволяє поставити останню крапку в кримінальній справі.    

Відповідно до положень ст. 125 Конституції України систему судів загальної юрисдикції в Україні складають: Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції, вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди (ч. 2, 3, 4 ст. 125) [174; 52]. Законами від 21 червня [115] та 12 липня 2001 р. [116]. Верховною Радою України в Кримінально-процесуальний кодекс України було внесено істотні зміни. Вони викликані вимогами "Перехідних положень" Основного Закону про необхідність приведення процесуального законодавства у відповідність із Конституцією України, а також у відповідність із новим Кримінальним кодексом України. Відповідно до зазначених законів єдиною касаційною інстанцією по перегляду кримінальних справ в Україні є Верховний Суд України, зокрема, Судова палата у кримінальних справах і Військова судова колегія, які діють у його складі. Звузивши коло судів, які мають право касаційного перегляду справ, законодавець у той же час розширив коло справ, які можуть бути перевірені в касаційному порядку. Зокрема, в касаційному, а не апеляційному порядку, переглядаються найбільш складні й важливі кримінальні справи, що були розглянуті по першій інстанції апеляційними судами. Оскільки в апеляційній інстанції можливе погіршення становища засудженого чи виправданого місцевим судом, то, за логікою, вироки і постанови, які постановлені апеляційною інстанцією після скасування вироків та постанов місцевих судів, також переглядаються в касаційному порядку.

Усвідомлюючи, що неможливо в усіх випадках забезпечити виправлення судових помилок до набрання судовим рішенням законної сили, законодавець передбачив можливість перегляду окремих судових рішень, що набрали законної сили, назвавши цей перегляд також касаційним. Деякі судові рішення, що набрали законної сили, переглядаються у виключному порядку. Таким чином, ст. 383 КПК передбачено, що в касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення чотирьох категорій кримінальних справ: 1) вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку; 3) вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційної інстанції і набрали законної сили; 4) вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду в апеляційній інстанції і залишені без зміни, змінені, скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, поверненням на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, інші ухвали апеляційного суду щодо вироків та постанов місцевих судів, що набрали законної сили.

На жаль, окремі статті, в яких регулюється питання про предмет касаційного розгляду, не узгоджені між собою. Так, перелік судових рішень, що можуть бути переглянутими в касаційному порядку, зазначений у ст. 383 КПК, суперечить ст. 385 цього Кодексу, в якій не передбачений розгляд постанов та ухвал місцевих судів.

Як бачимо, в одній главі КПК, в одних і тих же статтях врегульовані надто різні правовідносини касаційного перегляду справ, судові рішення в яких не набрали законної сили, і справ, судові рішення в яких набрали законної сили. Змішування порядку розгляду різних за природою справ ускладнює його сприйняття та застосування. Зазначивши у п. 2 ч. 1 ст. 383 КПК, що в касаційному порядку можуть бути перевірені лише вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, законодавець створив серйозну проблему, оскільки таким чином передбачив, що ухвали апеляційного суду набирають законної сили і можуть бути переглянутими лише як судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, тобто через шість і більше місяців (цю обставину ми розглянемо нижче). Проте, як свідчить практика роботи колишніх президій обласних і прирівняних до них судів, діяльність касаційних, а нині апеляційних інстанцій судів обласного рівня не завжди бездоганна. Президії обласних судів оперативно, майже в межах тижня - двох, мали змогу виправити кожну помилку, допущену касаційною інстанцією. Сьогодні це зробити можливо лише після багатомісячної тяганини. Наприклад, місцевий суд своєю постановою обрав обвинуваченому у вбивстві чи в іншому тяжкому злочині запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Згідно з ч. 7 ст. 1652 та п. З ч. 2 ст. 347 КПК на цю постанову обвинуваченим та його захисником подані апеляційні скарги. Апеляційний суд, поверхово розглянувши справу, всупереч зібраним даним та чинному законодавству на підставі п. 2 ч. 2 ст. 366 КПК скасовує постанову суду першої інстанції і постановляє свою ухвалу, якою звільняє обвинуваченого з-під варти, обравши йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Той тікає. Зрозуміло, що можливі й інші аналогічні ситуації. Наприклад, місцевий суд бере під варту людину, яка обвинувачується у крадіжці мішка "гречаної вовни", а апеляційний суд своєю ухвалою узаконює це беззаконня. За великою кількістю винесених місцевими судами інших ухвал (постанов), передбачених ч. 2 ст. 347 КПК, відповідно до ч. 2 ст. 366 КПК апеляційними інстанціями виносяться ухвали (закриття справ, додаткове розслідування, окремі ухвали, відстрочка виконання та інші судові рішення в стадії виконання вироку, постанови тощо). В апеляційній інстанції можуть бути залишені без зміни або змінені явно незаконні вироки та постанови: за відсутності в діянні складу злочину, при надзвичайно грубих і відвертих порушеннях кримінального і кримінально-процесуального закону (судова практика знає такі випадки). Однак виходячи з вимог ч. 1 ст. 383 КПК у касаційному прискореному порядку переглянути ці ухвали апеляційного суду, якими б неграмотними та одіозними вони не були, неможливо. Їх можна переглянути лише у відповідності з ч. 2 ст. 383 КПК. Але процедура перегляду, яку передбачено для цієї категорії справ, надзвичайно складна та довготривала, і несвоєчасне виправлення судових помилок може призводити до серйозних негативних наслідків.

Тут можна сказати, що чим більше можливостей для своєчасного виправлення судових помилок, тим безвідповідальніше працюватиме суддя. Так, це ймовірно. Однак треба створювати умови для того, щоб кожний суддя на своєму місці працював бездоганно не за рахунок громадян, які задіяні в кримінальному процесі.

Зазначеними двома законами дещо змінений підхід до категорії осіб, які мають право на внесення касаційного подання. Зокрема, значно обмежено коло прокурорів, які мають право на внесення такого подання на судові рішення, що не набрали законної сили. Таке право тепер має лише прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та прокурор, який затвердив обвинувальний висновок. На вироки і постанови апеляційного суду, постановлені останнім в апеляційному порядку, має право внести касаційне подання також прокурор, який брав участь в апеляційному розгляді справи. Разом з тим згідно зі ст. 390 КПК доповнити, змінити або відкликати подання прокурора в межах його позицій крім названих прокурорів мають право також Генеральний прокурор і його заступники, прокурори областей та прирівняні до них і їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. При цьому виходячи з аналізу положень Конституції України та КПК, на нашу думку, названі прокурори мають враховувати позицію, яку займав прокурор, вносячи касаційне подання, лише при порушенні питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, однак вони не пов'язані із цією позицією при намаганні покращити їхнє становище. Важко зрозуміти логіку законодавця, який обмежив коло прокурорів, котрі мають право вносити касаційне подання за цією категорією справ, але зберіг право вищестоящих прокурорів та їх заступників, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції, доповнювати або змінювати його. Логіку законодавця можна було б зрозуміти як намагання підняти роль і значення тих прокурорів, які безпосередньо беруть участь у розгляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції. Але надання вищестоящим прокурорам та їх заступникам права на відкликання касаційного подання, внесеного прокурорами, які безпосередньо брали участь у розгляді справи в суді першої чи апеляційної інстанції, зводить нанівець таке намагання. Вважаємо, що оскільки вищестоящий прокурор має право на зміну, доповнення чи відкликання касаційного подання, внесеного нижчестоящим прокурором, то він повинен мати право і на його внесення. Це спростить і прискорить процес касаційного перегляду справ.

Виходячи з аналізу статей 390 та 355 КПК слід звернути увагу на те, що внесення змін або доповнень та відкликання касаційної скарги (подання) з метою погіршення становища засудженого чи виправданого можливі лише в межах строку на подачу касаційної скарги (подання). Що стосується змін, доповнень чи відкликань касаційної скарги (подання) з метою покращання становища засудженого чи виправданого, то вони не обмежуються строками і можуть бути внесені до початку розгляду справи. На нашу думку, такий підхід суперечить конституційній засаді рівності сторін перед законом і судом (потерпілий має право подати зміни та доповнення до касаційної скарги лише в межах касаційного строку, а засуджений - будь-коли), тому і внесення змін та доповнень до касаційної скарги (подання) чи її відкликання з метою покращання становища засудженого необхідно обмежити відповідним строком. Це треба зробити і з тим, щоб не дезорганізовувати роботу суду, не травмувати потерпілих, не вводити їх у додаткові витрати у зв'язку з відкладенням розгляду справ (розглянути в касаційному порядку справу без відкладення на пізніший строк навіть при внесенні змін та доповнень до касаційної скарги (подання) за три доби до розгляду справи неможливо, оскільки з цими змінами та доповненнями необхідно ознайомити заінтересованих осіб та забезпечити їм право на подачу заперечень, а потім вивчити ці заперечення).

По-новому для касаційного провадження сприймається правило, передбачене в ст. 393 КПК. Згідно з цією статтею на ствердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні, особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було у справі. Нові матеріали можуть бути витребувані також касаційним судом. Таким чином, касаційному суду надані окремі можливості апеляційного суду.