Подача нових матеріалів касаційному суду не може обмежуватись документами, передбаченими ст. 83 КПК. Це можуть бути будь-які дані, одержані законним шляхом, крім проведення слідчих дій. Зміст ст. 393 КПК про право касаційного суду витребувати нові матеріали не дає підстав розглядати як право дати доручення слідчим органам чи суду, що розглядав справу, на проведення певних слідчих дій із датою одержання цих нових матеріалів. Проте касаційний суд, як це передбачено для суду першої та апеляційної інстанцій, з метою недопущення скасування судових рішень з причин другорядного порядку повинен мати право в окремих випадках дати доручення органам досудового слідства та суду на проведення певних слідчих дій, щоб надолужити прогалини слідства або перевірити ті дані, які подали в касаційний суд зазначені в ст. 393 КПК особи. Крім того, щоб касаційний суд зміг своєчасно вивчити нові матеріали, які підтверджують або спростовують доводи, наведені у скарзі (поданні), вони мають бути подані заздалегідь, тому ст. 393 КПК потребує відповідних коректив. Вважаємо, що з новими матеріалами, поданими однією зі сторін, необхідно знайомити інших заінтересованих осіб, які повинні мати право на їх спростування, і тому ці нові матеріали, як і доповнення чи зміни до касаційної скарги (подання), мають подаватися в межах строків, які б забезпечували розгляд справи без її відкладення.

Відповідно до ч. 4 ст. 384 КПК на судові рішення, що набрали законної сили, касаційне подання вправі подати прокурор, який брав участь у розгляді справи першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники. Тобто за цією категорією справ не може внести подання лише прокурор, що затвердив обвинувальний висновок. Чому він дискримінований, важко зрозуміти? Найімовірніше, це - не позиція законодавця, а технічний недолік закону, і тому в нього повинні бути внесені відповідні корективи. Передбачаючи право на внесення касаційного подання названими прокурорами та їх заступниками незалежно від їхньої участі у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, законодавець зазначив, що вони можуть внести це подання лише в межах їх повноважень. На нашу думку, це не стосується Генерального  прокурора України,  оскільки  під його юрисдикцію підпадають усі питання прокурорської діяльності в державі. Що ж до його заступників, то таке право на внесення касаційного подання, як нам вважається, належить лише тим із них, які здійснюють контроль за діяльністю прокурорів, котрі підтримують державне обвинувачення в суді. Аналогічно необхідно ставитись і до повноважень прокурорів регіонів та їх заступників у межах регіонів, які підпадають під їх юрисдикцію. При цьому, оскільки юрисдикція прокурора області (регіону) та його заступників поширюється лише на конкретну область (регіон), то й касаційне подання вони вправі подавати лише на рішення судів цієї області (регіону). У зв'язку із зазначеним суди зобов'язані при кожному внесенні касаційного подання заступником прокурора вимагати підтвердження даних про його повноваження щодо цього подання.

Оскільки вищестоящі прокурори можуть змінити або доповнити касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи першої чи апеляційної інстанції, та прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, з метою погіршити становище засудженого чи виправданого лише в межах позиції, яку займав прокурор при внесенні подання, то для забезпечення законності перед прокурорами обласної та прирівняної до неї ланки, а також перед Генеральною прокуратурою України стоять надзвичайно серйозні завдання кадрового забезпечення участі в місцевих та апеляційних судах при розгляді справ прокурорів, які б займали позиції, що відповідають вимогам закону. Водночас, треба звернути увагу на те, що на відміну від вимог, що ставляться до апеляційного подання прокурора (п. 8 ст. 348 КПК), позиція прокурора в касаційному поданні не обов'язково повинна бути однаковою з позицією, яку він займав у ході затвердження обвинувального висновку, при розгляді справи в першій чи в апеляційній інстанціях. Закон такого збігу не вимагає. Треба звернути увагу, що у питанні касаційного подання щодо судових рішень, які не набрали законної сили і апеляційного подання в цьому випадку  підхід різний.

Згідно з ч. 1 ст. 384 КПК касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 цього Кодексу, тобто ті, що не набрали законної сили, мають право подати особи, коло яких визначено у ст. 348 Кодексу. Але зазначивши це і разом з тим передбачивши, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 383 КПК у касаційному порядку можуть бути перевірені лише вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, законодавець допустив грубу непослідовність, оскільки не всі ті особи, котрі названі у ст. 348 КПК, можуть оскаржити в касаційному порядку постановлені щодо них судові рішення, що не набрали законної сили. Зокрема, не може в касаційному порядку оскаржити судове рішення, яке не набрало законної сили, обвинувачений, щодо якого справу закрито, та його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи, а також вони ж, якщо справу направлено на додаткове розслідування, та особа, щодо якої винесено окрему ухвалу суду тощо, оскільки такі судові рішення не передбачені у п. 2 ч. 1 ст. 383 КПК.

Вирішуючи питання про коло осіб, які мають право подати касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, тобто на ті, що набрали законної сили, законодавець також припустився грубих неточностей та протиріч. Так, ч. 2 ст. 383 КПК передбачено, що в касаційному порядку можуть бути перевірені як вироки, так і постанови місцевих судів, а також ухвали апеляційного суду щодо цих вироків та постанов. Таким чином, законодавством визначено, що в касаційному порядку можуть бути перевірені судові рішення, що набрали законної сили, не тільки щодо засуджених та виправданих, а й щодо обвинувачених, справи щодо яких закриті, направлені на додаткове розслідування тощо. Але виходячи з вимог ч. 2 ст. 384 КПК ні обвинувачений, ні його законний представник та захисник не можуть звертатися до касаційного суду за захистом своїх прав. Аналогічно позбавлені такого права й законні представники та захисники осіб, щодо яких застосовані примусові заходи виховного і медичного характеру. Однак, таке право надано прокурору, що є порушенням засад судочинства, а саме здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом (ст. 16 КПК) та змагальності і диспозитивності (ст. 161 КПК). У зв'язку з цим захищати свої права та законні інтереси в касаційному суді вказані заінтересовані особи мають через послуги прокурора, тобто звертатися спочатку до нього. А вже він, якщо знайде необхідним, звернеться із касаційним поданням до касаційного суду. Проте в окремих випадках це неможливо, наприклад, при поверненні кримінальної справи за ініціативою прокурора на додаткове розслідування з метою погіршення становища обвинуваченого тощо. Необхідно зрівняти в правах сторони і в цих категоріях справ.

Аналізуючи статті 348, 384 та 424 КПК, якими врегульовано питання про коло осіб, котрі мають право на подачу апеляційних та касаційних скарг і подань, слід звернути увагу на ту обставину, що всупереч конституційним принципам про неупередженість суду, презумпцію невинуватості та презумпцію дієздатності кожної особи, всупереч вимогам ст. 55 Основного Закону про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи, в КПК не передбачено право не позбавленої рішенням суду дієздатності особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру, на подачу апеляційної чи касаційної скарги. Не передбачено і право такої особи на те, щоб бути вислуханою в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Таким чином, фактично ще до винесення постанови та набрання нею законної сили апріорі робиться висновок, що ця особа позбавлена можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними і тому її можна ігнорувати. Вважаємо, що при сьогоднішньому ставленні в світі до прав людини така позиція законодавця недопустима і потребує відповідних коректив.

Приписами ч. 5 ст. 384 КПК передбачено, що особам, які вправі подати касаційну скаргу (подання), надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання. Дана норма узгоджується з логікою захисту засудженого, виправданого та забезпечення охорони прав і законних інтересів учасників процесу, оскільки неможливо кваліфіковано підготувати касаційну скаргу (подання) без кримінальної справи, тим більше, якщо зважати на вимоги закону про обов'язкові елементи змісту скарги (подання) та обов'язок окремих учасників процесу посилатися на відповідні аркуші справи. Разом з тим загальний характер цієї норми без конкретизації дій та строків, прав і обов'язків створює серйозні проблеми при касаційному провадженні, дає можливості для затягування розгляду справи. Зокрема, законодавством не передбачено будь-яких прав суду при проявах примх засудженого (буду ознайомлюватися лише з такою-то кількістю аркушів справи в день, лише із захисником, законним представником, при певному освітленні, лише з друкованим текстом тощо), при явному намаганні затягувати ознайомлення зі справою.

Закріпивши право на ознайомлення з матеріалами справи лише в суді, законодавець не вирішив питання, як бути із засудженим, який перебуває під вартою. Відсутність норми про те, що в такому разі засуджений доставляється в суд, надає можливість конвойній службі ігнорувати клопотання засудженого,   призводить до конфліктів. Частина 5 ст. 384 КПК не узгоджена зі ст. 88 цього Кодексу. За змістом цих двох статей учасник судового процесу може двічі ознайомитись із протоколом судового засідання, зокрема один раз при ознайомленні з матеріалами справи і другий раз - саме з протоколом або навпаки. Все це невиправдано затягує кримінальний процес, вносить в нього елементи невизначеності та дезорганізованості. Взагалі важко зрозуміти логіку законодавця, який надає учасникам процесу право тричі ознайомлюватися з матеріалами досудового слідства - по закінченні досудового слідства, після призначення справи до судового розгляду та після розгляду справи, а при оскарженні в касаційному порядку судових рішень, що набрали законної сили (ч. 2 ст. 383 КПК), учасники процесу мають право і четвертий раз ознайомитися з ними (статті 218, 255, 349, 384 КПК). Сліпо виконуючи догмати про права людини, фактично втрачаємо здоровий глузд, демократію підміняємо "псевдо-демократією". Проте з урахуванням нинішніх технічних можливостей достатньо вручити обвинуваченому копію матеріалів, зібраних під час досудового слідства, або ознайомити його з ними, а в подальшому надавати право ознайомитися лише з новими матеріалами. Це ніяким чином не обмежить право на захист особою своїх інтересів, але зумовить більш ґрунтовне вивчення справи при виконанні вимог ст. 218 КПК, зекономить час, сили і кошти.