Науковим дослідженням актуальних питань розслідування (порушення кримінальної справи, дізнання і досудового слідства) займались багато фахівців, зокрема, Галаган В. [63], Денисюк П. [92, с.38-40], Клименко Я. [357, с. 56-60, Коляда П. [166], Співак В. [429], Смітієнко З. [357, с. 56-60], Хазін М. [429], автори інших робіт, в яких зазначені питання розглядалися як самостійно, так і в зв'язку з дослідженнями в цілому проблем кримінального процесу на його досудових стадіях. Однак залишається немало проблем, що вимагають подальшого дослідження, особливо з урахуванням сьогодення, розвитку відповідного законодавства, з позицій захисту прав і законних інтересів людини.

Частина 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод містить припис, згідно з яким нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом [170]. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку (ч. 1 ст. 62 Основного Закону України).

  Як бачимо, і міжнародний акт, і Конституція України прямо вказують на наявність обов'язкового законодавчого регулювання процесу доведеності винуватості та піддання покаранню особи, яка вчинила протиправні дії. Таким законом, в якому визначено процесуальний порядок провадження у кримінальних справах, є Кримінально-процесуальний кодекс України [185]. В його 8 розділах встановлений порядок провадження у кримінальних справах, який є обов'язковим для виконання всіма без винятку суб'єктами, що беруть у ньому участь. Визначений процесуальний порядок провадження у кримінальних справах є важливою складовою кримінального процесу, в якій реалізуються загальні положення Кодексу, визначені його завданнями.

  Порушення кримінальної справи - початкова стадія кримінального процесу, з якої власне і починається кримінальний процес у кожній конкретній справі. Право порушувати кримінальну справу мають: 1) прокурор; 2) слідчий; 3) орган дізнання; 4) суддя (останній - у справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК). Усі інші органи і особи доводять до відома вказаних вище органів про вчинені або підготовлювані злочини, надають їм матеріали на підставі яких прокуратура, орган досудового слідства, дізнання або суддя вирішують питання про наявність чи відсутність підстав для порушення кримінальної справи (статті 94, 95, 97, 98 КПК).

  Дізнання - одна із форм досудового розслідування, яка полягає в проведенні органом дізнання або уповноваженою ним службовою особою (дізнавачем) процесуальних дій по встановленню обставин злочину та винних у його вчиненні осіб, а також по прийняттю відповідних рішень у кримінальній справі з метою виконання завдань кримінального судочинства. Після закінчення дізнання кримінальна справа за відсутності підстав для її закриття надсилається слідчому (статті 103, 104, 109 КПК).

  Органами дізнання згідно зі ст. 101 КПК є: міліція; податкова міліція; органи безпеки; начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання; командири кораблів; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної служби; капітани морських суден, що знаходяться в далекому плаванні. Наведений перелік органів, наділених правом провадити дізнання, є вичерпним. Провадження дізнання не є основним видом їх діяльності. Розслідувати злочин цим органам доводиться лише у певних випадках, коли це пов'язано з виконанням основних обов'язків, визначених законом. Основний орган дізнання - міліція, яка провадить дізнання в переважній більшості кримінальних справ, однак це складає лише одну із широких і різноманітних її функцій. Таким чином, функція дізнання, здійснювана органом дізнання, похідна від головної функції, із основних і безпосередніх повноважень цього органу. В цьому відношенні орган дізнання відрізняється від органу досудового слідства, тобто слідчого, для якого ведення досудового слідства є не лише основною, а й єдиною його функцією. А це, як слушно зазначає Строгович М.С., безперечно надає досудовому слідству характер і напрям, які не дозволяють злити, ототожнити з ним  дізнання [373, с. 38].

  Досудове слідство являє собою основну і головну форму розслідування; воно полягає в детальному, всебічному і вичерпному дослідженні обставин справи слідчим для того, щоб на підставі зібраних і перевірених доказів прийняти рішення про наявність або відсутність підстави для судового розгляду справи. Дізнання не є обов'язковою умовою для провадження досудового слідства: якщо справу було порушено слідчим або відразу ж після порушення передано слідчому прокурором або судом, дізнання може не провадитися, і все розслідування справи ведеться від початку до кінця у формі досудового слідства.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі органів Служби безпеки України, слідчі податкової міліції (ст. 102 КПК). Зазначення в законі, що органами досудового слідства є не установи, а спеціальні службові особи, не випадкове. Цим законодавець підкреслює, що провадження досудового слідства - виключна функція слідчих відповідних відомств, незалежно від їх відомчої належності. Слід також зазначити, що Конституція України (ст. 121) не передбачає покладення на прокурора функції провадження досудового слідства. Однак прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів цю функцію до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування [303; 302].

Процесуальне забезпечення дізнання і досудового слідства - це проблема надзвичайно багатогранна. Вважаємо, що повноваження суду щодо контролю за попереднім розслідуванням кримінальної справи мають визначатися двома напрямами: 1) контроль за процесуальними діями (бездіяльністю) і рішенням органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються права та свободи людини і громадянина; 2) контроль за рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження в кримінальній справі на досудових стадіях кримінального процесу. У новому КПК окремою нормою має бути визначено, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідчих, прокурорів можуть бути предметом судового розгляду. 

Згідно з нормами КПК правовим актом, яким факт злочину фіксується як офіційна подія, що має правові наслідки, є постанова про порушення кримінальної справи. Стадія кримінального процесу, в якій оформляється цей правовий акт, називається "Порушення кримінальної справи" (гл. 8 КПК). Необхідно визначитися, чи обґрунтована така назва цієї стадії та її основного фундаментного правового акта. Так, для вирішення питання про заведення кримінальної справи, відмову в цьому або направлення заяви, повідомлення чи іншої інформації за належністю, необхідно провести ряд невідкладних дій для перевірки заяв і повідомлень про злочини. Тому вважаємо, що цю стадію в досудовому провадженні слід назвати "перевірка і вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини". Як зазначають Михеєнко М.М., Молдован В.В. і Шибіко В.П.: "Порушення кримінальної справи є першою стадією кримінального процесу в Україні. На цій стадії компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Крім цього, при можливості з'ясовується наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі і, отже, є підставою для відмови в її порушенні" [234, с. 45-46].

Тертишник В.М. характеризує порушення кримінальної справи як акт застосування процесуального права, що відкриває загальну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування засобів примусу. Він визначає стадію порушення кримінальної справи як початкову стадію кримінального процесу, зміст якої становить відповідна діяльність: прийняття, реєстрація, розгляд, перевірка заяв та повідомлень про злочини, прийняття за ними рішень, з'ясування питання про наявність або відсутність підстав для порушення кримінальної справи [388, с. 87].

Як правильно зазначає Зеленецький B.C., під процесуальним порядком порушення кримінальної справи розуміється встановлений кримінально-процесуальним законом режим здійснення процесу порушення кримінальної справи, який передбачає вчинення компетентним органом чи посадовою особою у певній послідовності системи процесуальних дій, одні з яких є вихідними (первинними), інші - похідними (вторинними), але які лише в своїй єдності обумовлюють прийняття законного та обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього підстав [129, с. 132].

Виходячи з положень чинного законодавства можна дійти висновку про наявність загальних правил порушення кримінальної справи: 1) це може зробити лише належний суб'єкт; 2) тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього підстав; 3) лише за відсутності обставин, які виключають провадження у справі, передбачених ст. 6 КПК; 4) тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних; 5) як за фактом вчиненого злочину, так і проти конкретної особи у зв'язку з наявністю в її діях складу злочину; 6) рішення про порушення кримінальної справи повинно охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності і всіх причетних до неї осіб; 7) повинно бути прийнято своєчасно й обов'язково в межах установлених законом строків; 8) прийняття такого рішення не може ставитися у залежність від можливості (чи неможливості) розкрити злочин, від позиції потерпілого, фізичних або юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений злочин чи той, що готується; 9) рішення про порушення кримінальної справи в будь-якому випадку має бути оформленим документально в особливому процесуальному акті, який спеціально виноситься для констатації факту, змісту і наслідків прийнятого рішення. Крім того, для деяких злочинів існують ще й спеціальні правила порушення кримінальних справ, зокрема для злочинів, перелічених у ч. 1 ст. 27 КПК.

Відповідно до чинного КПК лише після порушення кримінальної справи можна провадити слідчі дії. Як виняток, у невідкладних випадках закон дозволяє провадити огляд місця події до порушення справи (ч. 5 ст. 190 КПК), а також з метою запобігти злочину може бути застосовано арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. 3 ст. 187 КПК). У цих випадках, за наявності для того підстав, кримінальну справу має бути порушено негайно після проведення зазначеної слідчої дії. Окремі автори стверджують: до загальних правил порушення кримінальної справи належить і те, що на момент прийняття рішення про це кримінально-правова кваліфікація злочинного діяння повинна бути не вірогідною (приблизною), а достовірною і, більше того, істинною. Так, Навроцький В. вважає, що кримінально-правова кваліфікація діяння при порушенні кримінальної справи може бути вірогідною, але за встановленням дійсних обставин справи повинна бути уточненою [245, с. 144-145].