Як вірно зазначає Баулін О.А., всебічне, повне і об'єктивне дослідження слідчим обставин справи сприяє її розгляду та справедливому вирішенню в суді. За своєю метою, предметом, деякими умовами та досить чітко визначеною законом формою, процесуальна діяльність слідчого багато в чому схожа з діяльністю судді по здійсненню правосуддя. Слідчий, як і суддя, може бути дійсно об'єктивним при дослідженні доказів у кожній справі лише тоді, коли він буде процесуально незалежним суб'єктом судової влади, який підпорядкований тільки закону  [14, с. 346-349]. На жаль, такого слідчого і такого слідства в Україні поки що немає. Причиною цьому, яка має принципове значення, є та обставина, що слідчі не мають самостійності, оскільки фактично є однією із структур дізнання, і по суті виконують функції дізнання. Незважаючи на те, що функція досудового слідства в системі кримінального судочинства має специфічний і досить самостійний характер, слідчі залишаються в адміністративно-організаційній залежності від прокуратури та органів дізнання в системі МВС, СБУ та ДПА, завдання яких значно ширші від тих, що покладаються на органи досудового слідства. А звідси значний вплив на слідчих відомчих інтересів, з'єднання процесуальної діяльності з іншими видами діяльності, обвинувальний ухил, суміщення суперечливих процесуальних функцій тощо.

Діюча процедура досудового слідства, а також та, що пропонується в проекті КПК, має риси відомчого та прокурорського дізнання. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що до тих пір поки слідчі структури будуть знаходитися в складі адміністративної, виконавчої влади в підпорядкуванні органів дізнання, про самостійність і незалежність слідчого та про підкорення його лише закону, про те, щоб він діяв як суддя, не може  навіть іти мова. На цю принципову  обставину  вказували ще при проведенні судової реформи 1864 року. Відокремлення судової влади (а слідчий був визнаний представником цієї влади) від адміністративної ще тоді вважалось одним із найважливіших принципів правосуддя  [324, с. 252].

При підготовці судової реформи 1864 року в Державній раді підкреслювалося, що "... при об'єднанні адміністрації і суду в одних руках немає впевненості в тому, що кожна із двох влад, адміністративна і судова, буде триматися в її природних межах. З цих причин рішення адміністративної влади у справах судових завжди викликає до себе недовіру, і яке б покарання потім не призначалося, воно сприймається як свавілля влади і спонукає до незадоволення"  [104, с. 164-165]. На жаль, під впливом реакційних сил невдовзі в Російській імперії була проведена судова контрреформа, яка ліквідувала ці демократичні надбання, а після 1917 року радянське попереднє слідство багато десятиліть знову будувалося на засадах не змагальності, а інквізиційності. Сьогодні перед Україною стоять майже такі ж проблеми. Йде боротьба, в тому числі, і за місце слідчого в кримінальному процесі та засади, на яких повинне бути побудоване досудове слідство.

Оскільки проект нового КПК іще остаточно не прийнятий, є сподівання, що його розробники звернуть увагу на те, що кінцева мета реформування кримінального судочинства України не буде досягнута, якщо не буде забезпечена дійсна процесуальна незалежність слідчого та не буде затверджена змагальність сторін на досудовому слідстві зі всіма притаманними їй умовами.