Таким чином, виходячи зі змісту статей 110, 234 та 236 КПК не можуть розглядатися судом в окремому провадженні скарги на постанови органів дізнання, слідчого чи прокурора про визнання особи підозрюваною, обвинуваченою, потерпілою тощо, скарга на проведення певних слідчих дій, зокрема обшуку, виїмки, огляду, експертизи, накладення арешту на майно, ексгумації трупа тощо. Скарги на ці дії підлягають розгляду судом першої інстанції лише при попередньому розгляді справи або відповідно при вирішенні її по суті з урахуванням усіх інших обставин справи, коли суд, давши оцінку відомостям та аргументам, наведеним у скарзі, має право повернути її на додаткове розслідування чи закрити, засудити або виправдати підсудного, визнати ті чи інші процесуальні рішення та дії нелегітимними і не взяти їх до уваги при обґрунтуванні обвинувачення.

Разом з тим не можна погодитись із тим, що перелік зазначених вище п'яти ситуацій розгляду скарг в окремому провадженні має бути вичерпним, оскільки законом залишено без уваги надзвичайно важливі процесуальні рішення, зокрема зупинення досудового слідства. На жаль, така процесуальна дія не завжди є обґрунтованою, іноді перед цим не виконуються всі необхідні й можливі слідчі дії. Слідчий при зупиненні слідства не завжди приймає ті процесуальні рішення, які обумовлені законом (наприклад, рішення про оголошення розшуку обвинуваченого). Не завжди підстави, з урахуванням яких зупиняється слідство, відповідають дійсності. Іноді оголошується розшук людини, яка нікуди не тікала, спокійно роками живе вдома і ходить на роботу або навчається, тобто розшук фіктивний. Після зупинення досудового слідства не завжди вживаються передбачені законом заходи, які є необхідними для поновлення слідства. За таких обставин примусити наприклад потерпілого мовчки чекати попереднього розгляду справи судом або вирішення її по суті було б знущанням над ним та законом. У зв'язку з цим, на нашу думку, заінтересовані особи мають право звернутися зі скаргою не лише до прокурора, а й (з урахуванням вимог ст. 55 Конституції) до суду про поновлення їхніх прав. Суд у таких випадках має розглянути скаргу, застосувавши аналогію закону, зокрема за правилами, передбаченими ст. 2366 КПК, якою врегульовано порядок розгляду скарг на постанову про закриття справи. Можливі й інші ситуації, коли потрібне невідкладне судове втручання у діяльність органів дізнання, слідчого чи прокурора в період розслідування справи для відвернення негативних наслідків, які потім важко чимось компенсувати, наприклад, при необґрунтованому арешті майна осіб, які не є учасниками процесу, або при відстороненні особи від посади тощо.

Крім того, за чинним законодавством до суду можуть бути оскаржені висновки прокурора про відмову в реабілітації жертв політичних репресій. Як передбачено у п. 13 Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р.  [53] "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій  на Україні"  [110], в разі, коли відповідно до ч. 4 ст. 7 і ст. 8 цього Закону особа визнається такою, що не підлягає реабілітації, прокурор складає відповідний висновок і повідомляє про це заінтересованих осіб. За заявами, зверненнями тих заінтересованих осіб, які не погоджуються з висновком про відмову в реабілітації, прокурор надсилає справу на розгляд суду. Отже, оскарження висновку прокурора у справах про реабілітацію жертв політичних репресій відповідно до зазначеного Закону та розгляд таких справ судами передбачено у спеціальних нормативних актах, а не в КПК. Вважаємо, що в новому КПК порядок розгляду справ про реабілітацію жертв політичних репресій і скарг на рішення у цих справах необхідно передбачити окремим розділом.

Враховуючи особливу актуальність порушених вище питань, вважаємо доцільним, що було б правильним визначити у законі критерії, якими належить керуватися суду при вирішенні скарг громадян у справах, що знаходяться в стадії досудового слідства. Такими критеріями, на нашу думку, можуть бути, зокрема, порушення (або можливість порушення) конституційних прав громадян діями (бездіяльністю) чи рішеннями органів дізнання і досудового слідства, утруднення доступу громадян до правосуддя, та можливість завдання такої шкоди конституційним правам та свободам внаслідок несвоєчасного судового контролю, які поновити буде неможливо чи надзвичайно складно.   

Реформування дізнання та досудового слідства вимагає нових поглядів на значну частину правових інститутів, які існують нині, зокрема на інститут понятих. На жаль, науковцями чомусь мало приділяється уваги ролі і місцю понятих у кримінальному процесі, особливо на стадії досудового слідства. В підручниках з кримінально-процесуального права здебільшого перераховуються випадки, коли в слідчих діях зобов'язані брати участь поняті, називаються особи, які не можуть ними бути. Але в жодному з них не піддається критиці цей інститут, не досліджуються його сутність, а також явища, що породжуються його існуванням. Якщо у юристів-теоретиків інститут понятих не викликає емоцій, то для практиків, особливо слідчих, це щоденний головний біль. Не претендуючи на всеосяжність у дослідженні, на безапеляційність думок та висновків у цій монографії, ми маємо на меті акцентувати увагу на окремих проблемах існуючого інституту понятих та пропонуємо шляхи їх вирішення.

Відповідно до ст. 127 КПК при провадженні обшуку, виїмки, огляду, ексгумації трупа, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки та обставин події, опису майна обов'язково мають бути присутні поняті. Участь понятих у проведенні освідування залежить від волевиявлення слідчого. Як бачимо, лише при проведенні допитів, очних ставок, освідування та експертиз закон не вимагає участі понятих.

Проведення відповідних слідчих дій без обов'язкової участі понятих робить ці дії нелегітимними. Дані, одержані внаслідок таких дій, не мають доказового значення. Отже, понятий є надзвичайно важливою процесуальною фігурою в кримінальному процесі України. Разом з тим цьому суб'єкту процесу приділено дуже мало уваги. В жодному нормативному акті не визначено поняття "понятий", не встановлено вік, з якого особа може бути понятим, не передбачено, що громадянин як понятий зобов'язаний брати участь у проведенні певних процесуальних дій у кримінальній справі. Законом не передбачено можливості заявити відвід понятим.

Законодавство України не регламентує, хто повинен бути понятим на підприємствах, куди доступ стороннім особам заборонений (наприклад, для проведення огляду місця вибуху в шахті чи в іншому вибухонебезпечному підприємстві), або при обшуках, виїмках, оглядах у приміщеннях, які належать підприємствам, установам та організаціям з особливим режимом державної чи комерційної таємниці. Не врегульоване й питання, як забезпечити участь понятих у місцях, де є ризик для життя чи здоров'я людини, а відкладення слідчої дії неможливе. Не містить закон і вказівок про те, де поняті мають перебувати під час проведення слідчої дії, які їх права й обов'язки. Є лише вказівка про те, що тим, кого обшукують, та понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їхнє право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій (ст. 181 КПК), а також, що слідчий має право заборонити особам, котрі перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, та особам, які увійшли в цей час у приміщення, виходити з останнього і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки (ч. 3 ст. 183 КПК).

Законодавством передбачено, що у виняткових випадках із метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, ця дія провадиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. У таких випадках поняті повинні пересвідчитись у можливості проведення зазначеної слідчої дії поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити це (ст. 174 КПК).

Відповідно до ст. 186 КПК слідчий повинен пред'явити понятим всі документи і предмети, які підлягають вилученню. Законодавством передбачено, що поняті, в присутності яких провадилася слідча дія, підписують відповідний протокол (обшуку чи виїмки, пред'явлення особи або предметів для впізнання, ексгумації трупа, опис вилучених предметів тощо (статті 85, 176, 188, 192, 194 КПК).

Зазначений Кодекс містить різні вказівки щодо кількості понятих, у присутності яких мають провадитися певні слідчі дії. Відповідно до ст. 181 КПК обшук і виїмка відбуваються в присутності двох понятих. Така ж кількість понятих має бути присутня при пред'явленні предметів для впізнання, проведенні зовнішнього огляду або ексгумації трупа (статті 175, 192 КПК). Огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, пред'явлення особи для впізнання провадяться в присутності не менше двох понятих (статті 174, 190, 191 КПК). Тобто їх може бути скільки завгодно. Що стосується відтворення обстановки й обставин події, то в законі немає вказівки про кількість понятих (ст. 194 КПК). У КПК зазначено, що поняті засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, а їх зауваження підлягають обов'язковому занесенню до протоколу. Передбачено право на забезпечення їхньої безпеки. Але що вони повинні робити в ході слідчої дії, які права мають при цьому, ні Кодексом, ні іншими нормативними актами чітко не врегульовано. Законодавство також не регламентує, як залучати громадян до виконання слідчих дій в якості понятих. Не передбачено й відповідальності за відмову громадянина від участі в кримінальній справі  як понятого або свідому необ'єктивність.

Згідно зі ст. 127 КПК як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у справі, із застереженням, що понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання та попереднього слідства. Але це надто поверховий підхід до кола суб'єктів, котрі можуть бути понятими, оскільки не кожного незаінтересованого у справі громадянина можна залучити як понятого. Для цього є безліч перепон морального, етичного та іншого характеру. Крім того, такі слідчі дії, як огляд місця вчинення злочину та обшук, як відомо, провадяться не "в білих рукавичках". Учасники цих дій вимушені стикатися з трупами, кров'ю, брудом, з різними негативними явищами. Огляд місця вчинення злочину провадиться не тоді, коли цього хоче слідчий або понятий, а коли того вимагають реальні обставини, тобто і в дощ, і в сніг, і раннім ранком, і пізньої ночі, в полі, на глухій дорозі, в далекому лісі чи в шахті тощо. Понятий є свідком обставин, за яких провадилася слідча дія, та її результатів, і тому він часто допитується як свідок. Від його показань іноді залежить, буде особа засуджена чи виправдана. У зв'язку з цим понятий вимушений витримувати погрози, шантаж, тобто серйозно ризикувати. Таким чином, не кожний незаінтересований у справі громадянин захоче брати в ній участь.

Робота понятого - це не одномоментний акт. Вона вимагає витрачання значної кількості часу: спочатку на саму слідчу дію, а потім - на допити, очні ставки під час слідства та в суді тощо. Підпис понятого - це і велика відповідальність. У відповідності зі ст. 92 КПК поняті мають право на відшкодування їм витрат, пов'язаних із явкою за викликом в органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і до суду. За ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом, а тим, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від звичайних занять. Але за участь у слідчій дії непрацюючий понятий може отримати надзвичайно мізерну суму. Крім того, навіть такі мізерні кошти слідчі органи не завжди мають змогу виплатити у зв'язку зі складним фінансовим становищем. Що стосується працюючих громадян, то навряд чи хто сьогодні може ризикувати робочим місцем і відлучатися для виконання обов'язків понятого.