Норма закону про обов'язковість для суду касаційної інстанції зазначеного клопотання засудженого недосконала. Вона сформульована без урахування реалій життя і дозволяє засудженому подати таке клопотання будь-коли, навіть за годину до розгляду справи, передавши його адміністрації слідчого ізолятора. Розгляд справ, у яких засуджено багато осіб, свідчить про те, що засуджені з метою якомога тривалішого затримання в слідчих ізоляторах подають такі клопотання не всі зразу, а поступово. Змоделюємо наслідки такої поступовості. Наприклад, у справі засуджено до позбавлення волі п'ять осіб. Всі вони утримуються під вартою. До касаційного розгляду справа призначена на 26 липня. 25 липня у Верховний Суд надходить клопотання одного із засуджених про доставку його в судове засідання. Розгляд справи відкладається на 16 серпня. Виноситься ухвала про доставку  засудженого. Але 15 серпня надходить клопотання про доставку в суд від другого засудженого. Знову розгляд справи відкладається й виноситься ухвала про доставку в судове засідання на 6 вересня вже двох засуджених. І так далі. Коли всі п'ятеро подали клопотання про виклик у суд касаційної інстанції, поступово засуджені починають "хворіти", у зв'язку з чим відкладається розгляд справи за новою обставиною. Потім починаються проблеми із захисниками. Як свідчить судовий досвід, за наявності таких порядків, а також з урахуванням строків, які передбачені законом для підготовки до касаційного перегляду справ, з часу постановляння  вироку і до   часу  винесення  касаційної ухвали проходять уже не місяці, а роки. Щоб хоч якось прискорити перегляд судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 383 КПК, Верховний Суд України став практикувати касаційний розгляд справ у приміщеннях апеляційних судів. Але виїзд в апеляційні суди для розгляду справ - це захід тимчасовий. Проблему необхідно вирішувати іншим чином. По-перше, у ст. 391 КПК необхідно закріпити норму про те, що клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його в суд касаційної інстанції подається лише в межах строку на касаційне оскарження. Відновлення цього строку можливе лише в разі відновлення строку на касаційне оскарження. Це зніме проблему відкладення розгляду справ. По-друге, проблему необхідно вирішувати за допомогою технічних засобів, що дозволяють забезпечувати проведення судового процесу в режимі відеоконференцзв'язку для дистанційної участі засуджених у касаційних судових засіданнях з використанням комп'ютерів та засобів телекомунікації, що відповідає міжнародній практиці в цій області. Як відомо, Верховний Суд Російської Федерації будує і використовує таку систему відеоконференцзв'язку, яка виявилась надзвичайно ефективною [480].

На нашу думку, Україна має сприйняти цей досвід і вжити всіх заходів до запровадження системи відеоконференцзв'язку в кримінальному судочинстві. Це буде сприяти значному прискоренню процесу розгляду апеляційних та касаційних скарг, істотному скороченню витрат на конвоювання засуджених, і в певному сенсі, - полегшувати становище самих засуджених. До того ж вона зніме й ще одну проблему - навчання суддів, підвищення їх кваліфікації.

Якщо в касаційній інстанції рух справи з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, що не набрали законної сили, більш-менш простий і давно усталений, то рух справи з такими скаргами та поданнями на судові рішення, що набрали законної сили, є новим, складним і недостатньо врегульованим. Одержавши скаргу чи подання, суддя касаційного суду повинен перевірити, чи стосуються вони рішень, передбачених ч. 2 ст. 383 КПК; якщо стосуються, то чи набрали вони законної сили; якщо набрали законної сили, то чи не спливло на момент подачі скарги або подання більше шести місяців; чи скаргу (подання) подали ті особи, що передбачені в ст. 384 КПК; чи відповідає зміст скарги (подання) вимогам, передбаченим у ст. 350 КПК; чи порушуються у скарзі (поданні) питання, передбачені ч. 1 ст. 398 КПК.

Законодавець не вимагає від особи, котра подає касаційну скаргу (подання) на судове рішення, яке набрало законної сили, копій судових рішень, що оскаржуються. На нашу думку, це пов'язано з тим, що касаційний суд зобов'язаний витребувати кожну справу, якщо скарга (подання) відповідає вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 388 КПК. Якщо ж скарга (подання) не відповідає хоча б одній із цих вимог, суддя своєю постановою зобов'язаний відмовити у витребуванні справи.

Як ми зазначили, законодавець не вимагає від осіб, які мають право на подачу касаційної скарги (подання) на судове рішення, що набрало законної сили, копій цієї скарги (подання). Разом з тим відповідно до ч. 4 ст. 389 КПК він вимагає від касаційного суду, щоб останній роз'яснив всім заінтересованим учасникам судового розгляду їх право подати заперечення на подання чи скаргу або ж подати власні подання та скарги про перегляд справи в касаційному порядку. Але як написати заперечення, не знаючи суті скарги (подання), законодавець не зазначає. На нашу думку, в усіх тих випадках, коли законом передбачене право заінтересованих осіб на ознайомлення зі скаргою (поданням), вони повинні мати право на одержання її копії. А це означає, що кожна особа, котра подає скаргу чи подання (за винятком засудженого, що перебуває під вартою), повинна передати відповідну кількість таких копій. При цьому підхід повинен бути однаковий як в апеляційному, так і в касаційному перегляді справ. Нині він різниться тим, що в апеляційний суд згідно зі ст. 349 КПК копії апеляцій зобов'язані давати лише прокурор і захисник; у касаційний суд щодо рішень, які не набрали законної сили,  відповідно до ст. 387 КПК, всі учасники судового розгляду, крім засудженого, що перебуває під вартою;   в касаційний суд щодо рішень, які набрали законної сили - ніхто. Однаковими повинні бути й наслідки ненадіслання відповідної кількості копій скарги (подання) - вона повинна бути залишена без розгляду до усунення недоліку.

Статтею 388 КПК передбачено, що питання про витребування справи, судове рішення в якій набрало законної сили, чи про відмову в її витребувані суддя касаційного суду зобов'язаний вирішити протягом 15 діб з моменту надходження скарги (подання), винісши відповідну постанову, копію якої повинен відправити особі, котра подала скаргу (подання). Але призначаючи скаргу (подання) до розгляду, касаційний суд згідно з ч. 4 ст. 389 КПК зобов'язаний у межах цих 15 діб повідомити про це прокурора, а також учасників судового розгляду і роз'яснити їм, що вони вправі подати заперечення на подання чи скаргу або ж подати власні подання та скарги про перегляд справи в касаційному порядку. На жаль, ці вимоги законодавця не відповідають логіці, оскільки касаційний суд, маючи на руках лише скаргу чи подання, не в змозі спілкуватися з іншими учасниками судового розгляду, бо він не має даних про них та про їх місце проживання (вони є лише в справі). Таким чином, касаційний суд зможе виконати ці дії лише при надходженні справи або в зазначені 15 діб зобов'язаний витребувати ці дані із суду, де зберігається справа. Взагалі, чи варто повідомляти всім учасникам судового розгляду про скаргу (подання), якщо немає підстав для витребування справи?

Передбачивши право кожного учасника судового розгляду знати про внесену іншими учасниками процесу скаргу (подання), а також право на ознайомлення з її змістом і подачу заперечень (ч. 4 ст. 389 КПК), законодавець не врахував, що той із учасників судового розгляду, який вніс першим скаргу (подання), також має право на ознайомлення з наступними скаргами (поданнями), внесеними іншими учасниками судового розгляду, а також на подачу заперечень. Таким чином, цей процес надзвичайно тривалий та складний і за наявності великої кількості учасників судового розгляду, великого обсягу справи може тягтись занадто довго.

Як ми зазначили, протягом 15 діб з дня надходження скарги (подання) суддя касаційного суду повинен прийняти рішення про витребування справи або про відмову в цьому. Якщо прийнято рішення про витребування справи, то чи значить це, що вона повинна негайно направлятися до Верховного Суду? На нашу думку ні, і ось чому. Скарги та подання у справі мають право подати й інші передбачені законом особи. А для того, щоб це зробити, вони згідно з ч. 5 ст. 384 КПК мають право ознайомитись у суді з матеріалами справи. Оскільки вони мають право на внесення скарги чи подання протягом шести місяців з дня набрання судовим рішенням законної сили і право на попереднє ознайомлення в суді з матеріалами справи, то це означає, що протягом зазначених шести місяців справа повинна знаходитись у суді і може бути раніше відправлена в касаційний суд лише за умови, що всі учасники судового розгляду подали скарги (подання) або є дані про те, що вони не будуть їх подавати.

Законодавець ускладнив проблему з розглядом справи в касаційній інстанції   тим, що недобросовісному скаржнику, що не зміг протягом шести місяців підготувати скаргу з додержанням необхідних вимог, надав іще один місяць на усунення недоліків, відлік якого зробив не з кінця шестимісячного строку, а з дня одержання цим скаржником копії постанови про відмову у витребуванні справи. Тобто касаційний суд повинен перевіряти, коли цей скаржник одержав названу постанову. З урахуванням часу на поштові дії грубі підрахунки свідчать, що процес оскарження судового рішення, що набрало законної сили, в касаційному порядку може тривати майже вісім місяців. Тільки після цього справа може надійти в касаційну інстанцію. По її надходженні відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК вона вивчається і призначається до розгляду в судовому засіданні з метою вирішення питання: є підстави для скасування або зміни судового рішення чи немає. Це   судове засідання повинно відбутися в межах 30 діб з моменту надходження справи в касаційний суд у складі трьох суддів за участю прокурора. Якщо судова колегія дійде висновку, що підстав для зміни чи скасування судового рішення немає, вона своєю ухвалою відмовляє у задоволенні касаційного подання чи касаційної скарги. За наявності таких підстав вона призначає справу до розгляду з обов'язковим повідомленням учасників судового розгляду про день і час цього розгляду, який не повинен перевищувати два місяці з моменту винесення цієї ухвали.

Закон не зобов'язує касаційний суд повідомляти особі, що подала скаргу (подання), про те, що в задоволенні цієї скарги (подання) відмовлено, а тим більше мотиви відмови. Оскільки ця мотивація викладається в ухвалі судової колегії, заінтересована особа вправі ознайомитися з нею в місцевому чи апеляційному суді, куди повернеться справа із касаційної інстанції.

Законом не передбачено перепон розглядати справу в касаційній інстанції для суддів, які призначали її до розгляду і які апріорі, таким чином, висловили думку про те, що є підстави для внесення змін у судове рішення чи про його скасування. Але це не означає, що при розгляді справи вони зобов'язані внести зміни в судове рішення чи скасувати його, оскільки згідно зі ст. 396 КПК вони, а також інший склад суду крім скасування чи зміни судових рішень мають право також залишити їх без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення.

З метою забезпечення дії принципів об'єктивності, неупередженості суду бажано, зрозуміло, щоб справу в касаційній інстанції розглядали судді, які не брали участі в призначенні її до розгляду. Разом з тим виникає запитання, чому знову треба залишати без зміни те судове рішення, яке більше ніж шість місяців тому набрало законної сили і виконується. Законодавець повинен вирішити це питання, зазначивши, що при розгляді справи щодо судового рішення, яке набрало законної сили, касаційна інстанція може залишити скаргу (подання) без задоволення.