Як бачимо, Законом у цілому передбачено належний порядок перегляду судових рішень у виключному провадженні, хоча його ще необхідно конкретизувати і доповнювати. Разом з тим аналіз законодавства виявив наявність серйозної проблеми, яка негативно позначається на законності та правопорядку в державі. Ліквідація перегляду кримінальних справ у порядку нагляду, коли в більшості випадків ініціатива у виправленні судової помилки належала суддям, і перехід до перегляду справ, судові рішення в яких набрали законної сили, лише за ініціативою учасників процесу зводять нанівець передбачену ст. 24 КПК декларацію про те, що Верховний Суд здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України. Якщо не брати до уваги організаційне забезпечення діяльності судів, яке здійснюється в непроцесуальній формі (узагальнення судової практики, публікування оглядів та конкретних судових рішень, роз'яснень законодавства, які даються в постановах Пленуму Верховного Суду), то нагляд за судовою діяльністю судів України в процесуальній формі здійснюється лише шляхом прийняття судових рішень у конкретних кримінальних справах. Але ці рішення не можуть прийматися за ініціативою Верховного Суду, і тому такий нагляд надзвичайно вузький та неефективний, він призводить до того, що одна й та ж норма закону може по-різному застосовуватись у різних судах, оскільки спрямувати судову практику в одному напрямі, якщо про це не клопочуться визначені законом учасники процесу, Верховний Суд не може.

З урахуванням того, що постанови Пленуму Верховного Суду України по роз'ясненню законодавства не є обов'язковими для судів, а процесуальної форми реагування Верховним Судом на зазначені явища не існує, в державі буде поступово встановлюватися законність "західна" і "східна" або "північна та "південна". Тим більше це буде відбуватись у зв'язку з тим, що Верховному Суду в касаційному порядку і порядку виключного провадження дано право виправляти помилки не з усіх підстав, передбачених ст. 367 КПК. Неможливість у касаційному та виключному порядку скасувати судове рішення місцевих судів, постановлене при однобічному й неповному дізнанні, досудовому і судовому слідстві, призведе до спрощень у розслідуванні та судовому розгляді справ як у судах першої інстанції, так і в апеляційних судах, і як наслідок - до масового порушення законності, що є надзвичайно небезпечним. Не виключено, що практика застосування законодавства поставить також інші проблеми. Над цими проблемами слід міркувати як законодавцям, так і всім іншим, кому не байдужі доля України, законність та правопорядок у державі.

Необхідно сказати, що Кримінально-процесуальний кодекс - це надзвичайно складний і тонкий правовий механізм, в якому кожна стаття, кожна її частина, кожне речення й слово мають бути узгоджені між собою, повинні ґрунтуватися на реаліях життя та враховувати логіку поведінки людей, і тому втручатися в нього треба дуже обережно. До 21 червня 2001 р. норми КПК відшліфовувались та збалансовувалися десятками років. Зроблений нами аналіз свідчить, що маючи добре бажання покращити кримінальний процес, його багато в чому розбалансували. Під добрими намірами захистити права й свободи людини, спростити та прискорити виконання кожної процесуальної дії фактично ускладнили процес і створили великі можливості для тяганини. Але ми враховуємо, що внесення зазначених змін диктувалося об'єктивною необхідністю і відбувалось у режимі терміновості. Маємо надію, що новий КПК прийматиметься за інших обставин і буде позбавлений недоліків.