Передбачаючи зазначені підстави для перегляду судових рішень у порядку виключного провадження, законом не визначено який зміст необхідно в них вкладати, залишивши це питання на розсуд судової інстанції, яка зобов'язана застосовувати закон. На нашу думку, цей зміст слід виводити із підстав, передбачених для скасування чи зміни вироку або постанови в апеляційному порядку. Зокрема, під неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, відповідно до ст. 371 КПК потрібно розуміти: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не піддягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. Але згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4004 КПК не кожне неправильне застосування кримінального закону є підставою для перегляду справи в порядку виключного провадження. Необхідно, щоб воно істотно вплинуло на правильність судового рішення, тобто помилка в застосуванні закону повинна бути такою, яка має принципове значення і тягне за собою відповідні правові наслідки. Наприклад, від правильності кваліфікації діяння за статтею КК, її частиною чи пунктом залежать вид і тяжкість покарання, умови дострокового звільнення і багато інших надзвичайно важливих для людини наслідків. Тому така помилка в кваліфікації діяння є тою обставиною, яка істотно впливає на правильність судового рішення. В той же час помилкове врахування кваліфікуючої ознаки, виключення якої не тягне зміни статті КК, його частини чи пункту, за умови, що призначене покарання відповідає тяжкості злочину і даним про особу злочинця, не може вважатися підставою для розгляду справи в порядку виключного провадження, оскільки воно істотно не вплинуло на правильність судового рішення.

Найпоширенішим неправильним застосуванням кримінального закону є невірна кваліфікація дій чи бездіяльності винного, яка істотно впливає на правильність судового рішення. Проте правильно кваліфікувати діяння винного можливо лише шляхом об'єктивної оцінки діяння або зібраних доказів, правильного тлумачення обставин справи. Тому, якщо в клопотанні обґрунтовано йде мова про однобічне або неповне дізнання, досудове чи судове слідство, неправильну оцінку фактичних обставин справи як причину неправильної кваліфікації діяння, таке клопотання повинно бути прийняте до провадження виключної інстанції.

Невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого є окремою підставою для скасування або зміни вироку в апеляційному та касаційному порядку, але вона не передбачена як підстава для такого скасування чи зміни в порядку виключного провадження. Тобто за змістом статей 367, 371, 372, 398 та п. 2 ч. 1 ст. 4004 КПК призначення покарання згідно із санкцією закону, з урахуванням інших вимог законодавства, але такого, що не відповідає, на думку суддів виключної інстанції, тяжкості злочину та особі засудженого, не можна розглядати як неправильне застосування кримінального закону і підставу для перегляду судового рішення в порядку виключного провадження, оскільки кожний суддя по-своєму оцінює цю відповідність. Отже, це є підставою для помилування засудженого, а не для перегляду судового рішення в порядку виключного провадження. Суд оцінює відповідність покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого на основі всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і тому, якщо всі ці вимоги закону додержані, змінювати покарання не можна. Неможливість зміни покарання, призначеного в межах санкції закону вироком, який набрав законної сили, крім як у порядку помилування, є загальним правилом  цивілізованого   світу,   оскільки  інакше  порушуються основні засади судочинства - незалежність суду і підкорення його лише закону та обов'язковість судового рішення.

Під неправильним застосуванням кримінального закону в контексті призначення покарання слід розуміти призначення покарання більш суворого, ніж передбачено санкцією закону, на порушення правил призначення покарання при сукупності злочинів чи сукупності вироків тощо, тобто порушення конкретної норми кримінального закону, а не виходячи з особистих уявлень, з оцінки того чи іншого явища, особи або її діянь та їх порівняння.

Коли йдеться про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення, як підставу для перегляду судового рішення в порядку виключного провадження, необхідно керуватися ч. 2 ст. 370 КПК. Саме цією нормою передбачений перелік істотних порушень кримінально-процесуального закону, за яких вирок в усякому разі належить скасувати. Разом з тим слід звернути увагу на те, що цей перелік не може бути вичерпним. У ньому відсутній цілий ряд порушень закону, які є безумовними підставами для скасування вироку. Наприклад, розслідування кримінальної справи проведено без її порушення. Хоч ця підстава не вказана в ст. 370 КПК, але не можна залишати без зміни вирок, постановлений за відсутності постанови про порушення кримінальної справи. Тому кожного разу при вирішенні питання про те, чи є ті або інші порушення кримінально-процесуального закону підставою для скасування чи зміни судового рішення в порядку виключного провадження, необхідно враховувати не лише підстави, передбачені ст. 370 КПК, а й загальні, основоположні начала кримінального процесу України.      

Згідно з чинним законодавством, зокрема статтями 22, 237, 246, 276-278 КПК, суд не може в усіх випадках забезпечувати всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи та відповідність його висновків фактичним обставинам справи, оскільки виходячи з такої конституційної засади судочинства, як змагальність сторін, суд не завжди має право на свободу дій, вони в багатьох випадках залежать від позиції прокурора, потерпілого та інших учасників процесу.

Як вбачається із статей 367-369, 398 КПК, однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є самостійними підставами для скасування або зміни вироку поряд з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Ці підстави рівнозначні, і не можна вважати, що одні з них підпорядковані іншим. Крім того, однобічність або неповнота дізнання досудового чи судового слідства, а також невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи - це поняття оціночні. Однак оціночні поняття не можуть бути підставою для  рішення, яке набрало законної сили.

Разом з тим ст. 370 КПК передбачено, що істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є незакриття кримінальної справи за наявності для цього підстав. Порушена кримінальна справа відповідно до ст. 6 КПК підлягає закриттю за відсутністю події злочину та за відсутністю в діянні складу злочину, а відповідно до ст. 213 КПК - при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Як відомо, перш ніж порушену кримінальну справу закрити або притягнути винних до відповідальності, згідно зі ст. 4 КПК суд, прокурор, слідчий та орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення істини. Таким чином, у зазначеному випадку істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону (незакриття кримінальної справи) як підстава для перегляду судових рішень у виключній інстанції випливає з таких передбачених ст. 367 КПК підстав для скасування або зміни вироку чи постанови, як однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства та невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи.

У зазначеному випадку три підстави для скасування чи зміни вироку (постанови) взаємопов'язані. Отже, якщо відповідна особа стверджує, що вона не вчинювала того злочину, за який засуджена, і що кримінальна справа не закрита повністю чи частково тільки тому, що поверхово, однобічно були досліджені обставини справи то її клопотання про перегляд вироку в порядку виключного провадження підлягає розгляду. В усіх інших випадках виключна інстанція не може підміняти апеляційну та касаційну, і тому учасники процесу, особливо прокурори та захисники, мають докладати максимум зусиль до забезпечення законності і справедливості судового рішення в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції і не покладати остаточне вирішення питання на останню інстанцію, оскільки вона наділена правом для виправлення дуже вузької категорії помилок. На підтвердження цієї тези слід додати, що згідно з ч. 2 ст. 4004 КПК перегляд судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону чи істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, з метою застосувати закон про більш тяжкий злочин, збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи в порядку виключного провадження не допускається. Таким чином, можливості виключної інстанції звужуються до того, що вона має право лише покращити становище особи при неправильному застосуванні судами нижчих інстанцій кримінального закону чи істотному порушенні вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Як і кожний життєвий процес, процес перегляду справи в порядку виключного провадження потребує ініціатора та ініціювання. Відповідно до ч. 2 ст. 4009 КПК ініціювання для перегляду справи повинно мати вигляд офіційного клопотання, яке має право подати засуджений, його захисник чи законний представник, а також прокурор, котрий брав участь у розгляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції, Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор області і прирівняні до нього прокурори та їх заступники в межах їх повноважень. Крім того, клопотання можуть подати також інші особи, яким зазначене право надано відповідними законодавчими актами України. За станом на час дослідження автором проблеми таких законодавчих актів не існувало. Таким чином, ніхто інший не може звертатися безпосередньо до суду з клопотанням про перегляд судового рішення в порядку виключного провадження. Інші учасники процесу, а саме: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх захисники й законні представники, потерпілий та його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, особа, щодо якої застосовані примусові заходи виховного характеру, та її представник, представник особи, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характеру, а також усі інші особи, права та інтереси яких, на їх думку, порушені вироком чи іншим судовим рішенням, у випадках, коли відповідні судові рішення можуть бути переглянуті, за захистом своїх прав і інтересів мають звертатися до суду виключної інстанції лише через відповідного прокурора. Останній, якщо знайде підстави, за своєю ініціативою або ініціативою інших осіб має право подати клопотання до Верховного Суду України про перегляд відповідних судових рішень у порядку виключного провадження.