Дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку, у необхідних випадках провадиться з участю спеціаліста. Про прослуховування чи про вивчення змісту знятої інформації іншим способом слідчий складає протокол. При виявленні в ній даних, що мають доказове значення, у протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою визнає носій знятої інформації доказом і приєднує його до справи (ст. 1871 КПК). Однак, при проведенні зазначених дій, як і при проведенні обшуку або виїмки (ст. 185 КПК), слідчий зобов'язаний вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя фізичної особи.

Статтею 306 ЦК передбачено, що фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. За змістом закону до інших видів кореспонденції відносяться повідомлення електронною поштою, пейджером, SMS - повідомлення тощо. У п. 5 цієї статті зазначено, що порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинів чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Коли в кореспонденції містяться докази, що мають значення для вирішення справи, вона може бути долучена до судової справи незалежно від згоди на це фізичних осіб, яких вона стосується, однак поширення отриманої внаслідок цього інформації забороняється.

У проекті КПК (ст. 276) передбачається накладення арешту на кореспонденцію і застосування технічних засобів отримання інформації за наявності тих же підстав, що і зазначені у ст. 187 чинного КПК. До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, автори законопроекту відносять листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми, повідомлення електронною поштою тощо. Що стосується застосування технічних засобів отримання інформації, то ні засоби, які можуть застосовуватися, ні види інформації в проекті КПК не розшифровані, що на практиці викликатиме труднощі в застосуванні закону.

Як зазначено у ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. [119], оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених законом підстав надається право знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації, контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення. Зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телефонною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації провадяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Зняття інформації з каналів зв'язку - це отримання інформації шляхом контролю спеціальними технічними заходами електронних комп'ютерних мереж зв'язку; баз даних, телекомунікаційних, інформаційних систем, які здійснюють збирання, обробку, накопичення, пошук і розповсюдження інформації.

Як самостійний оперативно-розшуковий захід розрізняють контроль (прослуховування) телефонних переговорів. Сутністю його є сукупність оперативних дій з конспіративного слухового контролю за допомогою спеціальних оперативно-технічних даних переговорів, що ведуться по мережах телефонного електричного, стільникового, радіорелейного, супутникового, транкінгового оперативного рухомого зв'язку або однобічних повідомлень та, як правило, їх фіксацію з метою одержання відомостей про злочинну діяльність особи, виявлення її зв'язків і отримання іншої інформації в інтересах рішення конкретних завдань оперативно-розшукової діяльності  [462, с. 96-101; 146, с. 54-56].       Відповідно до Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р. [117], при наявності підстав і приводів для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів як один із заходів забезпечення безпеки допускається використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження (статті 7, 20). Рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки приймає орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд у разі надходження: а) заяви учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича; б) звернення керівника відповідного державного органу; в) оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Статтею 141 КПК передбачено, що в разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може провадитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото-,  і кінозйомки. Прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду. Деякі автори обґрунтовано вважають, що прослуховування телефонних переговорів прирівнюється до обшуку, а фіксація такої інформації - до виявлення доказів [345, с. 29]. Вважаємо, що такий висновок є правильним, оскільки вжиття заходів стеження за поштовою кореспонденцією та телекомунікаційною інформацією особи має розцінюватися як втручання у здійснення особою права на недоторканність житла.

Європейський суд вважає, що телефонні розмови хоча прямо і не згадуються у п. 1 ст. 8 Конвенції ("кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції),  але охоплюються поняттями "приватне життя" та "кореспонденція". Суд не виключає, що вжиття заходів щодо таємного стеження може також означати втручання у здійснення особою права на повагу до житла. Як зазначив Суд, існування законодавства, що дає повноваження здійснювати спостереження за листуванням, поштовими відправленнями і телефонними розмовами, є у виключних випадках необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і/або для попередження безладдя або злочинів. При цьому в правовій системі держави повинні існувати адекватні та ефективні гарантії проти зловживання з боку органів державної влади, уповноважених на здійснення такого спостереження (див., наприклад, справа Класс та інші проти Німеччини [299, с. 168-186]). Такі адекватні і ефективні гарантії мають бути передбачені у КПК. Це перш за все дійовий судовий контроль за здійсненням таємного стеження, накладенням арешту на кореспонденцію, зняттям інформації з каналів зв'язку, який повинен здійснювати слідчий суддя.

Останнім часом, в епоху бурхливого розвитку комп'ютерних засобів зв'язку, збільшується кількість випадків несанкціонованих проникнень до комп'ютерних баз даних, зростає комп'ютерна злочинність. Це також є посяганням на недоторканність житла, проникненням у житло чи до іншого володіння особи, оскільки комп'ютери, що є власністю фізичних осіб, знаходяться у житлі чи іншому володінні особи, наприклад, в офісі приватної фірми. Ситуація погіршується тим, що в законодавстві України відсутні норми правового регулювання національної складової мережі Інтернет. У літературі наводиться приклад, коли спецагент ФБР США М. Шуллер для одержання доказів злочинної діяльності мешканців Росії Іванова А. і  Горшкова С. (останні були затримані у США за злочинну діяльність у сфері комп'ютерних систем) здійснив із США несанкціонований злом комп'ютерів Іванова і Горшкова, що знаходилися в Росії, чим порушив російське законодавство. У зв'язку з цим в Росії була порушена кримінальна справа проти агента ФБР, яке підтримала і Генпрокуратура Росії   [96, с. 34-39].

Слід звернути увагу й на те, що проникнення у житло чи інше володіння особи може здійснюватися шляхом встановлення і закріплення різного виду пристроїв для стеження за особою в самому житлі, автомобілі, офісі, на одязі особи тощо. Однак питання щодо законності і можливості такого стеження, допустимості доказів, здобутих таким шляхом ні в чинному КПК, ні в проекті КПК не врегульовані.

Таким чином, з метою вдосконалення кримінального процесу, забезпечення чіткості і ясності в правозастосуванні, тобто забезпеченні законності дій всіх суб'єктів права, які мають відношення до вирішення питань, пов'язаних з проникненням у житло чи інше володіння особи, в майбутньому КПК слід дати визначення понять "житла", "іншого володіння особи", "проникнення в житло чи інше володіння особи", "невідкладності випадків проникнення в житло чи інше володіння особи без постанови слідчого судді", "технічні засоби отримання інформації", заповнити всі виявлені нами прогалини та ті, що залишилися поза увагою.