Дійсно, право - це досить складний об'єкт для вивчення. Право будь-якої країни - це частина її національного надбання. У певному сенсі воно - одна зі складових частин культури нації, породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Право можна вивчати "ззовні" (властиво загальній антропології), можна вивчати також "зсередини" (це властиво правознавству). У зв'язку з цим можна сказати, що для того, щоб успішно вивчати право ззовні, потрібно добре знати його зсередини. Саме цього часто і не вистачає авторам, які приходять у право з антропології, і тоді юридична антропологія зводиться в основному до використання правового матеріалу для ілюстрації антропологічних установок і рішень. Антропологія права цілком може розглядатися як важлива складова частина юридичної науки, один з аспектів її діяльності. При цьому слід виходити з координації антропологічного та юридичного бачення досліджуваних соціально-правових явищ, а не з їх протиставлення.
Антропологія права має свою історію розвитку. На різних етапах становлення антропології права сформувалися школи (американська, британська, французька, індійська), напрями. В історії антропологічного права можна побачити цілу плеяду мислителів різних часів і країн; і слід дати короткі змістовні характеристики багатьох з них, починаючи від "батьків-засно- вників" юридичної антропології і закінчуючи представниками "антропологічного ренесансу" в юриспруденції ХХ ст.
Для науки історії політичних і правових вчень антропологія права становить інтерес, зокрема тим, що підтверджує одне важливе для її методології положення: ця наука може розглядати свій предмет під різними кутами зору, в тому числі і як процес формування та розвитку юридико-антропологічних установок і орієнтацій. Таким чином, слід зазначити, що історія антропології права найчастіше зводиться до історії соціальної антропології, або, у кращому випадку, до історії юридичної етнографії. Непрямим доказом цього є та обставина, що в дослідженнях вчених минулого були відсутні слова "юридичний", "правовий" у визначеннях сутності людини. Видається, що ця обставина не є непереборною відтоді, як розпочалося вивчення спеціальної природи людини, її спеціальних можливостей, адресованих людині дозволів і заборон [8, 16].
У межах предмета антропології права важливе значення має розгляд становлення "людини юридичної". Тут на перший план виходить розгляд внутрішнього механізму інституту права (мононорми), місця людини в системі архаїчного (первинного) права, а також співвідношення людини общинної і людини державної. "Нормативність різних суспільств має різне відображення: одні віддають перевагу Закону, другі - судовому прецеденту, що творить право, треті - звичаю. Право присутнє всюди, але у різному "дозуванні" і в різній формі" [1, 463; 9-11]. У зв'язку з цим важливе значення для юридичної антропології мають новітні праці вчених у галузі археології, соціології, історії, юриспруденції. При цьому антропологію права цікавлять зміни у правовому бутті людини в міру ускладнення соціальної організації суспільства і способів управління соціумом. Французький соціолог права Ж. Карбоньє пише, що "треба відмовитися від характеристики архаїчних правових систем як найбільш простих або як найбільш жорстких. Найчастіше вони до подиву гнучкі, а їх общинний характер не перешкоджає наявності процесуальних форм та індивідуальної спроможності" [12, 54].
До предметної сфери антропології права входять також такі складні питання сучасного правознавства, як поняття цивілізації, співвідношення релігії та права, правова акультурація [13, 14]. Аналізуючи місце людини в системі традиційного права, слід виходити з того, що право є складовою частиною цивілізації як культурно-історичного типу, "право є продуктом певної культури і певної цивілізації" [1, 194]; саме релігія є потужним цементуючим елементом традиційних правових систем, хоча її вплив на правові норми не є абсолютним [15].
Проблема "людина в системі права" є "родзинкою" юридичної антропології. Для юридичної антропології правова система - це щось інше, ніж аналогічне поняття у теорії позитивного права або в порівняльному правознавстві. Перед нами не стільки правова система, скільки правове буття людини, що містить: інституційні елементи суспільства (людина, держава, право, практика); гуманістичні аспекти державно- правової діяльності (правова культура людини та суспільства, психологія влади і права, етнічні фактори державно-правового впливу); свободу людини, її гарантії та обмеження (правові санкції, конфлікти) [8, 6].
Антрополог права повинен виступати послідовним прихильником юридичного плюралізму. Існують дві основні моделі правової регламентації: державна, заснована на позитивному праві (законі), і релігійно-етнічна, що іменується також традиційною, яка ґрунтується на освяченій традиціями ритуально-етнічній основі [1, 194].
Людина є об'єктом правової акуль- турації [16], а правовий статус людського індивіда в Африці виступає своєрідною лабораторією юридичної антропології, в якій "акультурація супроводжувалася найбільш агресивним вторгненням чужого права в традиційне культурно-правове середовище" [1, 249]. Важливе значення має вивчення процесів правової акульту- рації у народів Кавказу і Сибіру, встановлення наслідків такої їх акультура- ції та змін правового статусу людини. Слід вказати на різні шляхи, форми і методи правової акультурації у різних регіонах світу. Сучасне порівняльне правознавство створює добру можливість спостерігати за живою, такою, що відбувається у нас на очах, юридичною акультурацією. Вона відбувається і там, де стикаються дві правові культури і дві юридичні традиції.
Правова акультурація ніколи не проходила гладко та мала характер конфлікту культур. Вона повсюдно зустрічала опір народів, а також "несла в собі потужний (хоча нерідко такий, що насильно приглушується) заряд її відторгнення". Наслідки правової акультурації відчувають як інститути, так і індивіди. За слушним зауваженням Ж. Карбоньє, "будь-яка правова акультурація відображається в численних соціально-психологічних явищах юридичного характеру" [12, 203]. Юриста-антрополога цікавить не стільки сам процес правової акультурації, скільки "загадка оволодіння людиною "іншого" права, адже кінцевим об'єктом правової акультурації виявляється саме людина" [1, 247]. Причини та наслідки цього явища, що змінювали правовий статус людського індивіда, належать до предмета антропології права.
Предметом антропології права охоплюються і юридико-антропологічні проблеми сучасної цивілізації. Остання "ставить перед антропологією права безліч проблем: від "віртуальних" способів буття, зумовлених всепроникною інформатизацією, до проблем генної інженерії" [1, 411]. Можна вказати на такі новітні проблеми, як правові параметри сім'ї, особистісні (так звані соматичні) права, правові наслідки впровадження у побут людини біотехнологій. Справді, право має шукати відповіді на виклики сучасної цивілізації у тісній співпраці з антропологією, медиками, біологами, філософами, адже сьогодні як ніколи проблеми права тісно переплелися з питаннями моралі та справедливості, свободи і відповідальності людини. "Настав час переходити від розмов про біоетику до розробки норм біоправа" [1, 462].
Цивілізаційний підхід до прав людини дозволяє врахувати "своєрідність концепцій прав людини в ісламському світі, традиційних суспільствах (Індія,
Африка), азіатських регіонах (Китай, Японія), де спостерігається складний процес взаємодії традицій, культури, релігії тієї чи іншої цивілізації з універсальними міжнародними стандартами" [17, 263-431].
Антропологія права демонструє специфіку правового буття людини в різних цивілізаціях світу, зокрема Сходу і Заходу, а також у системі традиційного права. Як слушно зазначає А. Ковлер, стало звичним "протиставлення як "деспотичного" Сходу "демократичному" Заходу, так і "розмитого" поняття про права людини у праві традиційних суспільств чітким уявленням про категорії свободи, рівності в європейських правових системах (зазвичай, це порівняння робиться імпліцитно на користь останніх). Для традиційного мислення "права людини" не самоціль, не якась абсолютна цінність, а швидше складова частина певної суспільно-космічної справедливості, загального вселенського порядку, в якому людині відведено належне місце, але вона не є центром світобудови" [17, 272-273; 18, 7]. Слід категорично відкидати "європоцентризм" як напіврасистське бачення юридичного світу та протиставлення правової цивілізації Сходу і Заходу.
До предмета вивчення сучасної антропології права входять правові системи. При цьому антропологія права дозволяє виявити "особливості європейського сучасного позитивного права, під яким розуміється, по-перше, право, що виникло на античній (гре- ко-римської) основі й розвивалося потім (із різними відгалуженнями) як право християнських народів, а по-друге, позитивне право народів Європейського континенту" [1, 274]. Визнання людини соціально-правовою цінністю у позитивному праві сформувалося "у результаті багатовікової еволюції уявлень про справедливість, свободу, мораль, автономність особистості" [1, 302].
До кола проблем антропології права входять проблеми культурного релятивізму та правового ідеалізму. Культурний релятивізм у трактуванні прав людини проявляється у твердженні, що вони є продуктом західної культури і тому не можуть вважатися універсальними. Прихильники правового ідеалізму не можуть належно оцінити ті специфічні соціокультурні умови, в яких універсальні принципи прав людини повинні знайти своє втілення [19].
Міжнародно-правовий вимір правового буття людини, як уже зазначалося, є наочним прикладом спроби конкретизації завдань юридико-антро- пологічного аналізу стосовно нової галузі сучасного міжнародного публічного права - міжнародного права прав людини [7; 20]. Тривалий час антропологія права дозволяла собі ігнорувати міжнародне право, і об'єктом її аналізу виступали виключно традиційні правові системи та їх інститути. Однак зараз різко підвищився інтерес і увага до міжнародного права прав людини. Людська особистість більше не замкнута правовими рамками держави. Людина розриває ланцюги держави, як раніше вона розривала ланцюги громади, роду, племені, - її правове буття набуває світового масштабу. "Права людини стають глобальним мірилом права" [1, 375].
Слід вказати на об'єктивний зв'язок між юридичною антропологією і розвитком міжнародного права прав людини, їх взаємовплив і співробітництво. Сходить майже нанівець широко поширене в минулому розуміння антропології права як науки, що вивчає лише правові системи "нецивілізова- них народів". Юридична антропологія корисна для розуміння юридичного побуту всіх народів світу і створення найкращого режиму відносин у міжнародному житті. Саме міжнародний вимір правового буття людини, можливо, став головним у XXI ст. Умови сучасного світу вимагають повного оновлення міжнародного права: потрібно, щоб між державами встановилися якісно нові відносини співпраці як на рівні окремих регіонів, так і у світовому масштабі. Зрозуміло, що ці відносини не можуть скластися або розвиватися належним чином без урахування міжнародно-правового статусу людини. "Універсалізація правового статусу особистості, наділення її міжнародною правосуб'єктністю має своїм адекватним вираженням розширення можливостей її міжнародно- правового захисту" [1, 397-398].
Невипадково ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи, ОБСЄ й інші універсальні та регіональні міжнародні організації приділяють велику увагу освіті в галузі прав людини. Дійсно, "міжнародно-правовий статус, усвідомлюємо ми це чи ні, істотно відрізняє сучасну homo juridicus від людини всіх попередніх поколінь - і цю його нову правову якість ще повинна усвідомити й адекватно виразити сучасна юридична антропологія" [1, 410].