Сучасна світова юридична наука приділяє досить значну увагу розвитку напряму досліджень, який отримав назву "юридична антропологія" або "антропологія права". "Словосполучення "юридична антропологія" стало позначати реально існуючий напрям, усталений на стику етнології, антропології та правознавства" [1, 100; 2; 3]. "Юридична антропологія виникла на стику юриспруденції з низкою інших гуманітарних дисциплін і насамперед - із соціальною антропологією, етнологією, соціологією, культурологією, історією, філософією (особливо - філософією історії)" [4, 1].
Хоча суперечки про статус цього наукового напряму в системі правознавства, про коло проблем, що належать до сфери його відання (очевидно, такі суперечки на перших етапах є неминучими), тривають, загальновизнано, що антропологічна орієнтація істотно важлива для подальшого розвитку правової науки в XXI ст. Це зумовлено насамперед тим значним місцем, яке посіла антропологія права в сучасній юридичній науці.
Об'єктивними передумовами великого значення антропології права є: зростаюче значення гуманізації правознавства; буття людини у сфері права
© А. Саїдов, 2014 й утвердження свободи людини, що породжує свободу генерування правових культур, а так само буття "правової людини" у сучасних правових системах, у національних, етнічних, релігійних та культурних спільнотах; розвиток інституційних елементів правової держави і громадянського суспільства (людини, держави, права, практики); зростаюча роль країн, що розвиваються, і традиційних правових систем, що характеризуються багатьма самобутніми ознаками та тенденціями; розширення економічних і культурних, науково-технічних і правових зв'язків між державами; інтенсивна практика конкретно-антропологічних юридичних досліджень.
У поєднанні з традиційним для юридичної науки історичним, порівняльним, соціологічним, формально- догматичним баченням права ця практика дозволила звернутися до вивчення таких явищ правової дійсності, які раніше не охоплювалися проблематикою правознавства; допомогла поглянути під особливим кутом зору на низку традиційних проблем юридичної науки; зажадала методологічних розробок про особливості та можливості застосування конкретно-антропологічних методів у праві.Для юридичної науки, зверненої, насамперед, до особливої нормативної форми відображення соціального буття, а інакше кажучи, до права як сукупності норм, використання висновків і даних антропологічних методів особливо важливо, оскільки воно допомагає встановити, наскільки ці норми допомагають у становленні "людини юридичної", а також вказує на "правове буття людини". Французький юрист Н. Рулан пише, що завданням юридичної антропології є вивчення його хронологічних, географічних вимірів, у всіх типах спільнот [5, 8].
Однак стимулююча роль конкретних досліджень у розвитку антропології права зовсім не означає, що її об'єкт обмежений тими відносинами, які можуть аналізуватися методами антропологічних досліджень, що зараз існують. Антропологічний підхід до права - значно ширше поняття, ніж застосування конкретно-антропологічних методів, а розмежування напрямів дослідження у межах єдиної науки має йти не тільки по лінії розчленування об'єктів дослідження, а й щодо аспектів і рівнів дослідження у випадках збігу їх об'єктів. Як слушно зазначає А. Ковлер, антропологія права починає розробляти свої "методи аналізу права" [1, 302]. У зв'язку з цим слід наголосити, що антропологія права вимагає не якогось єдиного універсального методу, як вважала протягом тривалого часу антропологічна доктрина, а використання декількох можливих методів, причому важливо не те, який із них є кращим, а те, яке місце у процесі дослідження посідає кожний із них.
До факторів, які можна назвати суб'єктивними, належить широкий розвиток міжнародних наукових контактів. Діяльність достатньо численних міжнародних наукових організацій у галузі права побудована на основі утвердження антропологічних принципів у всіх сферах юридичної діяльності. Численні конгреси, симпозіуми, круглі столи, що проводяться цими науковими організаціями, стали сьогодні вельми важливим чинником функціонування і розвитку антропології права як відносно самостійної правової науки і навчальної дисципліни.
На початку XXI ст. розвиток антропології права у світі характеризувався не тільки кількісним, а й якісним зростанням. З'явилися нові тенденції, які суттєво відрізняють його від антропології права попереднього періоду. Перша з них полягає в тому, що залишилися в минулому ті часи, коли ця наука дозволяла собі ігнорувати існуючі правові системи, та об'єктом її аналізу виступали виключно правові форми традиційних суспільств, правовий спосіб життя різних народів земної кулі або, інакше кажучи, юридична етнографія [6, 3-5]. Сьогодні на авансцену виступила так звана юридична антропологія сучасного суспільства, об'єктом якої є існуючі правові системи. Різко підвищилися інтерес і увага до наукового аналізу актуальних проблем міжнародно-правового виміру правового буття людини. Антропологія права повернулася обличчям і до викликів теперішньої цивілізації.
Таким чином, людина інтегрується у предметне поле юридичної науки і практики. "Юридична антропологія повинна розглядатися, - як слушно пише А. Ковлер, - не як наука, звернена виключно в минуле, не як якесь доповнення до історії права або до етнографії, а як наука, заснована на принципі пізнання взаємодії традиційних і сучасних правових систем, їх синтезу - пізнання, що має на меті адекватне уявлення про правове буття людини" [1, 23].
Друга тенденція зводиться до того, що відомій модернізації підлягає і теоретично-методологічний арсенал антропології права. Розширився діапазон юридико-антропологічних досліджень. Міжнародне право прав людини стало рівноправним об'єктом антропології права, яка будувалася раніше переважно на матеріалах національних правових систем [7].
Функції сучасної антропології права досить різноманітні. Вона відіграє істотну роль у власне науковому плані як фактор збагачення і розвитку правової теорії, будь то загальна теорія права, соціологія права або галузеві юридичні дисципліни. Безсумнівним є і значення антропології права для юридичної освіти. У науково-прикладному плані вона необхідна для законодавця і, як правило, при проведенні антропологічної експертизи законопроектів. У менших масштабах, але все ж використовує юридико-антропо- логічні дані законотворча і судова практика. Нарешті, антропологія права відіграє дуже важливу роль при вивченні міжнародно-правового буття людини, тобто в її міжнародно-правовому захисті.
У предметі сучасної антропології права чільне місце посідають теоретичні та методологічні проблеми антропології права, її, так би мовити, "загальної частини". Сюди ж можна віднести й історію антропології права. У предметну сферу антропології права входять питання так званої юридичної етнографії - складової частини антропології права, що формується завдяки польовим дослідженням юридичного побуту традиційних суспільств.
Традиційна проблематика юридичної антропології розширюється в аспекті вивчення антропології сучасного позитивного права, а також людини в системі національного права. Міжнародно-правовий вимір правового буття людини являє собою приклад спроби конкретизації завдань антропології права стосовно міжнародного права прав людини. Нарешті, в антропології особлива увага приділяється проблемам, що виникають у зв'язку з новими явищами в сімейному житті, біологічному бутті сучасної людини.
Необхідним є тісне поєднання науково-теоретичних і практико-прикладних аспектів антропології права. При цьому слід уникати двох крайнощів, продемонстрованих зарубіжною наукою. Перша з них (вона історично була першою) - це надмірне захоплення емпіризмом, фактологічною стороною справи, без будь-яких розгорнутих вихідних методологічних установок і завершальних теоретичних узагальнень. Такий "гіперемпіризм" особливо характерний для американської антропології права (що відображає позиції загальної антропологічної науки США) і зменшує загальнонаукове значення антропології права, її роль як чинника правової культури.
Друга крайність - нехтування емпіричною базою, яким характеризувалися, зокрема, майже всі течії так званої "юридичної антропології", абстрактно-теоретичний рівень якої не набагато поступався філософії права. В антропології права, на нашу думку, теоретичний і практико-прикладний аспекти повинні бути тісно скоординовані; юридична антропологія становить водночас і теоретично, й емпірично орієнтовану дисципліну.
У межах антропології права слід розглядати також питання про використання юридико-антропологічних даних законодавцем і в правозастосов- ній практиці.
Предмет антропології права охоплює дослідження на рівні конституційного, цивільного, сімейного, земельного, кримінального, процесуального права, які становлять інтерес для представників відповідних галузей юридичних наук, і тим самим антропологія права набуває міждисциплінарного характеру. У площині предмета антропології права порушуються проблеми загальної теорії права, які раніше розглядалися переважно на рівні галузевих юридичних наук (наприклад, поняття "правовий статус особи").
Юридична антропологія є важливим і перспективним науковим напрямом сучасного правознавства. Предмет дослідження антропології права - це право як соціально-культурний феномен у всіх його різноманітних історичних проявах. Шлях дослідження - емпірико-теоретичний: вивчення права всіх народів у всі часи. Мета - показати і виявляти ті спільні для всіх країн умови, за яких право використовується як найважливіший засіб соціальної організації та контролю і які зумовлюють загальні, такі, що можуть бути виражені статистично, закономірності виникнення, розвитку та занепаду права, зумовлюють його цілеспрямованість, форми і методи дії. При цьому слід враховувати роль, яку в правовому розвитку відіграють економічні, політичні, соціальні та культурні умови, етнічні структури, географічні і кліматичні чинники, а також філософські та релігійні погляди. "Юридико-антропологічне трактування різноманіття права в його реальних соціально-історичних проявах демонструє справжню цінність кожного з цих унікальних "образів" права і всього загалом" [4, 6].
Антропологія і правознавство
Антропологія права, що історично є похідною від антропології, розвивалася як галузь останньої, а отримавши самостійність, активно взаємодіє з філософською, соціальною, культурною антропологією. Питання, що виникає у цьому зв'язку, можна сформулювати таким чином: якщо завдання юридичної антропології - це вивчення права, його власних проблем, розширення системи наукових юридичних знань, то чи може ця дисципліна орієнтуватися переважно на загальну антропологію, чи не є глибоке, професійне знання права необхідною умовою успішного розвитку цієї дисципліни?
Антропологія права тісно пов'язана як із загальною антропологією, так і з іншими юридичними науками (юридичною етнологією, соціологією права, порівняльним правознавством, історією права та ін.). Більше того, відбувається внутрішня диференціація юридичної антропології, що можлива не тільки у галузях права (такий підхід є переважаючим), а й у різних правових субкультурах (молодіжна, армійська, кримінальна), основних правових відносинах (родинних відносинах, відносинах власності та земельних відносинах, системі відплати і кримінальній системі). Особливу увагу привертають також ті кореляції і напрями наукових досліджень, до яких юридична наука звернулася нещодавно: наприклад, кореляція "правознавство - демографія", "юридична етнологія", "правова акультурація", "юридична конфліктологія", "етика права" тощо.