Принципове положення методології Л. Петражицького полягає в тому, що індуктивний метод не є методом отримання теоретичного, а отже, і соціолого-правового знання. Учений наголошував на тому, що "теоретичне знання не є... копією чи протоколом дійсності і містить в собі принципово відмінне від того, що могло б бути констатовано шляхом спостереження" [3, 460]. Теорії містять твердження не про ті об'єкти, які існували або існують і можуть бути піддані спостереженню, а про так звані класи (у логічному сенсі), тобто про мислимі, абстрактні об'єкти, що позначаються загальними, або класовими, поняттями. З погляду Л. Петражицького, класи як раціонально сконструйовані абстрактні об'єкти не тотожні емпірично даній безлічі "предметів" і взагалі недоступні процедурі спостереження. Таким чином, жодна доступна емпіричному спостереженню сукупність "фактів" сама по собі не може утворити логічний клас як референт класового (загального) поняття.
Внаслідок цього, на думку Л. Петра- жицького, "прийоми вивчення, які зводяться до протоколювання... що констатується насправді, можуть бути придатними і достатніми методами тільки... в галузі конкретних, описових і оповідальних наук, але не в галузі класових наук, теорій", що оперують загальними поняттями [3, 460].
Відповідно, індуктивний метод, який припускає попереднє емпіричне спостереження за необхідно обмеженою предметною галуззю і подальшу узагальнюючу абстракцію на основі помічених ознак подібності в екземплярів певної множини, з точки зору вченого, абсолютно неадекватний меті утворення загальних понять, які вказують на класи як на мислимі об'єкти, а отже, неадекватний і цілі побудови системи теоретичного, зокрема й соціолого- правового, знання.
Таким чином, Л. Петражицький виходив з принципової неспівмірності теоретичного та емпіричного знання, а отже, з логічної неможливої побудови теорії на основі індуктивного узагальнення певної сукупності підданих спостереженню "фактів". Він виходить із контріндуктивної методологічної програми.
Є. Ерліх дотримувався кардинально протилежної позиції. Соціологія, в тому числі і соціологія права, на його думку, повинна бути "наукою, заснованою на спостереженні" [12, 467]. Так, він зазначає, що саме внаслідок свого дедуктивного характеру "юриспруденція різко суперечить всій сучасній науці, в якій переважає індуктивний метод", в той час як саме за допомогою цього методу можна "розширювати наше знайомство з сутністю речей через спостереження за дійсністю, через накопичення досвіду" [12, 70]. В основі соціології права Є. Ерліха лежало "наївне", за оцінкою його опонента Г. Кельзена, уявлення про те, що наука можлива лише як індуктивна, що право є "факт", закономірності буття якого можуть бути встановлені індуктивним шляхом і пояснені через причинно-наслідковий зв'язок [13, 604, 607]. Є. Ерліх, зокрема, стверджував, що "уявлення про право... сформовані з тієї матерії, яку ми можемо знайти в чуттєвій сприймаючій реальності", або, інакше кажучи, з "фактів, які ми спостерігали" [14, 638]. Як вважав соціолог, такі факти "повинні були з'явитися раніше, ніж в людському мозку взагалі почала зароджуватися думка про право і правові відносини (курсив наш. - О. Т.)" [12, 136].
Пояснюючи методологію соціоло- го-правового дослідження, Є. Ерліх пише: "Дослідження живого права - це та точка, від якої повинна починатися соціологія права. Вона буде спрямована на дослідження конкретного, а не абстрактного, адже спостереженню піддається лише конкретне. Так само анатом розглядає під мікроскопом не людські м'язи взагалі, а певні м'язи окремої людини... Те саме стосується і правознавця (курсив наш. -
О. Т.)" [12, 490].
Складно сформулювати положення, які були б настільки протилежні методологічній позиції Л. Петражиць- кого. Зміст соціології, обумовлений використанням індуктивного методу, являє собою, за його їдким зауваженням, "нагромадження курйозних і сумнівних відомостей з життя дикунів", що можна вважати соціологією тільки через непорозуміння [11, 34]. Таким чином, для Л. Петражицького були неприйнятні емпіричні інтерпретації предмета соціології, оскільки вони перетворювали її на описову науку, в той час як, на думку вченого, соціологія повинна конструюватися як наука теоретична в строгому сенсі слова: "Соціологія повинна бути не описом яких-небудь конкретних окремих явищ, сімейних, економічних та інших, а загальною, універсальною теорією, що відноситься до суспільних явищ, суспільного життя взагалі..." [15, 643]. Така позиція щодо предмета соціології, ще раз наголосимо на цьому, відповідала уявленню вченого про те, що наукова теорія, і насамперед соціальна теорія, не може будуватися індуктивною. Очевидно, що для Л. Петражи- цького, таким чином, виявлялися неприйнятними й емпіристські тлумачення соціології права як "видової" теорії відносно "родової" загальносо- ціологічної теорії.
Будь-яка методологічна позиція має онтологічний "ефект", тобто корелює з певною онтологією (або конструює її). Отже, якщо Є. Ерліх вважав, що "уявлення про право формуються з фактів, які ми спостерігали", то виникає запитання, що являють собою ці факти, які спостерігаються в ролі предмета соціології права? Є. Ерліх відповідає на це запитання шляхом простого перерахування тих явищ, які повинні, на його думку, стати предметом вивчення для соціології права. Це так звані юридичні факти: звичай, відносини владарювання і підпорядкування, статути, договори; ті, які розглядаються як факти, тобто з погляду їх походження та дії, - правові пропозиції; правотворчі сили суспільства. Саме на ці явища, переконаний Є. Ерліх, "повинні бути спрямовані очі соціолога, якому слід збирати ці факти" [12, 467]. "Безпосереднє спостереження за юридично значущими відносинами між людьми, узагальнення результатів такого спостереження" - це, вважає Є. Ерліх, і є "найбільш наукова частина юриспруденції" [12, 470].
Проте певні складнощі у цьому випадку полягають у тому, що всі перераховані Є. Ерліхом явища в ролі предмета соціології права відносяться до речей, які принципово не спостерігаються, зокрема такі: юридичні чи соціальні факти - вони недоступні процедурі емпіричного спостереження.
Позиція Л. Петражицького була кардинально протилежною розумінню юридичних фактів як доступних безпосередньому спостереженню. Вчений критикує об'єктивістське уявлення про юридичні факти, відповідно до якого вони розглядаються як "щось об'єктивно існуюче", в той час як, на його думку, вони існують виключно "в уявленні". З його погляду, жоден факт не може бути виявлений у світі простору і часу саме як "юридичний факт"; юридичні "властивості" того чи того факту "існують" в "уявленні" цього факту як "причини або умови приписування собі або репрезентованою іншим істотам обов'язків і прав" - інакше кажучи, конституюються в процесі інтерпретації його сенсу як підстави виникнення, зміни або припинення прав і обов'язків. Л. Петражицький наголошує, що самі по собі "події зовнішнього світу як такі... такого ефекту викликати не можуть. Він... викликається не підхожими фактами як такими, а відповідними уявленнями" [2, 367]. Ймовірно, використовуючи термін "уявлення факту", вчений насамперед мав на увазі те, що в правовій "реальності" факти не існують ізольовано від їхнього змісту, який контролюють суб'єкти, а тому термін "сенс факту" більш вдало передавав би думку вченого.
З проведеного аналізу методологічних та онтологічних розбіжностей соціолого-правових проектів Л. Петражицького та Є. Ерліха ми можемо зробити, принаймні, два висновки.
1. Очевидно, що в цьому випадку виявляються фундаментальні розбіж-ності двох соціолого-правових тради- 2. Ыдуктивному методу відповідає цій - емпіричної та теоретичної. При уявлення про правову реальність як
цьому найбільш поширене уявлення про доступну спостереженню даність,
про те, що в межах наукового знання в в той час як запропонована Л. Петра-
емпіричної соціології права немає жицьким методологія теоретичного,
жодних альтернатив, і неемпіристські зокрема й соціолого-правового, знання
версії соціології приречені або на розглядала реальність права як таку,
"метафізичність" [16, 4-5], або на що має конституйований характер -
тотожність з соціологічною теорією продукт емоційно-інтелектуальних
права [17, 26-28]. Разом з тим, як було мотиваційних процесів у свідомості
показано, у Л. Петражицького можна суб'єкта, які опосередковуються
знайти спробу відповіді на питання мовою, тобто як феномен, пов'язаний з
про розмежування предметів теорії конструктивною активністю його сві-
права та соціології права. домості.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  Петражuцкuй Л. И. О мотивах человеческих поступков, в особенности об этических мотивах и их разновидностях. - СПб., 1904.
2.  ПетражuцкuйЛ. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - СПб., 2000.
3.  Петражuцкuй Л. И. Введение в изучение права и нравственности. Основы эмоциональной психологии ^ Петражицкий Л. И. Теория и политика права : избранные труды У науч. ред. Е. В. Тимошина. - СПб., 2010.
4.  Ланде Е. Социология Петражицкого УУ Российский ежегодник теории права. № З. 2010. - СПб., 2011.
5.  Banakar R. Law Through Sociology's Looking Glass: Conflict and Competition in Sociological Studies of Law УУ The New ISA Handbook in Contemporary International Sociology: Conflict, Competition and Cooperation У A. Denis, D. Kalekin-Fishman (eds.). U. of Westminster School of Law Research Paper No. 10-09. Sage, 2009.
6.  Коттеррелл Р. Эрлих на окраине Империи: центры и периферии в правовых исследованиях ^ Российский ежегодник теории права. № 1. 2008. - СПб., 2009.
7.  Петражuцкuй Л. И. Новые основания логики и классификация наук ^ Петражицкий Л. И. Теория и политика права : избранные труды У науч. ред. Е. В. Тимошина. - СПб., 2010.
8.  Петражuцкuй Л. И. Очерки философии права УУ Петражицкий Л. И. Теория и политика права : избранные труды У науч. ред. Е. В. Тимошина. - СПб., 2010.
9.  Покровсшй И. А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1917.
10.  Петражuцкuй Л. И. Введение в науку политики права УУ Петражицкий Л. И. Теория и политика права : избранные труды У науч. ред. Е. В. Тимошина. - СПб., 2010.
11.  Эрлт О. Основоположение социологии права У пер. с нем. М. В. Антонова ; под ред.
В. Г. Графского, Ю. И. Гревцова. - СПб., 2011.
12.  Кельзен Г. Основоположение социологии права УУ Российский ежегодник теории права. № 1.
2008.  - СПб., 2009.
13.  Эрлт О. Возражение [Г. Кельзену] УУ Российский ежегодник теории права. № 1. 2008. - СПб.,
2009.
14.  Петражuцкuй Л. И. Философские очерки ^ Петражицкий Л. И. Теория и политика права : избранные труды У науч. ред. Е. В. Тимошина. - СПб., 2010.
15.  Ross A. On Law and Justice. - Berkeley, 1959.
16.  Алексеев H. H. Основы философии права. - СПб., 1998.
REFERENCES
1.  Petrazhitskiy L. I. O motivakh chelovecheskikh postupkov, v osobennosti ob eticheskikh motivakh i ikh raznovidnostyakh [On the Motives for Human Actions, Especially on Ethical Motives and Their Varieties], Saint Petersburg, 1904.
2.  Petrazhitskiy L. I. Teoriya prava i gosudarstva v svyazi s teoriey nravstvennosti [Theory of Law and State in Connection with the Theory of Morality], Saint Petersburg, 2000.
3.  Petrazhitskiy L. I. Vvedenie v izuchenie prava i nravstvennosti. Osnovy emotsionalnoy psikhologii [Introduction to the Study of Law and Morality. Bases of the Psychology Emotions], Petrazhitskiy L. I. Teoriya ipolitika prava, Saint Petersburg, 2010.