Наш досвід застосування принципу соціального натуралізму у наукових дослідженнях з 1990 р. свідчить, що він може бути ефективним методологічним інструментарієм для вирішення проблем, які виникають у будь-якій галузі юриспруденції, а також для конструктивної критики так званих "ненатура- лістичних (позитивістських)" і "псевдо- натуралістичних" методологій юриспруденції, які або ігнорують закони "природного права", або спотворюють розуміння самого "природного права".
Значення соціально-натуралістичної методології для юридичної науки і практики полягає у тому, що воно відкриває нові можливості для їх розвитку. Зокрема, з неї випливають такі теоретичні і практичні висновки.
1. Якщо право розуміється як закони соціальної природи, втілені у чинному законодавстві, то виходячи з цього слід вирішувати питання "що таке правопорушення, у тому числі злочин?". Будь-яке правопорушення, включаючи злочин, згідно з соціально- натуралістичною методологією юриспруденції, - це діяння, що порушує закони соціальної природи, втілені у чинному законодавстві (зокрема й у міжнародних договорах).
Принципову різницю між методологією соціального натуралізму і соціального позитивізму у юриспруденції можна проілюструвати, наприклад, тестуючи їхні евристичні можливості щодо вирішення питання "чому крадіжка є злочином?". У світлі соціального позитивізму крадіжка є злочином тому, що так постановив законодавець, керуючись безпосередньо своєю волею і свідомістю, а у світлі соціального натуралізму - тому, що це діяння порушує закон соціальної природи, який був відкритий людьми і втілений ними у форму кримінального законодавства. Він може бути сформульований так: "Не кради! - бо крадіжка є протиприродним заволодінням чужими речами і тому руйнує соціальний порядок, що є основою нормального життя людей у суспільстві". У світлі методології соціального натуралізму, наприклад, Кримінальний кодекс - це законодавчий акт, який відображає відкриті людьми закони соціальної природи (зокрема й закони "природного права"), порушення яких визнаються злочинами, і тому щодо них передбачена суспільна реакція у вигляді кримінальної відповідальності.
З принципу соціального натуралізму випливає, що існують дві форми соціальної реальності: природна, тобто така, що відповідає законам соціальної природи, і протиприродна, тобто така, що не відповідає законам соціальної природи. Таким чином, крадіжка, як і інші правопорушення, - це діяння реальні, але протиприродні, бо порушують закони соціальної природи, зокрема й закони природного права, відображені у чинному законодавстві.
2.  Виходячи з "соціально-натуралістичної" юриспруденції, "принцип верховенства права" слід розуміти як "принцип верховенства законів "природного права"". Зокрема, ця правова ідея може бути реалізовано у вигляді конституційної норми такого змісту: "Основою правопорядку в Україні визнається принцип верховенства законів природного права, відповідно до якого приймаються, застосовуються, оскаржуються і скасовуються будь- які законодавчі акти. Закони природного права є єдиним першоджерелом будь-яких прав і обов'язків для усіх суб'єктів суспільного життя. Жоден суб'єкт не може мати прав без пов'язаних з ними обов'язків і обов'язків без пов'язаних з ними прав". З цього також випливає, що під "правовою державою" слід розуміти державу, яка функціонує відповідно до законів соціальної природи і, зокрема, законів "природного права", які наділяються верховенством.
3.  Міра узгодження волі і свідомості людини із законами "природного права" є не що інше, як правова культура людини. Якщо виходити з "принципу верховенства законів "природного права"", то слід зробити висновок, що "правова культура людей вище будь-яких конституцій, законів, поста- новлень, звичаїв, договорів, релігійних та інших соціальних норм, що мають правовий характер". Тому формула протидії правопорушенням повинна мати такий вигляд: "Правова культура громадян плюс санкції, передбачені чинним законодавством". Отже, "краще з допомогою формування правової культури у людини запобігти вчиненню правопорушення, ніж застосовувати санкції за вчинення правопорушення".
4.  З юриспруденції, заснованої на "соціально-натуралістичній" методології, випливає "інструментальна концепція законодавства", згідно з якою законодавство має розглядатися не як самодіючий чинник (це відбувається у "соціально-позитивістській" юриспруденції), а як інструмент у руках людей, який вони застосовують відповідно до своєї правової культури, що відображає закони соціальної природи (і "природного права").
5.  Критерієм справедливості будь- якого правового акта чи акту застосування законодавства має бути відповідність його законам соціальної природи і, зокрема, законам "природного права".
6.  Виходячи з соціально-натуралістичної методології, існуюча концепція "прав людини" має бути розвинута таким чином, щоб протидіяти зловживанням свободою. Для цього під "правами людини" слід розуміти "природну свободу людини", тобто свободу жити за законами соціальної природи і, зокрема, за законами "природного права". Таке розуміння "прав людини" передбачає співіснування із "природною свободою людини" так званих "природних обов'язків людини", тобто обов'язків, що накладаються на неї законами соціальної природи, у тому числі законами "природного права". Ігнорування "природних обов'язків лю ди ни" відкриває шлях до зловживання правовою свободою, тобто "правами людини". Така свобода є свободою сваволі, псевдосвободою, яка може проявлятися у вигляді правопорушень (чи аморальних вчинків).
7.  Правова ідея "дозволено усе, що не заборонено законом" є продуктом методології соціального (правового) позитивізму, тому що не виключає заборону, яка засновується не на законах соціальної природи (зокрема, на законах природного права), а на правовій сваволі і правових ілюзіях законодавця. Відповідно до методології соціального натуралізму в основі правопорядку має бути така правова ідея: "Дозволено усе, що не суперечить законам соціальної природи (зокрема й законам природного права), які мають відкриватися людьми і втілюватися у законодавстві і практиці його застосування". Для забезпечення прогресивного правопорядку у суспільстві слід створити механізм, за якого кожен має право вимагати скасування законодавчого акта, який не заснований на законах соціальної природи (зокрема на законах природного права), а законодавець - зобов'язаний це робити.
8.  Критерієм будь-якої правової (так само як і моральної) заборони є невідповідність заборонюваного діяння законам соціальної природи, зокрема й законам "природного права", виходячи з того, що добром є все те, що узгоджується із законами соціальної природи, а злом те, що не узгоджується з ними. Зокрема, критерієм для кри- міналізації діяння має бути порушення цим діянням законів соціальної природи. Інакше діяння не може визнаватися злочином у чинному законодавстві.
9.  Соціально-натуралістична методологія є основою для так званого "золотого правила" правової поведінки: "Чини відповідно до законів соціальної природи, в тому числі - до законів "природного права"", і тоді твоя поведінка не буде правопорушенням!".
Протиправним (правопорушенням) може визнаватися лише те, що порушує закони соціальної природи, зокрема й закони "природного права", які мають бути відображені у чинному законодавстві. Таким має бути критерій для визнання діяння протиправним (правопорушенням) чи, навпаки, невизнання його таким, згідно з соціально-натуралістичною методологією у юриспруденції.
10.  Відповідно до соціально-натуралістичної методології глобалізація і, зокрема, європеїзація юриспруденції полягає у наближенні національних правових систем країн світу (чи Європи) до "спільного знаменника", яким є закони соціальної природи, включаючи закони "природного права". При найближчому розгляді розвитку права у країнах Європейського Союзу можна помітити тенденцію наближення до зазначеного "спільного знаменника" права у цих країнах. Цей факт підтверджує актуальність соціально-натуралістичної методології у сучасній юриспруденції не лише країн ЄС, а й України, яка рухається шляхом євро- інтеграції.
11.  На основі "соціально-натуралістичної" юриспруденції має бути реформована юридична освіта, яка є сьогодні "соціально-позитивістською". Вона має полягати у засвоєнні студентами- юристами відкритих юридичною наукою законів соціальної природи, зокрема й "природного права", які втілюються в усіх галузях чинного законодавства. Інакше кажучи, юридична освіта має бути, так би мовити, "соціально- натуралістичною", тоді вона сприятиме забезпеченню прогресивного правопорядку у суспільстві.
12.  Це ж стосується юридичної науки - вона має пізнавати (тобто відкривати їх так само, як наукою відкриваються закони фізичної і біологічної природи) закони соціальної природи (зокрема й "природного права") для того, щоб втілювати їх у форму законодавства і практики його застосування, а також для того, щоб використовувати їх для юридичної освіти і формування правової культури громадян.
13.  Соціально-натуралістична методологія, вказуючи на визначальну роль правової культури людей, яка є засобом "соціально-натуралістичного" тлумачення чинного законодавства, спонукає людей у своїй правовій практиці керуватися законами соціальної природи, зокрема й законами "природного права", які втілені у чинному законодавстві. Це сприятиме як вдосконаленню чинного законодавства, так і протидії зловживанням чинним законодавством, а також помилкам у його застосуванні. У цьому, зокрема, полягає практичне значення соціально-натуралістичної методології у юриспруденції.
Такими є деякі положення "соціально-натуралістичної" юриспруденції, тобто юриспруденції, заснованої на соціально-натуралістичній методології, яка може сприяти, на нашу думку, формуванню у сучасному суспільстві прогресивного соціального порядку (зокрема й правопорядку) - основи благополучного життя людей у суспільстві.
ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ
1.  Гроций Г. О праве войны и мира. - М., 1994. - 868 с.
2.  Костенко О. М. Принцип натуралізму в юридичній науці і кримінології // Правова система України: теорія і практика : тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції (Київ, 7-8 жовтня 1993 р.). - К., 1993. - С. 390-392.
3.  Костенко О. М. Трикутник долі // Віче. - 1993. - № 6. - С. 91-99.
4.  Костенко О. М. Принципи "універсальної конституції" природи // Трибуна. - 1993. - № 8-9. - С. 15-16.
5.  Костенко О. М. Концепція природного права і законодавство // Правова держава. - 1996. - Вип. 7. - С. 77-84.
6.  Костенко О. М. Культура і закон // Правова держава. - 1998. - Вип. 9. - С. 130-136.
7.  Костенко О. М. Основне питання правознавства: пошуки сучасного рішення // Ерліхівський зб. юрид. ф-ту Чернівецького нац. ун-ту ім. Ю. Федьковича. - Чернівці, 2002. - Вип. 3. - С. 5-10.
8.  Костенко О. М. Природні і людські фактори у праві: дослідження з позиції соціального натуралізму // Вісник Національної академії наук України. - 2005. - № 8. - С. 25-35.
9.  Костенко О. М. Соціальний натуралізм - світогляд майбутнього // Вісник Національної академії наук України. - 2006. - № 10. - С. 33-39.
10.  Костенко О. М. Універсальний натуралізм - підґрунтя наукової культури нового типу // Вісник Національної академії наук України. - 2007. - № 10. - С. 37-43.
11.  Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип філософії права // Проблеми філософії права. - К. ; Чернівці, 2008. - Т. IV-V - С. 98-107.
12.  Костенко О. М. Культура і закон - у протидії злу : моногр. - К., 2008. - 352 с.
13.  Костенко О. М. "Натуралістична" юриспруденція і правова реформа в Україні // Вісник Національної академії наук України. - 2008. - № 4. - С. 12-20.