У диспозиції ст. 185 КпАП передбачено, що вимоги працівника міліції повинні бути пред'явлені під час охорони ним громадського порядку. Про перебування його при виконанні службових обов'язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред'явлене відповідне посвідчення.

Інколи протоколи про адміністративні правопорушення складалися щодо осіб, які не порушували громадського порядку.

Так, працівник ОВС УБОЗ У МВС України в Харківській області і червня 2005 р. склав протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. і 85 КпАП, згідно з яким 7 квітня 2005 р. о 17-й год. в. о. директора ХФ З AT "Київстар GSM" К. відмовився на запит працівників УБОЗ надати інформацію про вхідні та вихідні дзвінки абонента. Відповідно до вимог ст. Зі Конституції та статей 187 і 187 Кримінально-процесуального кодексу України така інформація може бути надана лише після винесення судом постанови. Проте у матеріалах справи така постанова відсутня. Крім того, відповідно до ст. 185 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків під час охорони громадського порядку. Отже, вимога працівників міліції була незаконною, а складений протокол щодо К. згідно зі ст. 185 КпАП неправомірний. За таких обставин постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 червня 2005 р. закрито провадження у справі за відсутністю у діях К події та складу правопорушення.

Протоколи про адміністративні правопорушення складалися переважно із дотриманням вимог ст. 255 КпАП уповноваженими на те особами - дільничними інспекторами чергових частин міліції, підрозділами карного розшуку, відділу боротьби з економічними злочинами; у справах щодо військовослужбовців- зональними відділеннями військової служби правопорядку та посадовими особами, уповноваженими виконавчим комітетом міської ради. Однак виявлено випадки складення протоколу про адміністративне правопорушення не уповноваженими на те особами, зокрема органами податкової міліції, що тягло закриття провадження у справі.

Іноді порушення порядку сповіщення органів влади щодо проведення масових заходів виявлялось у надісланні повідомлення до районного відділу внутрішніх справ замість органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Крім того, суть правопорушень у зазначених адміністративних матеріалах викладалася не в протоколі, а в копіях постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, складених органом внутрішніх справ, не затверджених начальником та без підпису посадових осіб.

Вказані недоліки мали місце у справах щодо Г., Р., Ч., К, розглянутих j3 липня 2005 р. Якимівським районним судом Запорізької області.

Ураховуючи спільність об'єкта адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачено статтями 185 та 185 КпАП, вважаємо, що у випадках злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції чи військовослужбовця у зв'язку з порушенням порядку організації та проведення зборів, мітингів тощо дії правопорушника слід кваліфікувати згідно з ч. 2 ст. 36 КпАП за двома зазначеними статтями із накладенням адміністративних стягнень у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з уже вчинених.

Як свідчить судова практика, протоколи про адміністративні правопорушення за статтями 185 та 185 КпАП складалися неякісно через відсутність законодавчого визначення понять

"громадський порядок", "збори", "мітинг", "вуличний похід", "демонстрація", "пікетування". Такі визначення містяться лише у науково-практичних коментарях .

В окремих випадках неправомірно вживалися заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, особливо адміністративне затримання. Однак усупереч вимогам ст. 261 КпАП не завжди складалися протоколи про адміністративне затримання правопорушників, що ускладнювало суду можливість правильно обчислити строк адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.

Наприклад, постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2005 р. К притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. і 85 КпАП та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту. Строк стягнення постановлено обчислювати з моменту затримання, однак протокол про адміністративне затримання у справі відсутній.

Узагальнення засвідчило, що досить часто працівники органів внутрішніх справ неякісно оформляють адміністративні матеріали: нерозбірливо вказують посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; не зазначають усі відомості про особу порушника, зокрема адресу, що у подальшому унеможливлює сповіщення його про час і місце розгляду справи судом, дату народження порушника, що позбавляє можливості зробити правильний висновок про те, чи підлягає за віком особа адміністративній відповідальності (наприклад, неповнолітній); відсутня інформація про притягнення раніше особи до відповідальності; не вказують сімейний стан правопорушника та наявність у нього утриманців; особу правопорушника засвідчують не паспортом, а довідкою адресного бюро Міністерства внутрішніх справ України без номера та дати, із ксерокопією фотографії; не зазначають місце вчинення адміністративного правопорушення та неповно або взагалі не викладають його суть; не завжди конкретизують форму вчинення правопорушення; інколи відмову особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу не засвідчують підписами понятих; не зазначають прізвища, адреси свідків і потерпілих (якщо вказують, то часто свідками бувають працівники міліції); відсутні пояснення правопорушника та посилання на нормативний акт, яким передбачено відповідальність за вчинене правопорушення; відсутні документи, що підтверджують медичний огляд особи, хоча із протоколу та рапортів убачається, що правопорушник перебував у стані алкогольного сп'яніння; протокол про адміністративне правопорушення містить виправлення, що недопустимо, тощо.

За правопорушення, склад яких передбачено у статтях 185 та 185 КпАП, настає адміністративна відповідальність, якщо у діях правопорушника відсутні ознаки злочину. Отже, має місце позитивна практика, коли перед складенням протоколу про адміністративне правопорушення виноситься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом вчиненого порушення законодавства.

Такої практики дотримуються суди, зокрема. Київської та Львівської областей. Автономної Республіки Крим.

Крім того, проведене узагальнення дало підстави для висновку, що суди не завжди реагують на факти неналежного оформлення адміністративних матеріалів органами внутрішніх справ, що впливає на якість судочинства. У зв'язку з цим існує потреба періодично узагальнювати апеляційними судами практику розгляду справ зазначеної категорії та вживати заходів для усунення виявлених недоліків.

Відповідно до вимог статей 245 та 280 КпАП суди зобов'язані своєчасно, всебічно, повно та об'єктивно з'ясовувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема Й ті, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, визначати розмір заподіяної шкоди тощо.

Вивчення справ показало, що у більшості із них усупереч вимогам ст. 281 КпАП протоколи судових засідань не велися, тому в справах відсутні: відомості про явку осіб, які брали участь у розгляді справи судом; пояснення, клопотання вказаних осіб і результати їх розгляду; інформація про документи та докази, досліджені судом при розгляді справ; відомості про оголошення прийшлих постанов і роз'яснення порядку їх оскарження.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у її. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів", судді зобов'язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність даних, що характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до адміністративної відповідальності протягом року. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення. У мотивувальній частині постанови разом із поясненням притягнутої до відповідальності особи необхідно наводити пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у справі і покладені в основу прийнятого рішення.

Однак не завжди суди виконують вказані вимоги, і через неналежне оформлення адміністративних матеріалів деякі суди закривали провадження у справах за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення у діяннях осіб.

Так, із Деснянського РВ МУ МВС України в м. Києві до Деснянського районного суду м. Києва надійшов адміністративний матеріал щодо Г., який 2 листопада 2005 р. у нетверезому стані вчинив правопорушення, кваліфіковане за ч. І ст. 185 КпАП (хоча зазначена стаття не мас частин). Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 3 листопада 2005 р. провадження у справі щодо Г. закрито за відсутністю складу правопорушення за ст. 185 КпАП. Однак пояснення правопорушника у справі відсутні. Крім того, матеріали справи свідчать, що медичний огляд стосовно перебування Г. у нетверезому стані не проводився. Також у протоколі не зазначено, які саме законні розпорядження працівників міліції Г. не виконав та у чому виражалася злісна непокора. Натомість суд цим обставинам справи належну оцінку не дав і не повернув матеріал для належного оформлення органу внутрішніх справ.

Для застосування положень ст. 185 і КпАП є важливим чітке відмежування реалізації суб'єктивного права на свободу вираження своєї думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції) від незаконного проведення масових зібрань.

Аналіз вивчених справ показав, що збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації здійснюються на законних підставах, коли їх місце або маршрут були визначені організаторами, про що останні завчасно сповістили виконавчі органи сільських, селищних, міських рад; вказані заходи є мирними, проводяться без зброї та не порушують гарантовані ст. 68 Конституції права і свободи інших людей; їх організація та проведення не заборонені судовим рішенням, яке набрало чинності й не скасоване. Проте є випадки,

коли з мстою реалізації вказаного права особами застосовувалися шум. крики, биття у бочки тощо, чим порушувалися права інших людей.

Також істотним недоліком у судовій практиці є низький рівень здійснення судами підготовки до розгляду справ про адміністративне правопорушення. Не завжди виконуються вимоги ст. 278 КпАП: не перевіряється, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду, чи витребувано необхідні додаткові матеріали тощо. Допущення сулами таких недоліків інколи призводить до порушення передбачених строків накладення адміністративних стягнень.

Так, через неявку правопорушника К. у судове засідання постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 серпня 2005 р. провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КпАП. До адміністративної відповідальності К. притягувався за ч. 2 ст. 185 КпАП. У мотивувальній частині постанови вказано, що правопорушник на неодноразові виклики суду не з'являвся. Проте у матеріалах справи не підтверджується ця обставина та убачається, що 5 липня 2005 р. суд постановив доставити К. у судове засідання приводом; 11 липня 2005 р. порушник ознайомився із матеріалами справи у суді, але навіть тоді не був повідомлений про призначення справи до розгляду.