Єдиним актом, що на сьогодні визначає строк завчасного сповіщення про проведення зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій, є Указ від 28 липня 1988 р. № 9306- ХІ. Зокрема у п. 2 цього Указу зазначено, що уповноважені (організатори) масових зібрань зобов'язані не пізніше як за десять днів до намічуваної дати їх проведення подати заяву в письмовій формі у виконавчий комітет відповідної місцевої ради.

Вивчення справ свідчить, що суди беруть до уваги завчасне сповіщення органів влади або місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій у письмовій формі. У разі відмови цих органів прийняти заяву про проведення масового зібрання та за умови доведеності вказаного факту судами обгрунтовано закривалося провадження у справах.

Так, у постановах Балаклавського районного судом. Севастополя від 7 квітня 2005 р. щодо М. та С. провадження у справах за ч. 2 ст. 185 КпАП закрито за відсутністю в їх діях складу правопорушення. У мотивувальних частинах постанов суду зазначено, що М. разом із С. та іншими особами до початку мітингу принесли заяву в Орлинівську сільраду для реєстрації Оскільки секретар голови був відсутній, вони передали заяву безпосередньо голові цієї сільради, а також усно під час розмови повідомили його про проведення мітингу. Хоча голова сільради факт передачі заяви заперечував, однак його підтверджено показаннями свідків. Порушень громадського порядку під час мітингу не допускаюся. За викладених обставин судове рішення є обґрунтованим.

Згідно з п. 4 Указу від 28 липня 1988 р. № 9306-ХІ збори, мітинги, вуличні походи і демонстрації проводяться відповідно до зазначених у заяві цілей, а також у визначені строки і в обумовленому місці.

Траплялися випадки, коли з метою забезпечення правопорядку і запобігання порушенням конституційних прав громадян, рішенням виконкому рекомендувалося громадським організаціям і політичним партіям проводити мітинги та інші масові заходи в певних місцях, а також визнавалося недоцільним проведення таких заходів на площах міста біля адміністративних будівель, торгових центрів, основних транспортних магістралей тощо.

Особи, які проводили захід у місці, яке не було запропоноване виконкомом або визначене судовим рішенням, обгрунтовано притягалися до адміністративної відповідальності за ст. 185 і КпАП.

Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП).

Деякі суди не завжди належним чином перевіряють, чи містяться в адміністративних матеріалах докази винності осіб у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 1851852 КпАП, відомості про особу правопорушника, достатні для розгляду справи у сулі. Часто доводи суду, викладені у постанові про адміністративне правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи, наведеним у протоколі.

Виявлено випадки порушення судами вимог ч. 2 ст. 277 КпАП, зокрема, допускалися порушення строків розгляду справ із закінченням доби (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185 КпАП) та триденного строку (для справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185і КпАП).

Так, адміністративний матеріал щодо вчинення Г. правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 185 КпАП, передано до суду 20 квітня 2005 р. Проте Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська вказану адміністративну справу розглянуто лише 29 червня 2005 р. (через 2 місяці 9 днів), про що винесено постанову, котрою Г. притягнуто до адміністративної відповідальності та призначено штраф у розмірі 340 грн. Оскільки станом на 29 червня 2005 р. закінчився строк накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КпАП, необхідно було б закрити провадження у вказаній справі за перебігом строків накладення адміністративного стягнення.

Виявлено факти, коли суди необгрунтовано закривали провадження у справах.

Так, згідно з постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2005 р. закрито провадження у справі щодо О. про адміністративне правопорушення, передбачене ст. і85 КпАП. Підставою для закриття провадження у справі було те, що пройшла доба, протягом якої повинна була розглядатися справа. Однак такий висновок суду не відповідає дійсності, оскільки із матеріалів справи убачається, що адміністративний матеріал надійшов до суду ІЗ вересня 2005 р., а справу розглянуто 14 вересня 2005 р. Крім того, О. вчинив правопорушення 10 вересня 2005 р., тобто строк накладення адміністративного стягнення, встановлений у ст. 38 КпАП, не сплинув. При цьому порушення строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених ч.

2 ст. 277 КпАП, не є підставою для закриття провадження у справах. За викладених обставин вважається, що провадження у вказаній справі закрито судом необгрунтовано.

Законність притягнення до адміністративної відповідальності у справах вказаної категорії

Виявлено випадки, коли були підстави для притягнення осіб до адміністративної відповідальності, проте, через неналежне оформлення матеріалів органами внутрішніх справ, порушення судом вимог статей 245 та 280 КпАП щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, правопорушники уникали відповідальності,

встановленої законом. Без належного вмотивування судом до цих осіб застосовувався вид стягнення, не передбачений санкцією інкримінованої статті.

Наприклад, 31 серпня 2005 р. об 11 год. 50 хв. Т.. Ч.. С.-Д.. Н.. Л. проникли до приміщення Київської міської державної адміністрації, захопили приймальню міського голови, чим перешкоджали нормальній роботі міськдержадміністрації. На неодноразові вимоги працівників міліції припинити ці дії не реагували, після чого їх було затримано. Згідно з постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2005 р. вказаних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та застосовано стягнення у виді попередження, яке не передбачено санкцією інкримінованої статті, та всупереч вимогам ст. 33 КпАП не вмотивовано судом. Із матеріалів справ також убачається, що протоколи стосовно Ч. Та Л. працівниками міліції оформлені із порушенням вимог ст. 256 КпАП. Зокрема, у протоколі стосовно Ч. не зазначено часу і місця вчинення правопорушення, відсутні пояснення порушника, не вказані прізвища й адреси свідків (за змістом рапортів такі особи с); у протоколі стосовно Л. не вказано, чи роз'яснювалися йому права та обов'язки. У постановах суду щодо Ч" Л., Т. не зазначено, у чому виражалася злісна непокора законним вимогам працівників міліції, яким саме вимогам, не наведені пояснення правопорушників, не вказано, якими доказами підтверджується винність цих осіб. За таких підстав постановами голови апеляційного суду м. Києва від 6, 10, 25 жовтня та 17 листопада 2005 р. скасовано ці постанови місцевого суду.

Матеріали справ щодо Ч..Л., Т направлено на додаткову перевірку до Шевченківського РУГУ МВС України у м. Києві. Справи щодо Ш. та С.-Д. направлено на новий судовий розгляд, а провадження у справі стосовно Н. закрито через порушення щодо нього кримінальної справи за ст. 341 КК України.

У судах обгрунтовано закривалося провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо учасників масових зібрань, адже згідно з вимогами ч. 2 ст. 185і КпАП відповідальності підлягає лише організатор зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації.

Так, у постанові Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2003р. закрито провадження у справі щодо 3. про адміністративне правопорушення, передбачене

ч.  2 ст. 185 КпАП, через відсутність у його діях складу правопорушення та оскільки 3. не був організатором пікетування.

Іноді протоколи про адміністративні правопорушення складали необгрунтовано внаслідок незаконних вимог або розпоряджень працівників міліції, чим порушували конституційні права та свободи осіб. У таких випадках на підставі п. 1 ст. 247 КпАП суди цілком правомірно також закривали провадження у справах.

Наприклад, дільничний інспектор міліції Старосамбірського РВ УМВС України у Львівській області склав протокол про адміністративне правопорушення згідно зі ст. 185 КпАП щодо П. У протоколі зазначено, що 11 червня 2005 р. о 23 год. 30 хв. П., перебуваючи у нетверезому стані, на законну вимогу працівників міліції проїхати у чергову частину категорично відмовився, шарпав за формений одяг, на зауваження працівників міліції не реагував. Однак із матеріалів справи, зокрема рапортів працівників міліції, убачається, що під час оперативно-профілактичного відпрацювання території вони разом із працівниками спецпідрозділу "Беркут" приблизно о 23 год. 30 хв. шляхом зламу дверей зайшли у будинок раніше судимого П., розбудили його, етапи кричати, чому він не відкрив двері, оглядали будинок, шукали макову солому, привезли П. у чергову частину міліції. У судовому засіданні працівники міліції не змогли пояснити, на підставі чого вони у нічний час шляхом зламу дверей зайшли у дім П. та яким чином він порушив громадський порядок. Відповідно до постанови Старосамбірського районного суду Львівської області від 14 червня 2005р. провадження в указаній справі закрито за відсутністю в діях П. складу правопорушення.

Незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема необґрунтоване застосування до особи адміністративного арешту, є істотним недоліком у судовій практиці та, інколи, тягне відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства. Також істотним недоліком є неодноразове направлення справи на новий судовий розгляд, що викликає тяганину в розгляді справи судом та порушує право особи на судовий розгляд упродовж розумного строку, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наприклад, згідно з постановою Печерського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2004р. А. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КпАП та піддано адміністративному арешту на строк 10 діб. Через неправильну правову оцінку дій особи місцевим судом, постановами голови апеляційного суду м. Києва вказану постанову суду скасовано, а справа двічі направлялася на новий судовий розгляд, за результатами якого у постанові Печерського районного суду м. Києва від 15 квітня 2005 р. провадження у справі щодо А. було закрито у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в його діях. А. повністю відбув накладене на нього стягнення, а потім звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним застосуванням адміністративного арешту.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого 2006 р. позов А. задоволено та стягнуто на користь позивача 1 тис. 500 грн. моральної шкоди і на судові витрати. Підставою для задоволення позову став установлений судом факт завдання позивачеві шкоди (глибоких душевних страждань), бо він не мав змоги виконувати обов'язки годувальника трьох своїх дітей, був принижений перед родичами, співробітниками та змушений виправдовуватися перед ними тощо.

Вмотивованість винесених судами постанов у справах про адміністративні правопорушення