Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

Отже, не підлягають розгляду в адміністративних судах спори з питань, вирішення яких належить до повноважень Конституційного Суду України за заявами, щодо яких законодавством про порядок розгляду трудових спорів, про адміністративні правопорушення, заявами щодо внутрішньої діяльності об'єднань громадян, релігійних організацій, кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним та іншими нормативними актами передбачено інший порядок їх розгляду. Так, наприклад, оскарження дій і постанов органів дізнання (ст. 110 КПК), оскарження постанови про закриття справи (ст. 215 КПК), оскарження дій слідчого і прокурора (глава 22 КПК) відбувається відповідно до КПК України.

Особливий судовий порядок оскарження встановлено КпАП України для постанов суддів, посадових осіб та органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення (глава 24 КпАП). Спеціальний судовий порядок встановлено також для оскарження судових актів.

Щодо питань, вирішення яких належить до повноважень Конституційного Суду, слід зазначити, що відповідно до Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд приймає до свого провадження справи з питань невідповідності Конституції: 1) чинних законів України та інших актів, прийнятих Верховною Радою України; 2) прийнятих, але не введених в дію законів та інших актів Верховної Ради України. Конституційний Суд України розглядає також справи про невідповідність Конституції і законам України: 1) указів і розпоряджень Президента України; 2) постанов Президії Верховної Ради України; 3) законів та інших актів, прийнятих Верховною Радою Республіки Крим та її Президією; 4) постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів Республіки Крим. Конституційний Суд України розглядає також справи, пов'язані з: 1) порушенням компетенції органами і особами державної влади, зазначеними в Конститу-

14

 

ції України; 2) порушенням розподілу встановленої Конституцією України та Конституцією Республіки Крим компетенції місцевих Рад різного рівня, а також компетенції місцевих Рад і органів державної виконавчої влади; 3) законністю призначення виборів і референдумів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено перелік обставин, які підлягають перевірці з боку суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Із наведеного у нормі переліку можна виокремити ті, що є критеріями законності актів, дій (бездіяльності), що оскаржуються: чи ґрунтується правовий акт на законі; прийнятий уповноваженою особою; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Іншою групою обставин, що є предметом перевірки суду, є питання обґрунтованості рішень, дій чи бездіяльності: чи обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) прийнято акт, вчинено дію.

Інші обставини, що містяться у наведеному переліку, тобто прийняття рішень, вчинення дій органом публічної влади без-сторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), своєчасно, тобто протягом розумного строку, можна віднести до третьої групи. Особливістю даної групи обставин є наявність деяких оціночних категорій, які вводяться Кодексом і не отримали конкретного визначення у його нормах. Так, наприклад, термін "своєчасно" пояснюється через інший - "протягом розумного строку". При цьому сам термін "розумний строк" трактується у частині 11 ст. З як найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Таким чином, вчинення дій органом публічної влади своєчасно, тобто протягом розумного строку можна трак-

15

   

тувати як вчинення таких дій без невиправданих зволікань, у найкоротший строк.

Щодо терміна "добросовісність" слід зазначити, що він як правова категорія виник у Стародавньому Римі, де був однією із визначальних категорій. У сучасному праві він знайшов відображення у ст.ст. З, 330 ЦК України. Стаття 3 визначає добросовісність як один з загальних принципів цивільного права. Статтею 330 передбачено умови набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права. При цьому добросовісність набуття права власності має суттєве значення. Добросовісність, як правило поведінки суб'єктів цивільних правовідносин, згадується в Правилах адвокатської етики, у Положенні про операції банків з векселями від 6 жовтня 1999 p., у Кодексі професійної відповідальності членів Асоціації Позабіржової Фондової Торгової Системи тощо. Закріплений принцип добросовісності і міжнародним приватним правом, він є визначальним для міжнародної торгівлі. Перенесення принципу добросовісності в сферу дії публічного права є дуже важливим і свідчить, насамперед, про демократизацію останнього, просякнення його ідеями приватного права.

Принцип добросовісної адміністрації, що запроваджується в Україні, вже досить довгий час існує у адміністративному праві інших правових систем (Нідерланди, Бельгія, Франція). Сьогодні добросовісність є загальним принципом права, сприйнятим судовою практикою і означає вимогу поваги адміністрації по відношенню до усіх, хто потрапляє у сферу її дії. Цей принцип досить часто фігурує у судових справах про зловживання владою (див. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень"). Принцип добросовісної адміністрації містить вимогу старанності, дбайливості, мотивації рішень і дій, їх відкритості і прозорості, уважності до тих, хто звертається до адміністрації. Принцип добросовісної адміністрації вимагає від неї діяти таким чином, щоб отримати довіру громадян.

Отже, вчинення дій органом публічної влади добросовісно означає, що ці органи мають діяти старанно, уважно, вмотивовано, дотримуючись принципу верховенства права і моральних норм.

16