1. Суд при вирішенні справи керується принципом верхо  венства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права  та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають  зміст і спрямованість діяльності держави.
2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуван  ням судової практики Європейського Суду з прав людини.
3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і  свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Кон  ституції України гарантується.
4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміні  стративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечли  вості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відно  сини.

:

1. Коментована стаття присвячена одному з найголовніших принципів, що є визначальним для всієї системи права взагалі - принципу верховенства права. Нова Конституція України закріпила нові демократичні принципи та цінності, котрі запроваджуються у практику національної правотворчості та правозастосування.

Зокрема, загальновідомим є те, що в свій час основною функ-ією радянської юридичної науки був, перш за все, захист інтересів держави.

Концептуальною основою сучасної правової парадигми є визнання пріоритетного місця і ролі людини та громадянина у державно-владних відносинах, що опосередковуються адміністративним правом. Тому нагальною є потреба у якісно новому розумінні призначення права і закону, відповідності їх моральним вимогам. Питання запровадження принципів правової держави у адміністративне судочинство взагалі і принципу верховенства, зокрема, є тим більш актуальним, що сучасна адміністративна наука поповнюється новими принципами, невідомими їй до сьогодні.

45

Конституцією України закріплено такі принципи, як верховенство права та верховенство закону (ст. 8).

Сутність діалектичної взаємодії цих принципів полягає, перш за все, в тому, що вона є проявом загального та окремого у праві. Принцип "верховенства права" повинен розглядатися з точки зору його обов'язковості для законотворчої діяльності, принцип "верховенства Конституції" - по відношенню до законодавчих та інших актів, принцип "верховенства закону" - в ієрархії всіх інших нормативних актів.

З цих позицій особливо важливе методологічне значення для формування системи принципів адміністративного судочинства набуває принцип верховенства права. Це пов'язано з тим, що принцип верховенства права є, за своєю суттю, принципом природного права як сукупності ідеальних, духовних і справедливих понять про право. Визнання конституційним принципом верховенства права означає, що закони держави, також як і їх застосування, повинні відповідати праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості. Крім того, в законах має обмежуватись свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і. держави задля загального добра.

Принцип верховенства права означає, що свобода громадян має забезпечуватись таким правовим порядком, коли ніхто не змушує робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип верховенства права означає також, що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування держави в особі її органів, посадових осіб і інших організацій.

Саме тому у ч.І коментованої статті задекларовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, ЇЇ права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це означає, що адміністративний суд не повинен застосовувати положення правового акту, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина. Адміністративний суд не повинен також допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права і свободи.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

46

Принципи правосуддя обумовлені не тільки практикою й удосконалюванням правосуддя в Україні, але і міжнародною нормотворчістю і правозастосуванням.

У числі джерел, що визначають сучасну систему принципів правосуддя, не можна не відзначити тих найважливіших актів міжнародних організацій, що впливають на проведення судової реформи. До них відносяться: Загальна декларація прав лю дини, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Євро пейська конвенція про захист прав людини й основних свобод, Європейська хартія про статус суддів, рекомендації Кабінету Міністрів Ради Європи.

Ці міжнародні акти зіграли важливу роль у правовому регулюванні прав людини, закріпленні пріоритету прав громадянина перед державою. У них одержали правове закріплення найважливіші принципи правосуддя, що відносяться до забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Крім того, встановлюється необхідність урахування також і судової практики Європейського Суду з прав людини.

3. Відповідно до частини 3 коментованої статті звернення до  адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і гро  мадянина безпосередньо на підставі Конституції України га  рантується.

Це положення означає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції). При цьому судовий захист можливий не лише стосовно тих прав, що прямо вказані в законі, але й відносно тих, що слідують з норм Конституції України чи іншого закону (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Згідно з цим принципом судам підвідомчі усі спори про захист прав і свобод фізичних осіб, у тому числі, в адміні стративних відносинах. Суд не має права відмовити громадянину в прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті і задоволені (або відхилені) в іншому (адміністративному) порядку.

4.  Забороняється також відмова в розгляді та вирішенні ад  міністративної справи з мотивів неповноти, неясності, супереч  ливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відно  сини.

47

Так, Конституційний Суд України у п.п. 2, 3 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 р. зазначив, що відмова суду у прийнятті позовної заяви, оформленої у відповідності з чинним законодавством, є порушенням права на судовий захист, яке, відповідно до Конституції України, не може бути обмежене.