Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, якщо службова особа одержала його за виконання (невиконання) будь-якої дії з використанням нада­ної їй влади чи службового становища (СПВСУ (2008-2009). - С. 195-197). Звідси випливає, що діяння, які обумовлені хабаром, службова особа могла або повинна була вчинити з використанням наявних у неї владних, організаційно-розпорядчих чи адмі­ністративно-господарських функцій (пп. 2 і 6 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.). Інакше кажучи, діяння, вчинене винним за хабар, має бути зумовлене його службовим станови­щем і пов ’язане з його владними чи службовими повноваженнями (РВСУ. - 2008. - Вип. 2(17). - С. 109-112; СПВСУ (2008-2009). - С. 191-195). При цьому слід ураховувати, що судова практика відносить до таких не лише ті діяння, які безпосередньо входять до кола службових повноважень особи, а й такі, які вона хоча й не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу (п. 2 ППВСУ від 26 квітня 2002р.).

            Якщо ж незаконна винагорода одержана у зв’язку з виконанням особою не службових, а інших (професійних, виробничих, технічних) обов’язків, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 368 КК (ПС. - С. 163; СПВСУ. Кн. 1. - С. 49-51, 128-132). За певних умов такі діяння можуть містити ознаки складу злочину, передбаченого ст. 354 КК (КС. - 2007. - Вип. 3(5). - С. 112-113). Не може кваліфікуватися за ст. 368 КК і одержання службовою особою незаконної винагороди за виконання таких дій, при вчиненні яких вона використовує не службове становище, а, наприклад, дружні, родинні, особисті відносини та зв’язки з іншими, у тому числі й службовими особами.

            Оскільки вчинення злочину, передбаченого ст. 368 КК, вичерпується самим фактом одержання хабара, дії службової особи, обумовлені хабаром, перебувають поза межами об’єктивної сторони даного складу злочину і відповідальність за ст. 368 КК настає незалежно від того: а) чи був одержаний хабар до (хабар-підкуп) або після (хабар-винагорода) вчинення цих дій (РВСУ. - 2002. - С. 112-113); б) чи було зазда­легідь обумовлено одержання хабара; в) чи виконала або не виконала службова особа дії, зумовлені хабаром; г) чи збиралася вона їх виконувати або не мала такого наміру.

            Для кваліфікації діяння за ст. 368 КК не має також значення, одержала служ­бова особа хабар за виконання (невиконання) правомірних чи протиправних дій. Проте, якщо діяння, які службова особа виконала у зв’язку з одержанням хабара, містять ознаки складу іншого злочину (наприклад, службового зловживання, пере­вищення влади, службового підроблення), вчинене належить кваліфікувати за су­купністю злочинів (п. 3 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.; РВСУ. - 2012. - Вип. 2 (25). - С. 75-78).

            Оскільки діяння, вчинені службовою особою за хабар, перебувають поза ме­жами об’єктивної сторони одержання хабара, останнє належить до злочинів із фор­мальним складом і визнається закінченим із моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара (РВСУ. - 2000. - С. 98-100; ВВСУ. - 2007. - № 11. - С. 18). Ознаки закінченого складу злочину є у діях службової особи і тоді, коли хабар одер­жується нею від особи, яка передає його з метою викриття хабароодержувача й у зв’язку з цим звільняється від кримінальної відповідальності на підставах, передба­чених законом (п. 10 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.).

            Якщо службова особа лише створювала умови для одержання хабара (напри­клад, підшукувала співучасників, обговорювала суму хабара, місце та час його одержання) або виконала певні дії, спрямовані на його прийняття, але не одержала хабар із причин, які не залежали від її волі (наприклад, унаслідок вручення замість грошей так званої «ляльки»), вчинене в першому випадку є готуванням до одержан­ня хабара, а у другому - замахом на цей злочин. При цьому слід ураховувати, що готування до одержання хабара, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, не тягне за собою кримінальної відповідальності, бо передбачене в цій нормі діяння належить до зло­чинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК) і тому в силу ч. 2 ст. 14 КК не є криміналь­но караним. Якщо ж службова особа вчинила лише підготовчі до одержання хабара дії, передбачені частинами 2-4 ст. 368 КК (наприклад, домовилася про суму й час його одержання), але потім добровільно відмовилася від його прийняття, вона звіль­няється від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 17 КК (див. коментар до ст. 17 КК).

            Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умис­лом та наявністю корисливого мотиву. Причому особливість суб’єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що між умислом хабароодержувача та хабародавця є тісний, нерозривний зв’язок, бо і той, хто дає хабар, і той, хто його одержує, усві­домлює, що має місце саме давання-одержання хабара (СПВСУ 2010. - С. 425-431). Умислом хабароодержувача в усіх випадках має охоплюватися, крім іншого, і та об­ставина, що й сам хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і тим самим усвідомлює, що незаконна винагорода передається службовій особі й приймається останньою саме як хабар (СПВСУ 2010. - С. 431-433). Тому, якщо особа, передаючи службовій особі фактично незаконну винагороду, із тих чи інших причин не усвідом­лює, що дає хабар (наприклад, у зв’язку з обманом чи зловживанням довірою особа помилково вважає, що сплачує штраф), вона не може нести відповідальність за даван­ня хабара, а службова особа - за його одержання. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися в цих випадках як службове зловживання, шахрайство тощо (п. 9 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.).

             Дії службової особи, яка одержала матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, а насправді мала намір не передавати їх, а привлас­нити, належить кваліфікувати не за ст. 368 КК, а за відповідними частинами статей 190 та 364 КК як шахрайство та службове зловживання, а за наявності до того під­став - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до за­маху або пособництво у замаху на давання хабара.

             Суб’єкт одержання хабара - лише службова особа публічного права. Служ­бова особа приватного права за одержання неправомірної вигоди майнового харак­теру несе відповідальність за ст. 3683 КК. Проте співучасником одержання хабара (організатором, підбурювачем, посібником) може бути й будь-яка інша особа. При цьому питання про кваліфікацію дій такої особи як співучасника чи в одержанні (ст. 368 КК), чи в даванні (ст. 369 КК) хабара має вирішуватися з урахуванням спря­мованості її умислу та виходячи з того, у чиїх саме інтересах, на чиєму боці та з чиєї ініціативи - хабароодержувача або хабародавця - вона діяла (п. 11 ППВСУ від 26 квітня 2002 р.).

             До кваліфікованих (особливо кваліфікованих) видів злочину, передбаченого ст. 368 КК, закон відносить одержання хабара: 1) у значному розмірі (ч. 2 ст. 368 КК);

           у великому розмірі; 3) службовою особою, яка займає відповідальне становище;

           за попередньою змовою групою осіб; 5) повторно; 6) поєднане з вимоганням хаба­ра (ч. 3 ст. 368 КК); 7) в особливо великому розмірі; 8) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. 4 ст. 368 КК).

             При визначенні розміру хабара слід керуватися п. 1 примітки до ст. 368 КК, згідно з якою хабарем у значному розмірі є такий, який у п’ять, у великому - у двіс­ті, а в особливо великому - у п’ятьсот разів перевищує н. м. д. г. Але якщо службо­ва особа одержала декілька хабарів, кожен із яких не перевищує у 5, 200 чи 500 разів н. м. д. г., а вчинені нею дії не об’єднані (не охоплювалися) єдиним умислом винного, то вчинене не може бути кваліфіковане як одержання хабара у значному, великому або особливо великому розмірі, навіть якщо загальна сума таких хабарів перевищує зазначені розміри (ВВСУ. - 1998. - № 1. - С. 29; 2002. - № 3. - С. 12). У таких випадках одержання кожного окремого хабара містить ознаки самостійно-
 

го складу злочину, а вчинені службовою особою дії повинні розглядатися (за інших необхідних умов) як одержання хабара повторно (ПС (1993-1995). - С. 173-179; ВВСУ. - 1998. - № 1. - С. 29).

             Якщо при одержанні декількох хабарів умисел службової особи було спрямо­вано на його отримання у значному, великому або особливо великому розмірі (напри­клад, у разі систематичного одержання хабарів дрібними сумами на підставі так званих такс чи у формі поборів, данини), її дії необхідно оцінювати як один (єдиний) продовжуваний злочин (див. коментар до ч. 2 ст. 32 КК) і залежно від загальної суми отриманого в цілому хабара кваліфікувати як його одержання у значному, великому чи особливо великому розмірі. Якщо ж службова особа послідовно одержала один хабар у значному, другий - у великому, а третій - в особливо великому розмірах, вчи­нене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - відповідно за частинами 2, 3 та 4 ст. 368 КК, а покарання призначати за правилами ст. 70 КК.

             Якщо умисел службової особи було спрямовано на одержання хабара у знач­ному, великому чи особливо великому розмірі, але з причин, що не залежать від її волі, фактично була отримана лише частина зумовленого хабара, дії винного належить кваліфікувати як замах на одержання хабара в тому розмірі, який охоплювався його умислом (РВСУ. - 1997. - С. 133-134).

             При визнанні службової особи такою, яка займає відповідальне (ч. 3) чи особ­ливо відповідальне (ч. 4) становище, слід керуватися п. 2 примітки до ст. 368 КК і ви­ходити з того, що перелік таких службових осіб, наведений у законі, є вичерпним (СПВСУ 2010. - С. 433-434).

             Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб має відповідати всім ознакам цієї форми співучасті, закріпленим у ч. 2 ст. 28 КК, і стосовно ч. 2 ст. 368 КК полягає у такому:

             в одержанні хабара беруть умисну спільну участь декілька (не менше двох) суб’єктів цього злочину - службових осіб публічного права;

             змова між ними досягається до або після надходження пропозиції про давання хабара хоча б до однієї із службових осіб, але до вчинення дій, спрямованих на фак­тичне його одержання, тобто до стадії замаху на злочин;

             визнання злочину вчиненим групою не залежить від того: а) як були розподі­лені ролі між співучасниками і яку конкретну роль виконував кожний з них у злочині;